Наша нинішня цивілізація виникла і сформувалась на концепті, що людина несе відповідальність за свої думки, дії та вчинки.
Не виключено, що в первісних спільнотах існували й інші версії взаємин людини з собою, довкіллям та іншими членами спільноти. Але еволюція таких спільнот до нашого часу не зберегла, коли не брати до уваги інфантильних первісних племен, як Піраха, тощо. Правда, в наших нинішніх суспільствах відповідальність на дітей також не поширюється або ж носить вибірковий характер.
Нині ми маємо цивілізацію, в якій відповідальність людини за власні думки, дії та вчинки є панівним принципом. На цьому будуються всі відомі нам правові системи. Історично в різних спільнотах цей концепт мав різний ступінь повноти. Взяти хоча б, до прикладу, спільноти кочівників або мисливців-збирачів та осілі землеробські спільноти. Але і в тих, і тих відповідальність лежала в основі встановлення взаємних прав.
Окремі випадки порушення цього концепту траплялися завжди. Історія може навести безліч таких фактів, особливо в авторитарних суспільствах. Література ХІХ та ХХ століть може надати багато прикладів, коли герої творів осмислювали саме можливість виходу за рамки такої відповідальності або ж здійснювали його. Питання Раскольникова "Тварь ли я дрожащая или право имею?" сфокусувало пошуки нового, інакшого концепту взаємин всередині соціуму. І таких літературних та історичних прикладів ХХ століття нам доправить велику кількість, що дає підстави думати, що відхід від концепту відповідальності набув масового характеру.
Впровадженню цієї тенденції, яка починає виходити за межі чергової філософської інтоксикації, як це було в Достоєвського, Ніцше і т.д., сприяє бурхливе зростання інформаційних взаємин через Інтернет і специфіка цих взаємин. А ця специфіка така, що відповідальність людини в Мережі, якщо вона й настане, - незрівнянно мала, порівняно з можливими наслідками її дій, до того ж така специфіка перестає бути чимось особливим, як у випадках з тиранами чи літературними героями, і набуває масового характеру. До "спокуси безвідповідальності" долучаються численні маси соціуму, така практика відтворюється й нагромаджується, зростає з розгортанням Мережі та її ресурсів. Але найнебезпечнішим стає практика свідомого використання такої специфіки. Безвідповідальність за свої дії, штучне створення прихильного інформаційного супроводу цих дій і відповідне спотворення оцінок, що оголошуються "нормою", формують соціум, заснований на концепті безвідповідальності, а радше - безконцептуальний соціум. Власне, вже й про самий соціум, у звичному для нас розумінні, говорити не доведеться, це вже буде якась інша спільнота, яку гуртуватиме не спільне уявлення про взаємини, а спільний спосіб взаємин - Мережа та її регламент.
В основі сучасного суспільства лежав концепт особистої відповідальності людини за власні думки, дії та вчинки (на дітей це не поширювалося). Сучасні автократії вже будуються на основі заперечення такої відповідальності, обґрунтовуючи це "унікальною" ідентичністю. Відповідальність на себе бере дуче, фюрер, вождь, "русскій мір", ІДІЛ тощо. Причому у випадку з ІДІЛ персональна відповідальність розмивається на мережу. І прикладів "вибіркової відповідальності" можна навести дуже багато.
Атаки на систему міжнародного співтовариства, міжнародного права, нехтування їх принципами та нормами стають фактами сьогодення. Коли ведучий телевізійної програми закликає перетворити на "ядерний попіл" іншу країну, а десятки мільйонів глядачів схвально сприймають його заклик, то це означає, що відповідальності за думку і мовлене слово вже немає. А до безвідповідальності за дію залишається лише крок, бо ці мільйони потім оберуть того, хто отримає можливість таку дію здійснити.
Якщо до всіх цих та схожих проявів придивитися з онтологічної точки зору, то можна констатувати невтішний вислід, що ми присутні в процесі зміни засадничої концепції цивілізації, а саме - впровадженні безвідповідальності або вибіркової відповідальності як концепту нових взаємин людей. А різноманітні течії щодо "особливих свобод", "окремих статусів" і "унікальних ролей" є лише яскравою "філософською" обгорткою, з допомогою якої прикривається докорінна зміна відповідальності - на сваволю. У нас в Україні ми теж маємо приклади "вибіркової відповідальності" - ті ж "діти війни" або "євробляхи" тощо.
Я не здивуюся, якщо згодом з'явиться рух за особливий статус "копачів бурштину", "чесних контрабандистів", "завзятих активістів" і т.д. Це може бути як реакцією на надмірне адміністрування життя людини, так і виявом загального тренду пошуку "особливої ідентифікації", але в умовах нашого українського суспільства, що культивує архаїчні цінності. Проте і в Європі про такі покручі щодо статусу мігрантів уже складають анекдоти, а суспільство там у своїх цінностях далеко відійшло від архаїки. Тож маємо глобальний тренд: "вибіркова відповідальність" як безвідповідальність.
