Деякі шлюби тривають усе життя, інші — всього рік. Близько третини всіх подружніх пар рано чи пізно проходять процедуру розлучення. Вже давно психологи цікавляться, чому одні пари розлучаються, а інші — ні. Вони поставили перед собою мету навчитися якомога точніше передбачати ризик розлучення для тієї чи іншої пари. «На сьогодні нам відома ціла низка чинників, які становлять безпосередню загрозу шлюбові», — стверджує Міхаель Вагнер із Кельнського університету, який досліджує причини розлучень. Він вивчив дані 42 подружніх пар і проаналізував, як окремі ознаки, такі як бездітність, вік взяття шлюбу, релігійність або фахова діяльність дружини, позначаються на можливості розлучення.
Такі вчені як Міхаель Вагнер підводять основу під так звані регресійні моделі з допомогою даних про можливий ризик. Потім вони розраховують, із допомогою яких чинників можна якомога вірогідніше прогнозувати розлучення. Наприкінці процедури робляться конкретні висновки. Наприклад, про те, що квартира власна, порівняно із житлом, що винаймається, знижує ризик розлучення на 45%. Зрада одного з подружжя значно підвищує цю можливість. Якщо жінка зайнята фаховою діяльністю і рівень її освіти вищий, ніж у її чоловіка, то ризик також зростає. Якщо подружжя має спільну дитину або до весілля понад півроку мешкало під одним дахом, то ризик знижується.
Якщо наречений і наречена живуть у великому місті, не релігійні й одружилися у віці до 21 року, то, відповідно до науки, їхній шлюб потрапляє в «зону підвищеного ризику». Чим старша пара, яка йде до вівтаря, тим позитивніший прогноз. Кожен спільно прожитий рік знижує можливість розлучення для чоловіків на 2%, а для жінок — на 7%.
Розрахункові моделі, якими користуються психологи, надзвичайно хитромудрі. За словами Джона Готтмана, авторитетного американського першопрохідника в дослідженні розлучень, можна стверджувати з імовірністю до 91% розпадеться пара чи ні. І Готтман — один із багатьох, хто вірить у науковість моделі прогнозів, яку вони використовують. «Якщо звести воєдино всі дослідження причин розлучень, проведені протягом останніх років, то на правильний прогноз можна наштовхнутися у 80% випадків», — каже психолог Гай Бодеманн із швейцарського Університету Фрібурга. Він стверджує, що достовірність розробленої ним самим моделі становить 96%.
Внесок у стосунки
Психолог Вольфганг Лутц з університету в Трірі нещодавно в одній статті висловив сумніви щодо достовірності цих моделей. «У результаті проведених нами досліджень було встановлено справжній рівень достовірності прогнозів щодо розлучення — від 20 до 40%», — каже Лутц. Таким чином, із 10 розлучень психологи можуть передбачити від 2 до 4. І це, за словами Лутца, непоганий результат: «Точність прогнозів нижча, ніж передбачалося раніше. Незважаючи на це, емпіричним шляхом удалося довести наявність багатьох чинників, які позитивно чи негативно позначаються на шлюбі».
З усього різноманіття результатів досліджень випливає, що ймовірність розлучення підвищується тоді, коли чоловік і дружина зневажливо розмовляють одне з одним, провокують або деструктивно критикують одне одного. Нові дослідження показують, наскільки важлива комунікативна динаміка. Якщо один із партнерів говорить надто багато, а інший — мало, знижується задоволення від шлюбу. Співвідношення похвали і критики також впливає на життєстійкість шлюбу. Шлюби особливо міцні тоді, коли, за словами Готтмана, похвала і критика перебувають у співвідношенні 5:1. Інакше кажучи, за одним критичним зауваженням мають іти п’ять компліментів. Особливо важливо, щоб цього принципу дотримувався чоловік. Бо якщо внесок жінки у стосунки буде меншим, ніж внесок чоловіка, то це не конче підвищить можливість розлучення, вважає психолог Томас Бредбері з Університету Лос-Анджелеса.
Особливо впливають на шлюб віра в те, що у стосунків є майбутнє, сприйняття щоденних стресів і схожість партнерів. У одному зі своїх досліджень Бодеманну вдалося довести, що так званий цейтнот і щоденний стрес підвищують ризик розлучення.
Велике значення має й те, чи є в пари із самого початку стосунків спільні цінності, вважає психолог Ганс-Вернер Біргофф із Бохума. У своєму дослідженні він демонструє, що до розлучення більше схильні ті подружні пари, в яких партнери мають різні уявлення про мораль і про відведені кожному з них ролі. Таким чином, до шлюбу вирішальну роль відіграє відчутна (мнима) схожість партнерів, а в шлюбі — реальна.
Деякі випадки підвищеної ймовірності розлучень передаються з покоління в покоління. Якщо у родинах нареченого і нареченої батьки були розлучені, то й шлюбам їхніх дітей може загрожувати крах. На думку американського психолога Девіда Ліккена, близько 30% ризиків розлучення пов’язані з особистими особливостями, що їх діти успадковують від батьків. Нервові люди, які самі себе описують як невпевнених та емоційно податливих, особливо схильні до розлучень. Можливо, ці риси передаються від батьків до дітей, тим самим можливість розлучення підвищується.
Вчені вирізняють у феномені шлюбу сотні складових. Проте цифри не розкривають причин. Так, шлюбний договір серйозно підвищує ризик розлучення, але чому так буває, цифра не пояснює. Чи причиною стає те, що подружжя з самого початку налаштоване на розлучення, чи один із партнерів від природи підозріливий, жадібний або вороже налаштований?
Шлюби тримаються довше, якщо на весіллі присутні більше гостей. Але чому це так? Можливо, тому що через велику кількість гостей пара ніби почувається зобов’язаною якомога довше дотримуватися даного слова. Мабуть, існують і інші причини, але про них поки що нічого невідомо.
Тренінг чи терапія?
«Я б порадив бути обережнішими з такими прогнозами», — каже Лутц. Інакше у пар, у яких великий ризик розлучення, може виникнути відчуття, що їхні стосунки безперспективні. Моделі прогнозів мають сенс лише тоді, коли вони можуть пояснити, чому шлюби руйнуються. Але для цього необхідна і розмова — наприклад, у рамках консультацій із сімейних стосунків. «Прогнози, — каже Лутц, — не повинні позбавляти пару надії».
Багато чинників ризику важко або неможливо змінити — наприклад, розмір житла, вік чи релігійну належність. «Проте життєстійкість шлюбу залежить найчастіше від тих чинників, на які можна впливати, наприклад від стилю спілкування чи готовності подружжя підтримати одне одного, — каже Бодеманн. — Можна навчити правильного спілкування з партнером або поведінки у стресовій ситуації», — впевнений психолог. І тому несприятливий прогноз зовсім не обов’язково означає стовідсоткову ймовірність руйнування шлюбу.