Cеред міст, як і серед людей, є аристократи, купці, трудяги й виcкочки. Нетішин же — просто щасливчик. Одразу, з народження, він мав усе: квартири, садочки, школи, крамниці, соцкультпобут у повному асортименті, вулиці практично без провулків і — тепло та світло скрізь і всюди. І все це нове-новісіньке, з голочки! Такий от іще радянський джентльменський набір міста на всьому готовому.
Ще б пак: Нетішин — місто-супутник Хмельницької атомної електростанції. З чого й випливає наявність усього вищепереліченого.
Це був суто радянський метод: створити великий промисловий об’єкт і навколо нього — населений пункт, тільки на об’єкт і «зав’язаний». А чом би й ні? Супер же була держава, могла собі дозволити й не такі широкі жести. У кожному разі, відомчий характер радянської економіки без жодних докорів сумління створював такі-от мініатюрні держави в державі; а ядерна енергетика — багатюща ж галузь! — тільки так і будувалася. Зарубіжна практика переважно інша: там атомні станції «садять» десь у відлюдному місці й вахтовим методом возять до них персонал. Тобто — люди живуть у навколишніх населених пунктах, користуючись усією їхньою інфраструктурою. Ну, та ми живемо в нас.
Хмельницька АЕС |
Але, всупереч усім негараздам, місто жило, працювало і зростало. Нетішин — наймолодше місто області, його 36-тисячному населенню в середньому всього лише 30 років, бо третина його мешканців — діти. І тому природно, що місто постійно запрошує до себе різноманітні всеукраїнські мистецькі фестивалі, конкурси, спортивні змагання, учнівські олімпіади, проводить безліч власних заходів — одне слово, робить усе, аби дати молодим перспективу й можливість самореалізації.
А початок третього тисячоліття в Нетішині ознаменували дві особливі події: відкрилися пологовий будинок і краєзнавчий музей. Якщо розширення пологового відділення було закономірним і, з огляду на перспективу, просто-таки необхідним, то ініціативу тодішнього нетішинського міського голови Івана Гладуняка (нині І.Гладуняк — голова Хмельницької обласної ради) про створення краєзнавчого музею сприйняли далеко не всі. Та ще коли музей замість очікуваного літопису ХАЕС замахнувся на експозицію справді масштабну — здивувалися тим паче: нащо це молодому місту з прийшлим, власне, людом, для якого професійна ідентифікація «атомник» нерідко була важливіша за прив’язку до місця мешкання — «нетішинець»?
Виявилося, саме тому й треба. Понад 15 тисяч музейних експонатів міцно й надійно вмонтували наймолодше в області місто в контекст всеукраїнської історії та в долю рідного краю. З’ясувалося раптом, що об’єднують не лише життєдайні потоки ХАЕС, нуртуючи в енергетичному морі Вкраїни й більш ніж на третину формуючи обласний бюджет. І не те лише, що в назві атомної чітко визначена її адреса: Хмельницька. Бо стало абсолютно очевидним, що високі атомні технології неможливі без усього, що було на цій землі до них, — як політ ракети неможливий без тих ступенів, які виводять її на орбіту.