П’ятницький цвинтар у Кременці |
Старовинний Кременець на півночі Тернопільщини можна без перебільшення назвати музеєм. Місто було свідком буремної історії: спочатку воно входило до складу Галицько-Волинського князівства, відтак — Литовської держави (до Люблінської унії 1569 р.), Речі Посполитої, після третього поділу Польщі, тобто з 1795 року, — понад століття існувало під владою Російської імперії. З 1921-го по 1939 рік Кременець знову у складі Польщі... Кожна історична епоха залишила тут свої неповторні реліквії.
У Кременці є на що подивитися. Міський голова Андрій Гуславський розповідає:
— Для того, щоб зробити місто привабливим для туристів, потрібно привести до нормального стану понад 20 об’єктів — ліцейний комплекс, будинки-близнюки, провести консервацію замку… Наші розрахунки показують, що для цього необхідно принаймні на наступний рік 1 млн. 900 тисяч гривень. Кілька десятків тисяч гривень, які вдасться закласти у міському бюджеті для фінансування реставраційних робіт — це надто мало. Основні витрати повинен взяти на себе держбюджет, хоча місто не відмовляється від участі у відновленні історико-культурних пам’яток.
Недаремно у травні цього року Кабінет міністрів прийняв постанову про створення Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, куди увійдуть просто казкові об’єкти центральної частини Кременця, комплекс споруд Почаївської лаври, замку в селі Білокриниці. Але основні реставраційні роботи, скоріш за все, розпочнуться не раніше ніж з наступного року. А місто має величезні можливості для розвитку міжнародного туризму, які поки що використовуються дуже слабо.
Вражає величчю колишній єзуїтський костел (зараз — Преображенська церква УАПЦ) з усім комплексом будівель. Одна з найдавніших — у формі літери Е — це колишній братський Богоявленський монастир, збудований на початку XVII століття. У ньому помічаємо багато елементів ренесансного стилю. Над дверима й вікнами збереглися декоративні прикраси, рослинні орнаменти, які гармонійно вписуються в архітектоніку фасаду. Але тут у середньовіччі релігійне життя було нерозривно пов’язане з розвитком освіти.
У 1636 році при монастирі виникло братство, активними діячами якого стали відомі люди краю — волинський хорунжий Данило Малинський, луцький єпископ Афанасій Пузина та інші релігійні і політичні діячі того часу. Мине лише рік — і київський митрополит Петро Могила надасть братству ставропігію, тобто звільнить його від місцевої духовної влади і підпорядкує безпосередньо собі. У Кременці буде засновано філію Києво-Могилянської академії, яка матиме школу, друкарню і шпиталь. У цій друкарні з’явиться рідкісна, але тим не менш цінна «Граматика... языка словенскаго», а також деякі церковні книги, зокрема, «Синод... в церкві кафедральній Луцькій отправований» Афанасія Пузини та «О мистиріях или тайнах в посполитості» Сильвестра Косова.
Дуже схоже, що «Граматику» уклали вчителі братської школи. Взявши за основу відому «Граматику» Мелетія Смотрицького, вони спростили її, узгодили з віковими особливостями дітей середніх класів. І упродовж тривалого часу вона була навчальним підручником з української мови.
Після поразки козацького війська під Берестечком (1651 р.) польські магнати і шляхта, які в час національно-визвольної війни 1648—1654 років втікали звідси, поверталися на обжиті місця. Національно-релігійні утиски українського православного люду лише посилювалися. І ось у 1701 році кременецький староста Януш Вишневецький запросив до міста єзуїтів, які спочатку заволоділи уніатською церквою, а згодом захопили і Богоявленський монастир. У 1731 році на пагорбі в центрі Кременця за проектом архітектора єзуїти розпочали будівництво великого кам’яного костелу Ігнація Лойоли та Станіслава Костки. Тринадцять літ тривало спорудження архітектурного комплексу, куди увійшов костел та два навчальні корпуси колегіуму. А після третього поділу Польщі 1795 р.), у 1805 році польський магнат Тадеуш Чацький — головний візитатор Волинської, Київської і Подільської губерній — заснував на їх базі Вищу Волинську гімназію, яка у 1819 році була реорганізована в ліцей.
