Є думка, що в краї донецькому туристам робити наче й нічого. Хіба що в сезон з’їздити на Азовське море й відвідати Святогорську лавру у крейдяних горах на півночі області. Іноді екскурсантів возять на дегустацію на завод шампанських вин в Артемівськ і знайомлять із видобуванням солі в підземних шахтах Соледара. Вважається, що в Донбасі більше немає нічого цікавого, — самі терикони, заводи, смітники, розбиті дороги й похмурі околиці.
Та навіть у Донецьку вже склалися цікаві екскурсійні маршрути. У місті, в центральній частині якого ще недавно було всього кілька пам’ятників, з’явилася безліч вельми цікавих споруд, начебто спеціально систематизованих у відстані й розташуванні.
Цар-гармата. Дубль два |
Від колишнього готелю «Донбас» і центральної площі міста звичайно виходять до бульвару Пушкіна, де біля монумента загиблим астронавтам розмістилася вулична виставка митців — донецький Арбат. Саме настав час пригадати, звідки починалася екскурсія і відвідати п’ятизірковий стадіон — новий красень, який виріс поруч із «Експо-Донбас».
А ще ж не так давно Донецьк був звичайним шахтарським містом, непомітним порівняно з сусідніми Харковом і Дніпропетровськом. Може, тому в 1950-х роках у тутешні дитбудинки відправили на виховання синів командуючих УПА Василя Крука й Романа Шухевича (під чужими прізвищами). Можливо, цьому сприяла й тодішня назва Донецька — Сталіно.
Минули роки. Донецьк назвали містом мільйона троянд: 1970-го за рішенням ЮНЕСКО його визнали найбільш зеленим серед промислових центрів світу. У 1978-му групі зодчих і будівельників за ландшафтну архітектуру його центральної частини присудили Державну премію СРСР. Та цікава не тільки столиця Донбасу. Гості краю можуть відкрити для себе чимало нового.
Улітку варто відвідати заповідник Хомутовський степ, де колись запорожці випасали своїх коней. Недалеко від Донецька розкинувся найбільший у Європі рукотворній Великоанадольський ліс, найбільший в Україні ботанічний сад і страусяча ферма. Поруч — лавра. Цікаво, що в ХХІ столітті, коли відновили закритий більшовиками монастир і він набув статусу лаври, знайшлися його дореволюційні дзвони. Їх не переплавили, як практикувалося в перші роки радянської влади: вони знайшлися серед реквізиту в Донецькому оперному театрі. Його художній керівник, відомий в усьому світі танцівник Вадим Писарєв, охоче відгукнувся на прохання повернути дзвони монастиреві Святих гір.
У донецькому степу або на перепадах донецького кряжа теж є про що довідатися і що подивитися. На заході — Дібровський ліс, де за легендою знаменитий захисник хліборобів, анархіст Нестір Махно сховав свої скарби. По дорозі до Дібровки можна відвідати музей Сергія Прокоф’єва у селі Красне — на батьківщині композитора. На півдні області височіє ціла гірська країна в мініатюрі — заповідник «Кам’яні могили». З цим неординарним природним об’єктом площею 400 гектарів, вік якого становить понад два мільярди років, пов’язана важлива історична подія — битва російського війська з татарами 1223 року. За переказом, саме під час цього бою загинув відомий богатир Альоша Попович.
А якщо від Донецька поїхати на схід, можна потрапити до найкращого в області скеледрому. Поруч — чотиритисячне селище Зуївка. За 12 км від нього в радянський час на шахті «Юнком» московські вчені здійснили перший підземний ядерний вибух. Зовсім недавно тут виявили стародавню статую. Таких кам’яних баб залишали в південних степах кочівники. Вони їм поклонялися, у перекладі з тюркської «баба» означає «ідол».
Недалеко від цих місць в околицях Амвросіївки є давнє кладовище бізонів. У Дружківці, північніше від шахтарської столиці, знайдені скам’янілі дерева — такі є тільки в національному парку США. Тут же колишня садиба купця Єлисєєва, де раніше був і його знаменитий кінний завод (не менш відомий його магазин у Москві — навіть у радянський час «Єлисєєвський гастроном»).
Уздовж головної річки південної частини області — Кальміусу — тягнуться давні поселення греків і німців. У кожному з них є музей і свої пам’ятні місця, гідні відвідування. Пощастить тому, хто попаде на грецьке свято, де традиційно влаштовуються турніри з боротьби для всіх охочих. Ну а в міжсезоння треба вирушати на Білосарайську косу Азовського моря. Рідко кого залишить байдужим спостереження за життям пернатих. А на косі їх безліч — серед колоній можна зустріти найрідкісніші види. Тут височіє побудований 1850 року за проектом інженера Ейфеля маяк, світло якого можна спостерігати в радіусі 50 км.
Дух степу і злиття безлічі племен і народів породили в цих краях сильних людей. «Дике поле», як раніше називалася Донеччина, стала краєм промисловості й сільського господарства. Та й можливості розвитку туризму в області великі. У Геродота знаходимо відомості про те, що це були земля царських скіфів. Підтверджують це тутешні кургани і археологічні знахідки. На цій стародавній землі можна дістати безліч свіжих вражень і пізнати схід України.
Природа обділила Донбас снігом. Але південь, південний схід і захід краю, не кажучи вже про лісисту північ, немов створені для пішохідних, велосипедних і кінних маршрутів. Єдине, чого тут бракує, — людей, котрі вміють усе це належним чином презентувати. Досі в Донецьку масово не готують навіть екскурсоводів, а про фахівців, які вміють організувати цікавий відпочинок, годі й казати. Студентів, що вдосконалюються у сфері туризму й готельного господарства, не навчають належно: практикуючись у турфірмах, вони набувають досвіду менеджерів виключно виїзних напрямків. Та ж у Донецькій області є де розвернутися й внутрішньому туризму. Потрібні передусім кадри й бажання. А з цим, на жаль, поки що серйозні проблеми.