UA / RU
Підтримати ZN.ua

«МИСЛИВЦІ» ЗА СКАРБАМИ

1037 року в Софійському соборі була заснована перша в Київській Русі бібліотека. Про цю видатну подію в культурному житті давньоруської держави досить докладно розповідає літопис...

Автор: Анатолій Соломко

1037 року в Софійському соборі була заснована перша в Київській Русі бібліотека. Про цю видатну подію в культурному житті давньоруської держави досить докладно розповідає літопис. Книгами бібліотеки, зібраної Ярославом Мудрим, користувалися літописці, князі, освічені мешканці Києва. Та що сталося з нею після смерті Ярослава — невідомо. Одні дослідники вважали, що її книги розійшлися по бібліотеках церков (зокрема Печерського монастиря), інші твердили, що вони заховані в підземеллях собору. Підставою служив давньоруський напис в підземних галереях, знайдений 1916 року археологом А.Ертелем.

Оглядаючи одну з них, він знайшов на долівці шматок березової кори. Обстеження місця знахідки наштовхнуло його на думку, що кора була викинута сюди через верхній люк, коли той іще не був засипаний. На питання, коли це трапилось, дав відповідь палеографічний аналіз напису на дощечці. Інтригуюче повідомлення: «А ще кто найде сей ход, той найде великий клад Ярослава», — написано типовим для XVII ст. шрифтом. Іще один напис на стіні: «...викопані гроші рок...». І знову шрифт, характерний для кінця XVII — початку XVIII ст.

Відомий український археолог П.Толочко вважав: напис, що його дехто потрактував як давньоруське письмо, насправді є містифікацією. Проте він не відкидав версії про можливість існування бібліотеки Ярослава Мудрого десь у підземеллях Софійського собору. Але, на жаль, поки що спокусливе припущення не має серйозних доказів. Досі археологам не вдалося знайти тієї ниточки, яка привела б їх заплутаними лабіринтами століть до розгадки таємниці «Ярославового скарбу».

У народі живе безліч легенд про скарби. Немає, мабуть, жодного стародавнього міста, де не були поширені розповіді про таємничі підземні ходи, закриті залізними дверима, за якими... обов’язково лежать коштовності. Вони здебільшого далекі від історичної правди. Щоб знайти якісь скарби, самої легенди мало. Потрібно, перш за все, вивчити історичні обставини, за які ховалися ті чи інші речі...

Район Львівської площі (північно-західна межа «города Ярослава») уже давно приваблював археологів. У літопису 1146 і 1151 років згадувались Західні ворота в цій частині стародавнього Києва. Неподалік, за укріпленням міста — валом і ровом, був розташований літописний Копиревий кінець — важливий торгово-ремісничий посад. Писемні джерела свідчили, що саме в районі Західних воріт в основному мешкали київські купці та лихварі. І ось проведені археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР в садибі №36 по вулиці Рейтарській розкопки увінчались успіхом: перед очима науковців постав цілий квартал давньокиївських будівель XI—XII ст. — зруби, господарські будівлі, каплиці. Приватна власність заможних киян. В одній із садиб (яка, безперечно, належала служителю культу), скарб складався з бронзових хрестиків, керамічних світильників, книжкових застібок для прикраси священних книг та інших церковних предметів.

В іншій садибі археологи натрапили на вироби із скла — жіночі браслети, персні, посуд, чотири срібні монети. Монети — надзвичайно рідкісна знахідка, вони належали до західноєвропейських динаріїв. Дві з них — срібло короля Англії і Данії Канута Великого 1017—1023 рр. карбовані в англійському монетному дворі. Третя монета — часів короля Едуарда Ісповідника (1042—1066 рр.). Купець цієї садиби, безперечно, торував торговельні шляхи Європи...

Протягом XIX—XX ст. під час земляних робіт на будівництвах та при археологічних розкопках у Києві було знайдено чимало скарбів зі стародавніми ювелірними виробами часів Київської Русі. Дослідники дійшли висновку, що більшість із них була закопана, коли наприкінці 1240 року престольне місто обложили татаро-монгольські орди. Цікаво, що в тих староруських містах, які уникли набігу татар — Новгороді, Пскові, Смоленську, не знаходять ювелірних виробів того часу. Під час нападу на Київ у 1240 році чимало людей загинуло, частина ж утекла за його межі. Більшість власників скарбів не повернулася до своїх жител, і їхні коштовності пролежали під землею століття.

Ці скарби розповідають про витончений талант київських майстрів. Близько двох п’ятих усіх речей знайдено в «місті Володимира» — між Великою Житомирською та Андріївським узвозом.

Київські князі володіли казковими багатствами. У 1075 р. до Святослава Ярославовича приїхали посли німецького короля Генріха. Князь показав їм свої цінності. Літописець згадує: «Вони бачили велику кількість золота і поволоки...» (шовкові тканини).

