Що заважає нам об'єднатися у протидії агресії Росії та які кроки маємо зробити, щоб подолати проблему розрізненості?
Війна в Україні вплинула на те, що в країні з'явилися нові суспільні групи - це люди, які зазнали значних втрат і яких ми визначаємо як "постраждалих від збройного конфлікту". Однак досі вони існували ніби паралельні світи - кожен зі своїми проблемами і шляхами їх подолання. Нещодавня зустріч цих світів викликала гостру реакцію і оприявнила ще одну проблему, назва якій "недостатня згуртованість українців". Її потрібно визнати і прагнути подолати, бо інакше втрачається зміст протидії зовнішньому ворогу.
Одна з таких груп - учасники АТО/ООС: військові, добровольці, ветерани, волонтери й інші люди, які захищали Батьківщину, а після повернення з війни відчули на собі всі недоліки соціального захисту - спершу, коли хотіли отримати необхідну медичну та реабілітаційну допомогу, реалізувати права на пільги, а потім - коли намагалися реформувати радянську систему допомоги.
Друга група - переселенці: люди, які пережили жахіття війни, чиє житло раптом опинилося у фейкових "ЛДНР" або було зруйноване в районі бойових дій. Люди, яким раптом довелося залишили налагоджене життя на тепер окупованих територіях через загрозу жити під владою незаконних формувань. Вони потребували допомоги держави в переселенні, однак здебільшого мусили самотужки розв'язувати проблеми та долати бюрократичні перепони.
Також є ті, хто живе вздовж лінії розмежування. Це люди, які постійно перебувають в умовах бойових дій або під загрозою їх розгортання. Вони не мають можливості покинути власні домівки і не вважаються переселенцями.
А ще є люди, що залишилися жити на окупованих територіях в умовах інформаційної агресії. Це громадяни України, з якими найскладніше порозумітися через втрату ними власної ідентифікації як українців.
Саме ці різні групи, яких торкнулася війна, відчувши неспроможність держави забезпечити їм адекватний соціальний захист, почали просувати ідею створення окремого міністерства, яке опікувалося б їхніми проблемами.
І в середині 2016 року, на запит переселенців, міжнародних партнерів України і правозахисників, було утворено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Однак навряд чи його роботу можна назвати ефективною. Як приклад неефективності згадаємо Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб, що була ухвалена наприкінці 2017-го, через півтора року після утворення міністерства, хоча інтеграція є основним його завданням. План реалізації Стратегії затвердили лише через рік, 2018-го, і так до кінця й не реалізували. На ефективність МінТОТ впливали різні чинники, зокрема дублювання функцій інших міністерств, відсутність підтримки Кабміну та довіри інших органів влади, недофінансування проєктів, невдала кадрова політика. А тим часом найбільша надія була на те, що міністерство забезпечить раціональне використання коштів іноземної допомоги на відновлення Донбасу, але щодо цього також виникло багато запитань.
Наприкінці 2018 року на запит ветеранів утворили Міністерство у справах ветеранів, розформувавши при цьому Державну службу у справах ветеранів. Повноцінно запрацювати міністерство мало за півроку (в середині 2019-го) після затвердження бюджету та вкомплектування штату. Утворення міністерства стало не тільки політичним кроком, пов'язаним з виборами. Просто прийшло розуміння, що проблеми ветеранів із часом загострюватимуться і впливатимуть на суспільство. Як приклад виникнення проблеми можемо згадати псевдомінування мосту метро Олексієм Бельком. Для ветеранів АТО/ООС міністерство є знаком вдячності влади за захист держави та визнання важливості їхньої ролі в державі. І навіть після виборів, коли з'явилися чутки, що Мінвет можуть ліквідувати, на це не зважилися.
А тим часом обрання нової влади внесло корективи в склад міністерств. Задля їх оптимізації було ухвалено рішення об'єднати Мінвет і МінТОТ. Та при цьому навряд чи усвідомлювали ймовірні наслідки та реакцію суспільства.
Насамперед невдоволення висловили ветерани. Вважаючи таке об'єднання недоцільним, вони ініціювали зустріч із прем'єр-міністром, де вимагали скасувати рішення. Як аргумент наводили обіцянки президента залишити Мінветеранів і те, що ділити бюджет між ветеранами й переселенцями - це неправильно. Згадали, як до законопроєкту про фінансування доступного житла за схемою 50 на 50 під час другого читання було включено категорію "переселенці". Це призвело до виникнення конкуренції за ресурси програми, бо можливості ветеранів отримати сподіване житло після того зменшилися.