Я не даю оцінок у категоріях "добре" чи "погано", а лише наводжу приклади "вибіркової відповідальності". В умовах куцого бюджету країни вибірковість неминуча, а особливості її застосування мають відбивати ідеологію правлячої партії. На мою думку, в нинішніх умовах застосування вибірковості більш доречне для хворих, що потребують імпортних ліків, а не здорових, що потребують імпортних автомобілів. Але це вже оцінне судження, а ряд таких винятків у практиці цінностей архаїчного суспільства - безмежний, бо "вибіркова відповідальність" є генієм архаїчного суспільства. Найсвіжіший приклад прояву таких цінностей: пасажир у тролейбусі купує квиток за 8 грн, компостує його, їде, а на виході продає цей квиток наступному пасажирові за 7 грн на очах у кондуктора або просто передає. Ми з цього тішимося, а у всьому розвиненому (не архаїчному) світі така наша поведінка буде оцінюватися як профанська, з відповідними наслідками. Нам "потрібен Мойсей" як усвідомлення відповідальності.
Як я вже зазначав, історичне коріння таких філософських інтоксикацій досить глибоке. Але в умовах класичного капіталізму, коли капітал обов'язково забезпечувався реальною власністю, був відповідальним(!), такі течії не набували масового характеру, - проти них виступали інституційна процедура, етика, практика взаємин, редакційні засади ЗМІ тощо. Коли ж постмодернізм зробив зв'язок між капіталом і власністю фейковим, коли спекуляції стали основою капіталів, а нав'язаний попит забезпечив розвиток суспільству споживання, концепція "вибіркової відповідальності" набула тотального поширення. Навіщо транснаціональним монополіям дотримуватися універсального концепту відповідальності та дискурсів доброчесності, - вони ж лише стримують їхній "бізнес". Так безвідповідальна свобода споживання в усіх виявах (бізнес, суспільство, ЗМІ, творчість, побут) стає панівним концептом. Але при цьому не слід забувати, що вона пригноблює соціоформуючий концепт.
Щоб зрозуміти перспективи такої підміни концептів, потрібно повернутися назад і усвідомити, до чого свого часу привело впровадження концепту відповідальності. А це впровадження й дало можливість первісним спільнотам сформувати себе як людські. Воно вивело їх із версій виключно дарвінівської еволюції на версії еволюції свідомості та мистецтва. Власне, відповідальність - це і є усвідомлення самого себе. Метафорично можна сказати, що замість "еволюції Ареса" ми отримали "еволюцію Афіни".
Безвідповідальність людини як концепт нових суспільних взаємин, яку нам хочуть приховати риторикою про необмежені права і нестримні свободи в побуті, у вірі, у взаєминах з ринком та інститутами держави і суспільства, приведуть цивілізацію у стан, від якого вона колись відійшла, - тваринна зграя.
А тепер повернімося до підназви матеріалу.
Ми в Україні, як і весь світ, перебуваємо в точці біфуркації. На побутовому рівні часто її тлумачать як точку вибору. Це не зовсім так. Це - стан перенасичення системи, коли найменше збурення викликає надмірну реакцію, приголомшливі наслідки. Уявіть собі, що ви на вершині гори і кидаєте вниз маленький камінець. Якщо схил гори перебуває у стані біфуркації, то в долину зійде лавина.
Зараз, коли політичні сили країни вже починають свої передвиборні кампанії, дуже важливо всім усвідомити відповідальність як соціоформуючий концепт цивілізації, а не політичну моду, яку можна ігнорувати на догоду доктрині моменту. І той, у кого виникне спокуса "розкидати каміння навсібіч", мусить розуміти, що викликаною "лавиною" може змести всіх. До того ж є зовнішній гравець, який зацікавлений саме в цьому.
Довіра, досвід і відповідальність як концепт взаємин сформували в минулому людські спільноти, що стали витоками нашої цивілізації. Навколо цього і мають бути зосереджені смисли виборчої кампанії, яку нам усім доведеться пройти. Не можна довіру до своєї політичної сили будувати на руйнуванні довіри між людьми.
"Досвід Афіни" (мистецтво технологій та дипломатії) має постати проти "досвіду Ареса" (груба сила і сваволя) і бути доповненим "досвідом поезії та піклування". Відповідальність перед пам'яттю полеглих і майбутнім прийдешніх поколінь має наповнити дії і зміст вибору, зробленого кожним із нас.
Концепт відповідальності забезпечив перетворення спільноти особин у людське суспільство, а концепти прав та свобод - уже як похідні (!) - сприяли його поступу. І найбільшим такий поступ був тоді, коли ці концепти доповнювали один одного, а не поборювали, коли свобода і права ставали продовженням усвідомленої відповідальності, а не її нехтуванням чи запереченням. Така їх координація і є мистецтвом відповідальності, а доброчесність - його вершиною.