UA / RU
Підтримати ZN.ua

Молекули сміху

Про диваків-хіміків сказано і написано чимало. Не менше, ніж про оригіналів-фізиків. Автор — хімік,...

Автор: Григорій Ковтун

Про диваків-хіміків сказано і написано чимало. Не менше, ніж про оригіналів-фізиків. Автор — хімік, заступник директора Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України — пропонує заглянути до цієї незвичайної «скарбниці дивних історій»…

«Історії»
академіка Плотникова

Фізико-хімік, академік АН України від 1920 року, перший директор першого академічного інституту хімії в Україні Володимир Плотников (1873—1947) і дотепер герой «історій» та анекдотів.

Неспортивний на вигляд Володимир Олександрович все ж любив спорт і присвячував йому багато часу. Грав у одній з перших (а може бути, що і в першій) у Києві футбольній команді. Навесні й улітку багато часу проводив на Дніпрі, у човні. Один з його численних учнів професор О.Кудра розповідав, що київські закохані парочки іноді просили Плотникова перевезти їх на Труханів острів (знайомого нам нині моста тоді ще не було). Володимир Олександрович робив це з превеликим задоволенням. Перевозив молодих пасажирів і, одержавши двогривеник та знявши солом’яного бриля, з щирою єхидністю рекомендувався:

— Академік Плотников...

І багато хто ходив на берег Дніпра, щоб скористатися «плотниковським перевозом» як атракціоном.

… Якось під час банкета, присвяченого першій конференції з хімії неводних розчинів у 1935 р. (Київ), відомий хімік, професор, почесний академік АН СРСР Іван Каблуков проголосив галантний тост за жінок, почавши його перевіреним ходом:

— Хто є жінка? — запитав Іван Олексійович, і, витримавши театральну паузу, додав:

— Жінка — це нуль!

Перечекавши обурені вигуки жінок і чоловіків, які заперечували, додав:

— Справді, нуль! Але це саме той нуль, що стоїть праворуч від чоловіка, збільшуючи його вартість у 10 разів!

Пролунали оплески, які Володимир Олександрович Плотников перервав спокійною реплікою:

— Так, це правильно, але тільки в тому разі, якщо немає нуля ліворуч!

Нинішні історики науки ставлять ім’я В.Плотникова поряд з іменами великих корифеїв фізичної хімії. Саме Плотникову вперше у світі вдалося здійснити електролітичне виділення алюмінію при звичайній температурі з неводних розчинів. Це неординарне відкриття започаткувало великий напрям світової електрохімії.

«Комарь носа
не підточить»

Між двома відомими вченими у галузі аналітичної хімії, киянином, академіком АН УРСР Анатолієм Бабком (1905—1968) та харків’янином, професором Миколою Комарем (1900—1980) в 50—60 рр. точилися дискусії щодо методологій досліджень. М.Комарь, який мав, крім хімічної, ще й грунтовну математичну освіту, був прихильником скрупульозного обліку всіх можливих чинників під час розрахунку хімічних рівноваг — з відповідним ускладненням вирахувань. А.Бабко ж вважав, що раціональніше зважати лише на головні величини, іншими словами закликав брати «бика за роги», й доводив, що основні результати, які потрібні хімікам-аналітикам, можна добути й у цьому разі, притому незрівнянно швидше й простіше.

Про ці різні методичні підходи, про ці суперечки багато говорили, про них ходили різні легенди. Якщо під егідою А.Бабка розрахунок робили повно й грунтовно, шеф казав: «Комарь носа не підточить». Якщо ж Анатолія Кириловича дуже вже допікала критика з Харкова, він спересердя вимовляв: «Комарь і його ж «комарилія».

Хто винахідливіший

Під час одного із приймань Нобелівський лауреат з хімії Микола Семенов (1896—1986) підійшов до відомого драматурга Олександра Корнійчука й сказав: «Так-так, Корнійчук, а ви — не Шекспір». Письменник був ошелешений і не зміркував, що відповісти. Пізніше він, щоправда, зібрався з думками й, підійшовши до академіка, сказав: «А ви не Ньютон, Миколо Миколайовичу». Академік зі сміхом парирував: «Правильно. Але ж треба б відповісти відразу, а не через годину».

Реактивне перо

Талановитий хімік, завідувач лабораторії рентгеноструктурного аналізу в Інституті елементоорганічних сполук ім. О.Несмєянова РАН (Москва) Юрій Стручков (1926—1995) за період від 1981-го до 1990 року видав 948 наукових праць. Тож виходить, що він публікував у середньому по одній науковій праці кожні чотири дні. За таку надзвичайну плідність у 1992 р. він був удостоєний престижної міжнародної Антинобелівської премії (IGNobel Prizes; її засновано в 1991-му на противагу Нобелівській премії). Перший рядок кодексу IGNobel Prizes говорить: «Кожен лауреат премії робить щось таке, що спочатку викликає в людей посмішку, а потім змушує задуматися».

Кислота для Барбари

У хімічній літературі відомо чимало органічних сполук, які офіційно дістали надто екзотичні для хімії назви. Ці хімічні «терміни» так чи інакше відбивають просторову будову молекул та дедалі більше стають модними серед хіміків. Ось кілька таких назв: квадратна кислота, твістан (від англ. twist — «скручувати», «повертати»), баскетан (від англ. basket — «кошик»), фенестран (від лат. fenestra — «вікно»), феліцен (від лат. felis — «кішка»). Деякі автори воліють скористатися досить несподіваними джерелами натхнення при іменуванні нових хімічних структур. Наприклад, група хіміків з американського міста Сіракузи (штат Нью-Йорк), які синтезували ціле сімейство нових антибіотиків, дали їм назви за іменами персонажів опери Пуччіні «Богема». Так і з’явилися на світ «богемна» кислота і її відомі похідні — міміцин, рудольфоміцин, марселоміцин та мюзетоміцин. Або ось ще один приклад. Протягом багатьох років у медицині з успіхом застосовувалися барбітурові препарати. Але зазвичай ані хворі, ані медики не знали походження цієї назви. Барбітурову кислоту (малонілсечовину) отримав відомий німецький хімік-органік Адольф Байєр конденсацією сечовини з малоновою кислотою. На своїх лекціях уже на схилі віку професор Байєр розповідав: «У той час я був щиро закоханий у фрейлейн Барбару. Тому синтезовану тоді сполуку я назвав барбітуровою кислотою».