Якими ми хочемо бачити своїх дітей? Добрими, життєрадісними, сміливими, розумними, впевненими у собі, коханими. Доброта серед цих якостей первинна, оскільки зла, мстива людина не може бути по-справжньому щасливою. Їй важко отримувати радість від життя, її не можна назвати по-справжньому розумною, її важко любити. Виховати добру людину нелегко. Ще важче зберегти цю рису в дорослому віці, адже мало кому вдасться уникнути зіткнення з несправедливістю, агресією в повсякденному житті. І все-таки виховувати доброту в дітях необхідно. Передусім — для того, аби вони самі змогли стати щасливими…
Перші уроки доброти дитина отримує від батьків. Діти від самого початку егоїстичні — вони просто не розуміють, що їхня матуся має піклуватися ще про когось, крім них. Такі емоції, як любов, ніжність, жалість, співчуття, формуються в дитини у віці від 3 до 5 років. Якщо в нашому погляді — любов і доброзичливість, дитина навчиться так само дивитися на людей. Якщо ми бачимо навколо лише негідників і падлюк, то таке ж сприйняття світу нав’язуємо своїй дитині. Характер дитини формується за нашим образом і подобою. У більшості випадків діти — це наше дзеркало. Як часто бачать вони нас роздратованими, незадоволеними, байдужими, із сердитим або перекошеним від злості обличчям? Як часто чують вони наші крики, образи, докори, негативні відгуки про інших людей? На ці запитання слід відповісти чесно і пам’ятати, що виховання дітей починається з самовиховання, з особистого прикладу.
Добра людина завжди орієнтується на інших людей, вона бачить і чує їх. Тому необхідно прищеплювати дитині уважність до членів родини, а потім і до інших людей. Як це зробити? Із дворічного віку малюк уже може допомагати батькам. Приміром, стоячи на стільці мити небиткий посуд, нести в рюкзаку частину продуктів із магазину, збризкувати водою листя рослин, витирати порох... Звісно, дитина не зробить це так якісно, як робимо ми. Але ж головне в іншому — навчити дитину одержувати задоволення, коли вона робить щось для оточуючих. При цьому не слід винагороджувати або хвалити дітей за ласку, за уважність, турботу і допомогу. Достатньо спокійних слів схвалення: дитина повинна звикнути вважати таку поведінку нормою.
Народження молодшого братика чи сестрички може стати поворотним моментом у житті дитини. Від поведінки батьків залежить, чи оселяться в дитячому серці ревнощі та образа, чи ця подія стане поштовхом до розвитку турботливості. Батьки мають спільно з первістком піклуватися про малюка, разом любити його, а не усувати старшу дитину від допомоги, мотивуючи це тим, що вона ще маленька. Співучасть у піклуванні й догляді формує готовність прийти на допомогу й уміння надати її. Так дитина навчиться ділитися ласощами й іграшками з маленьким, перестане бути егоїстичною, що часто можна бачити в сім’ї з єдиною дитиною. Важливо, аби дитина відчувала: поява братика чи сестрички не означає, що любов батьків ділиться відтепер на двох, і, отже, її саму тепер люблять менше. Це означає, що любові в родині стало вдвічі більше. І якщо це справді так, ні про які ревнощі не може бути й мови, старший із любов’ю та задоволенням піклуватиметься про молодшого.
Поспостерігайте за своїм малюком: чи вміє він співчувати іншим людям? Чи жаліє дитина вас, коли ви зле почуваєтеся чи занедужали? Чи залишається байдужою і поводиться так, як завжди? Співчуття можливе лише тоді, коли ми вміємо розрізняти свої власні почуття. Лише тоді ми можемо вловити, що почуває інша людина. Якщо дитина навчиться визначати свої емоції й переживання, вона зможе побачити їх і в інших людях. Дуже важливо допомагати дітям називати свої почуття словами. «У мене чудовий настрій», «Мені боляче... радісно... приємно... зле... весело», «Я боюся... радісна... щаслива... сердита, засмучена» — якщо дитина чує, як матуся висловлює свій внутрішній стан, то навчиться цього в неї. Для емоційного розвитку дитини можуть бути корисні й такі вправи. Намалюйте з малюком сонечко — насуплене, радісне, усміхнене, заплакане, засмучене, ображене, здивоване, перелякане. Запитайте дитину, яке сонечко ви намалювали. Якщо малюкові важко відповісти, допоможіть йому: «Це сумне сонечко», «Це веселе сонечко» тощо. Разом із дитиною покажіть різні емоції з допомогою міміки. Малюкові дуже сподобається це заняття і принесе багато задоволення. Можна послухати музичні уривки й попросити дітей описати настрій музики: весела — сумна, бадьора — втомлена, ясна — похмура... Усі ці вправи не заберуть у батьків багато часу, а дитині принесуть радість і, поза сумнівом, користь. Обговорення книжок, мультфільмів, реальних життєвих подій також допоможуть дитині стати уважнішою до того, що відбувається навколо неї і з людьми, які її оточують, навчить помічати, коли люди радіють і засмучуються, розуміти причини їхнього емоційного стану.
Чи потрібно дітей навчати вибачати своїм кривдникам? Звісно, так. Іноді батьки самі не вибачають тим, хто зробив їм боляче або зрадив. Ці образа і злість, що містяться всередині нас, негативно позначаються не на наших кривдниках, а передусім на нас із вами й на наших дітях. Якщо вашу дитину скривдили, допоможіть їй зробити правильний висновок: є люди, з котрими не варто дружити й спілкуватися. Навчайте її давати здачі, вміння постояти за себе, але не дозволяйте, щоб злість, помста чи образа пустили коріння в її душі. Уміти вибачати — означає приймати людей такими, якими вони є, не зациклюватися на своїх негативних переживаннях і продовжувати радіти життю.
Тільки доброта, прищеплювана людині з дитинства, може дати добрі плоди. Якими виростуть наші діти, який виберуть шлях, залежить лише від нас.