Більшість скарбів знайдено на місці колишніх боярських осель. Цікаві дорогоцінні речі, наприклад, викопано на Рейтарській вулиці 1876 року: ювелірні вироби київських майстрів, коштовності іноземного походження. Вченим вдалося простежити досить цікаву історію деяких з них. На двох срібних чашах по краях вирізьблено слова: «Підкріпляючи черево, пам’ятай про бідняків». Руські слова «княжа» і «спасова» були вирізані пізніше, слово «княжа» закреслено. Зрозуміло, що спочатку чаша належала князю, а потім стала власністю Спаського монастиря.

А ось історія срібної чаші, виготовленої у Південній Італії. 1112 року донька князя Володимира Мономаха Єфимія вийшла заміж за угорського короля Коломана. Шлюб цей був короткочасним. Через рік після весілля Єфимія повернулася в Київ. Разом з іншим майном вона привезла додому і срібну чашу. Можливо, під час похорону Єфимії Володимирівни 1139 року цю чашу подарували Спаській церкві на Берестові. А в години татаро-монгольської навали її разом з іншими коштовностями перенесли в Київ і закопали в одному з великих боярських дворів...

Неподалік Спаса на Берестові, під земляним валом, збудованим ще за часів Петра І, археологи знайшли півтори тисячі монет — найбільша нумізматична знахідка. До речі, в одному горщику. Можливо, цей скарб під час нападу ворога закопали. Мовляв, минеться, тоді й відкопаємо. Та, мабуть, власник скарбу загинув чи потрапив у полон, отож і лежав той скарб століття.

Монети цього скарбу датовані 1300—1418 роками і карбовані в Чехії. Вони вважаються першими срібними грошами (від гроус — великий). Кожна монета містила до трьох грамів срібла.

Відомо, що XIV—XV ст. в історії Києва — «чорна пляма». Місто було повністю зруйноване, а населення винищене ордами степових кочівників. І ось ця знахідка засвідчила: економічне й культурне життя Києва не зупинялось, і Лавра, як і раніше, існувала і в часи ворожих навал, і в період морів та епідемій.

Київ багатий на скарби. Щороку археологічні експедиції АН України знаходять нові й нові скарби, що пролежали в землі не один вік. Так 1986 року на Кудрявській вулиці відкопали золоті, мідні, срібні жіночі прикраси XI—XII ст., оздоблені емаллю та позолотою. Цей багатий скарб нині радує людей у Національному музеї України. Трохи пізніше на тій же вулиці археологи натрапили на фортифікаційні вали, що тягнулись аж до Золотих воріт.

1998 року на території Михайлівського монастиря було відкопано 23 срібні гривні та кілька золотих речей. А Старокиївська археологічна експедиція того ж року на Володимирській, 12, натрапила на незвичайний скарб — бронзову миску, велике блюдо, кухоль «водолій» у вигляді птаха.

Але, крім археологів-професіоналів, в пошуках скарбів по Києву з заступами в руках блукають і фанати-аматори. Одні з них шукають їх задля наживи, інші вважають це романтикою. Але і ті й інші завдають великої шкоди своїми діями науці. А буває, що «романтика таємничих пошуків» обертається для них трагедією. Варто хоча б згадати Печерський патерик, де розповідається про те, як лукавий нібито показав ченцеві Печерського монастиря закопаний скарб. І в той же час сказав про це князеві Мстиславу, додавши, що про місцезнаходження скарбу знає Федір, ченець Печерського монастиря. Привели до князя ченця. Його катували, забили до смерті, проте ченець так і не сказав князю, де перебуває той скарб.

А 1842 року поблизу Десятинної церкви якийсь «археолог»-фанат натрапив на скарб старовинних виробів із золота й срібла. Таємно вивіз його до своєї садиби. А вранці той скарб... зник, а самого господаря знайшли мертвим...

Часто такі мисливці-аматори за скарбом гинуть від мін та снарядів часів останньої війни. А буває, що їх присипає десь у підземеллі...

Під час реконструкції майдану Незалежності до роботи були залучені науковці експедиції Інституту археології Національної академії наук України на чолі з кандидатом історичних наук Михайлом Сагайдаком. На глибині кількох метрів перед ними постала картина життя древніх киян. Виявили дерев’яні залишки фортифікаційного будівництва, сліди давньої цегляної забудови, залишки від пожежі ХІІІ ст., яку вчинили татаро-монголи. А ще — старовинну свинцеву печатку, яка добре збереглася. Належала вона одному із синів Ярослава Мудрого — київському князю Ізяславу (1024—1078 рр.)

На печатці зображено святого Димитрія, небесного покровителя Ізяслава. Ідентифікували печатку і побачили напис: «Святий Димитрій». А на верхній стороні її — зображений родовий герб князя, що схожий на квітку рум’янок. Археологи і раніше, до речі, знаходили печатки цього князя (вісім), і чотири з них — у Києві.

Багато легенд, безліч загадок іще зберігають київські пагорби. І щороку завдяки копіткій праці археологів з’являються на світ з-під нашарувань століть, постають перед нашими очима, немов спадщина далеких предків, численні знахідки. І хай не всі вони з коштовного металу, але це безцінні скарби, адже вони висвічують якусь невідому сторінку минувшини, стають джерелом для вивчення древньої столиці нашої незалежної України — Києва...