Безперервна бойова діяльність упродовж 52 (!) років — це, мабуть, рекорд для війн епохи Середньовіччя та Нового Часу. Історики — і протестантські, і католицькі — були несправедливі до одного з найвидатніших полководців першої половини XVII століття, який вірно служив різним європейським правителям, маючи репутацію хороброго полководця, вправного тактика і стратега. Причому безкорисливого й чесного, що взагалі рідкісне явище для того часу (за винятком «батька сучасної стратегії» шведського короля Густава II Адольфа).
Генералісимус Священної Римської імперії, граф Йоганн-Церклас фон Тіллі (1559—1632) походив з німецького роду з валлонської провінції Брабант. Освіту здобув у школі єзуїтів. Ці ортодоксальні й войовничі адепти католицизму прищепили Тіллі релігійний фанатизм і вірність Cвятому престолу. Майбутній воєначальник починає кар’єру простим солдатом в іспанській армії зловісного фанатика герцога Альби, який боровся з нідерландськими повстанцями. Олександр Пармський, чудовий тактик і організатор військової справи, звернув увагу на талановитого офіцера.
1598 року Тіллі залишає іспанську службу і бере участь у кампаніях Рудольфа II Габсбурга проти турків в Угорщині. За три роки він уже полковник імператорських військ. Далі переходить на службу до баварського герцога Максиміліана і стає головнокомандувачем його армії. Там він здійснює військову реформу — відмовляється від найманців і створює регулярну армію — кавалеристів набирали з дворян, а піхотинців із селян і городян.
Коли почалася загальноєвропейська Тридцятилітня війна (1618—1648), Тіллі був головнокомандувачем військ
Католицької ліги, основу яких складали баварці. Восени 1620 року на чолі 28-тисячного імперсько-лігістського війська вступає до охопленої антигабсбурзьким повстанням Чехії. Інсургенти обрали чеським королем голову Протестантської унії, курфюрста Пфальца Фрідріха V. Але вони намітили собі занадто багато завдань — оволодіти столицею імперії Віднем, контролювати ситуацію не тільки в Чехії, Моравії, а й Середній Німеччині. 8 листопада 1620 року під стінами Праги розгорілася битва, яка на 300 років визначила долю Чехії як безправної габсбурзької колонії. Командувач чесько-пфальцької армії Христіан Ангальтський, маючи під рукою понад 21 тисячу воїнів, не зміг використати переваги вигідної позиції на Білій Горі. Не допомогло навіть те, що протестанти будували оборону за новітнім нідерландським зразком. Беззастережна перемога, здобута католиками за дві години, дала війську Тіллі змогу захопити Прагу. Winterkonig («однозимний король») Фрідріх V разом зі своїм почтом ледь устиг накивати п’ятами. Тіллі нарешті — у віці 61 року — отримав звання фельдмаршала.
До весни 1622 року армія імперії та Ліги не зустрічала серйозного опору. Але 16 квітня полководець-кондотьєр Ернст фон Мансфельд завдав Тіллі поразки під Віслохом. Кавалерія армії Ліги, розгромивши ар’єргард протестантів, захопилася переслідуванням й потрапила в оточення. Тіллі залишив на полі бою три тисячі воїнів і всю артилерію.
Тим часом у таборі протестантів виникли непорозуміння між маркграфом Баденським Георгом-Фрідріхом і фон Мансфельдом. Після об’єднання лігістів з іспанцями генерала Гонсало де Кордова, 6 травня відбулася битва, в якій католикам протистояв лише маркграф. Згодом іще один визначний полководець протестантів — Христіан Брауншвейзький — потрапив під гарячу руку Тіллі. 22 червня 33 тисячі католиків (баварців та іспанців) поблизу Хехста впродовж п’яти годин атакували міст через Майн і таки зламали опір противника. З 20 тисяч вояків урятувалося лише вісім тисяч. 9 серпня 1623 року Тіллі із сімома тисячами солдатів зумів біля Штадтлона після блискавичної атаки розгромити майже 15-тисячну протестантську армію на чолі з тим-таки Христіаном Брауншвейзьким.
Після того як Данія вторглася до Німеччини, аби допомогти єдиновірцямпротестантам, здавалося, ситуація докорінно змінюється. Але й тут Тіллі виявився на висоті. 26 серпня 1626 року він зустрічається на полі бою з королем данським Кристіаном IV. Протестанти добре укріпили замок Луттер, але фельдмаршал зі своїм військом з відкритої рівнини пішов в атаку. Переможені залишили на полі бою чотири тисячі вбитих, 22 гармати й 60 прапорів. Після цієї блискучої перемоги, завдяки якій данці були фактично виключені з війни, Тіллі став генералісимусом Священної Римської імперії.
Войска И.-Ц. фон Тилли осаждают Магдебург, весна 1631 г. |
Тіллі дотримувався іспанської воєнної тактики, так званих порядків «теріко». Густав ІІ Адольф довів їхню застарілість, використовуючи в бою одночасно з кавалерією та піхотою й легку мобільну артилерію. І от 17 вересня 1631 року біля Брейтенфельда армію Тіллі було розгромлено. На початку бою імперські війська на правому фланзі так напосілися на саксонців, що ті в паніці залишили поле бою. Але шведи завдали поразки лівому флангу й центру імперців, атакували й витіснили з поля бою полки, які повернулися після переслідування саксонців. Імперці втратили понад вісім тисяч убитими й пораненими, п’ять тисяч полоненими; союзники — 2700, причому з них лише 700 шведів. Тіллі дістав у бою тяжке поранення.
Генералісимус із рештками армії відступає на південь, де поповнює армію свіжими силами, з якими завдає поразки шведському фельдмаршалу Горну. Нарешті він наважується зупинити переможну ходу «Лева Півночі» біля річки Лех. Шведські сапери почали наводити міст під прикриттям артилерії, що в цей час сковувала імперців. У ході артилерійської перестрілки Тіллі було смертельно поранено, його війська відступили до фортеці Інгольштадт. З поваги до полководця-противника шведський король навіть направляє до нього свого особистого хірурга. Але для Тіллі, якому виповнилося вже 73 роки, рани виявилися заважкими й 30 квітня 1632 року він помер.
Поразка й загибель Тіллі символізували кінець тактики «теріко», яка панувала в арміях Європи майже століття. Починалася епоха мобільних військ, створених Густавом ІІ Адольфом. Попри те що Тіллі був найманцем, він завжди зберігав вірність своїм хазяям і ніколи не боровся за владу політичну, задовольняючись владою полководця (на відміну від Валленштейна, якого жага влади зрештою й занапастила 1634 року). За його благочестя солдати прозвали Тіллі «монахом у латах». Але насамперед його поважали як справжнього професіонала військової справи.
Тридцятилітня війна завершилася поразкою Габсбургів і їхніх союзників рівно 360 років тому. 24 жовтня 1648 року було підписано Вестфальський мир, який закріпив політичну роздрібненість Німеччини й визнав рівність між католиками і протестантами (лютеранами і кальвіністами). Вперше у світі міжнародні відносини базувалися на суверенітеті окремих держав та конфесійному плюралізмі. Тіллі був одним із беззастережних (можна сказати ідейних) противників системи, яка, поставши 1648 року, визначила вектори європейської політики щонайменше на два століття.