Навчальні курси цього закладу мало чим відрізнялися від програм Віленського університету. Тут викладали відомі тогочасні вчені — український біолог австрійського походження Віллібальд Бессер, польський історик демократичного напрямку Йоахім Лелевель, український природознавець Антон Анджейовський, літературознавець Евзебіуш Словацький — батько Юліуша Словацького, правознавець Олександр Міцкевич — брат Адама Міцкевича та інші. Та ліцеєві завдячуватиме не одне покоління українців: тут сформувалася так звана українська школа в польській літературі — Антоній Мальчевський, Юзеф Коженьовський, Тимко Падура та інші. Вихованці ліцею підтримували тісні контакти з діячами декабристського руху в Україні.
Доля вручила Кременцю ще й особливий дарунок. Донька управителя маєтків ліцею Янушевського — Саломея виходить заміж за професора ліцею Евзебіуша Словацького. І 4 вересня 1809 року у Кременці народився великий польський поет, автор «Конрада Валенрода» і «Української думи» Юліуш Словацький. Зберігся будинок, де Юліуш прожив з 1809 по 1811 рік, доки його батька не перевели на кафедру польської літератури Віленського університету. Будучи студентом у Вільні, поет не раз приїжджав на канікули до Кременця. До останнього часу в родинному будинку Словацьких знаходилася міська бібліотека. Проте минулого року міністри культури України і Польщі підписали угоду, за якою українська сторона зобов’язалася знайти для книгозбірні інше приміщення, а польський уряд виділяє гроші на реставрацію будинку Словацьких. Зараз активно тривають відновлювальні роботи.
Навпроти цієї будівлі побачите споруди францисканського монастиря XVI століття, збудованого за розпорядженням італійської королеви Бони, та костелу (1636 р.) у готико-ренесансному стилі. У 1832 році, після того як Волинь увійшла до складу Російської імперії, костел було переосвячено на православний Миколаївський собор. Нині він належить УПЦ Московського патріархату.
Інша важлива релігійно-культурна пам’ятка — колишній монастир католиків-реформаторів, збудований у 1760 році. Пізніше тут перебували монахи-василіяни, виселені польською владою з Богоявленського монастиря. Реформаторів було переведено в село Великі Дедеркали. А назву Богоявленський монастир василіяни перенесли на нове приміщення. З 1838-го воно стало православним, і тут була розміщена резиденція єпископа православної церкви Волинської губернії.
Перша письмова згадка про Кременець датується 1227 роком. Під замком, яким володів тоді тесть князя Данила Галицького Мстислав Удатний, поклали голови багато угрів. Не взяла його і орда Батия у 1240 році. А коли польські королі відбудували його і перетворили на неприступну твердиню, то тривалий час ніхто не міг здолати її. Це вдалося лише козацьким загонам, які в ході війни під проводом Богдана Хмельницького у вересні 1648 року оточили замок. Після цієї героїчної битви він втратив своє значення і більше не відбудовувався.
Біля підніжжя Замкової гори видно кам’яні хрести козацьких могил. А неподалік і донині зберігся П’ятницький козацький цвинтар (назва походить від церкви Параскевії П’ятниці), де, за переказами, полягли козаки понад триста літ тому. З вітром розмовляють більше ста могил. Одна з плит формою нагадує кобзу. Можливо, так увічнено пам’ять про козаків-бандуристів.
Однак туристи, які прибувають у місто, тільки перебігом бачать пам’ятні сліди історичних епох. Здебільшого, екскурсанти довше одного дня у Кременці не затримуються. Їх привозять, як правило, туристичні фірми зі східних і центральних регіонів України і відразу ж везуть деінде. Одна з основних причин короткочасного перебування — слабкість туристичної інфраструктури міста. Комунальний готель уже продано, і тепер він використовується в інших цілях. Щоправда, недавно один із мешканців і підприємців міста Володимир Чуба заснував приватний готель на 40 номерів з торговими точками, де нині і зупиняються поодинокі туристичні групи. Сучасні путівники, відеокасети про Кременець теж залишаються тільки побажанням. І місто-музей, виходить, створене ніби для самого себе. А туристи — це вже як поталанить…