У свою чергу переселенські неурядові організації почали активно вимагати від нового міністра у справах уже не тільки ветеранів, а й переселенців негайних рішень, не даючи змоги пройти процедури визначення повноважень, об'єднання та прийняття справ. Їх лякала можливість ігнорування проблем переселенців, оскільки призначення Оксани Коляди на посаду міністра підтримувала саме ветеранська спільнота. Доводи про те, що міністерка працює за принципом "нічого про вас без вас", приклади активного інтегрування в проблеми переселенців, численні поїздки й зустрічі не працювали. З боку окремих активістів, які не бажали бачити роботу і результати, почалася передчасна й необґрунтована критика.
Ситуація з об'єднанням вийшла в інформаційне поле: залунали претензії на кшталт "переселенці не патріоти, бо мали протидіяти ворогові, а не тікати й ховатися за спинами військових", "він воює за "ЛДНР", а його дружина - переселенка в Україні, як ми будемо зустрічатися в одному міністерстві?" За всім цим втратився зміст протидії ворогові, адже бої йдуть не так за шмат захопленої землі, як задля захисту тих самих переселенців і навіть тих громадян України в окупації, свідомість яких спотворена інформаційною війною.
Усі означені події дають підстави говорити про ризики виникнення конфліктів між ветеранами і переселенцями. А такі конфлікти вигідні насамперед ворогу, який їх підігріватиме й підтримуватиме, налаштовуючи українців одне проти одного. І в такій ситуації новоутворене міністерство може набути важливої ролі органу, що здатен згуртувати українців, яких торкнулась війна, у протидії маніпуляціям.
Для об'єднання двох міністерств дуже важливим було визначення повноважень у положенні про нове міністерство. Мали бути знайдені відповіді на важливі запитання. Чи будуть йому передані повноваження щодо соціального захисту переселенців від Міністерства соціальної політики, адже соціальний захист ветеранів тепер належить до його компетенції? Чи не буде дублювання функцій на кшталт вирішення екологічних проблем, відновлення об'єктів інфраструктури чи забезпечення житлом? Чи займатиметься нове міністерство розбудовою миру, зважаючи на те, що, на думку ветеранів, мир потрібно не розбудовувати, а здобувати перемогою у війні?
В остаточному варіанті, утворене міністерство отримало положення, в якому до повноважень Мінвет додали повноваження колишнього МінТОТ. І тепер нове міністерство стало головним органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей ветеранів та з питань тимчасово окупованих територій.
Від МінТОТ до компетенції новоутвореного Мінвет практично повністю перейшли функції, зокрема, щодо здійснення заходів із розбудови миру, сприяння соціальному забезпеченню переселенців та здобуттю ними освіти, організація надання гуманітарної допомоги цивільному населенню під час конфлікту, збір та аналіз інформації про необхідність здійснення заходів з відновлення об'єктів інфраструктури, захист цивільного населення, що проживає вздовж лінії розмежування та на тимчасово окупованих територіях України, сприяння розвитку кримськотатарської мови, культури, підтримка військовополонених та заручників, пошук зниклих безвісти, їх соціальна адаптація після звільнення тощо.
Дещо змінилося формулювання компетенції у сфері протимінної діяльності: нове міністерство тепер не координує провадження протимінної діяльності і не погоджує проєктів цивільного розмінування, а здійснює заходи, спрямовані на зменшення впливу вибухонебезпечних предметів на життя та діяльність населення. Як саме буде реалізована ця функція, і як це позначиться на роботі місій цивільного розмінування, стане відомо найближчим часом.
Найважливішим питанням стратегічного рівня є те, що міністерство перейняло функцію розбудови миру. І, будучи в центрі можливих внутрішніх конфліктів між різними групами українців, постраждалих від війни, має можливості ідентифікувати, запобігати і врегульовувати їх до розгортання.
Першорядними завданнями нового міністерства в роботі на розв'язання проблем окупації є перегляд документів стратегічного рівня: Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, Концепції Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України. Важливо невідкладно проаналізувати, в чому ці документи не були виконані і як це можна виправити.
Є ще одна важлива для об'єднання річ - схожість потреб ветеранів і переселенців - зокрема у перекваліфікації та навчанні; програмах відкриття власного бізнесу; житлових програмах за принципом співфінансування. Реалізацію цих програм має взяти на себе міністерство.
Досить гостро постає питання розв'язання новоутвореним міністерством отриманої у спадок проблеми неефективності МінТОТ, зокрема через неузгодженість позицій з політиками та іншими органами влади. Найкращим рішенням було б призначити віцепрем'єр-міністра з питань внутрішньо переміщених осіб та окупованих територій, який і забезпечував би координацію між міністерствами. Думку про запровадження такої посади підтримують на всіх рівнях державної влади і правозахисники, однак є проблеми з кандидатурою - виявляється, знайти таку людину дуже непросто.
Хай там як, але новоутворене міністерство отримало надскладні виклики, пов'язані зі збройним конфліктом та його сприйняттям в українському суспільстві. Проте об'єднання під "одним дахом" проблем ветеранів, переселенців, жителів сірої зони та окупованих територій є шансом об'єднати українців.