Росія, як відомо, країна з непередбачуваним минулим і особливо грішить у плані ідеологізованих міфів її військово-морська історія. Ситуація стала змінюватися тільки в останні роки, але повільно. Тому що тяжче за все боротися з міражами. Заклик президента Медведєва до захисту російської історії означає насправді захист старих російсько-радянських імперських стереотипів. Серед яких і міф про надзвичайну древність і доблесть російського флоту.
«Російський флот, який вважався порівняно пізньою фундацією, заснованою Петром Великим, має в дійсності більше права на древність, ніж флот британський. За століття до того, як Альфред Великий побудував британські кораблі, руські судна билися в морських боях: і тисячу років тому найпершими моряками свого часу були росіяни». (Ф.Джен, «Російський флот у минулому, теперішньому і майбутньому».)
Ця цитата дуже популярна і її наводять ледь не в кожному другому тексті про російський флот. Приємно чути панегірик стародавній його доблесті з вуст об’єктивного англійського історика! Вже хто-хто, а Фред Т.Джен — особа відома. Його прізвище на слуху вже ціле століття, його довідник про військові кораблі всього світу, котрий уперше вийшов 1898 р., досі вважається найавторитетнішим.
Однак починав Джен із фантастичних оповідань і ілюстрацій до них, був штатним художником лондонських ілюстрованих журналів. Цитовану книжку опублікував 1899 р. Її відразу переклали російською, а в Англії перевидали 1905 року, під час російсько-японської війни, але в наш час вона становить тільки історичний інтерес. І якщо його довідник регулярно завищував товщину броні і швидкість англійських кораблів, то й твердження про доблесть російського флоту у VIII столітті варто перевірити. Кого Джен мав на увазі, враховуючи, що ніяких руських у тому столітті ще не було? Може, антів, предків — якщо вірити шкільним підручникам — руського народу?
Якщо в Рунеті поцікавитися антами, то може видатися, що у візантійців тільки й проблем було, що з ними. То вони Грецію й Архіпелаг аж до Криту грабували і заселяли, припливаючи на тисячах моноксилів (човнів-однодревок); то стратегом у греків був ант Хільбудій; то імперським ЧФ ант Доброгаст командував. Але це не так. Протягом усієї своєї короткої історії анти рідко мали вихід до моря.
Спочатку узбережжям від Дону до Дунаю володіли готи. Їхня стійка піхота вибила зі степів броньовану кінноту сарматів, а невдовзі вони самі завели в себе важку кавалерію, ще агресивнішу! Вже 239 року вони рушили через Дунай в кордони великої Римської імперії. 251 року в бою з ними загинув римський імператор Децій! Тільки 270 року Риму ціною втрати територій, сфер впливу і виплати данини вдалося зупинити германців. Не дивно, що ні про яких моряків-антів у ті часи чутно не було, море належало готам, з ескадрами яких імперський флот нічого не міг удіяти. Згадайте «Слово о полку Ігоревім» і готських дів: «Красные девы въспеша на брезе синему морю, звоня русским златом. Поют Бусове время…».
На жаль, гунська навала накрила і готів. Вони ще розбили за інерцією антів і розіпнули їхнього вождя Буса, але потім пішли на захід. Залізна готська завіса впала, але антів і за часів гунів чутно не було. Вперше про них згадує Прокопій Кесарійський тільки близько 530 року, коли почалися слов’янські набіги, які перейшли в тотальне переселення на Балкани. Але анти і до цього не причетні. Імператор Юстиніан переконав їх оселитися на нижньому Дунаї, платив їм за допомогу в боротьбі з гуно-болгарами, і відтоді анти твердо виконували умови договору і поставляли воїнів в армію ромеїв.
Що ж до Хілбуда, то цей родовитий візантійський стратег захищав від антів і склавінів переправи на Дунаї, і в одному з походів за річку загинув у бою. Невдовзі анти спробували видати за нього одного зі своїх і навіть обрали Лже-Хілбуда вождем (от, мовляв, ми які), але полководець Нарсес, котрий рухався в Італію, захопив самозванця й розкрив обман. Базуючись на цих убогих фактах, деякі російські історики оголошують Хілбуда антом, котрий домігся дуже великих успіхів на службі в ромеїв...
До речі, про слов’янське братство: македонські історики взагалі не вважають антів слов’янами! Для них вони скіфи або навіть ті самі гуно-болгари! Та й важко заперечити скіфо-сарматський вплив на антів. Візьмімо, приміром, їхні імена Ардагаст, Келагаст, Пейрагаст — аж ніяк не слов’янські. Хілбуд же, на думку македонських товаришів, був родом з культурних склавінів, тому так завзято й воював із дикими болгарами-антами. Знайдено навіть його надгробну плиту з написом македоно-слав’янською мовою грецькими літерами — був він, виявляється, ще й християнином.
Настільки ж «достовірне» й адміральство анта Дабрагаста, на честь якого названо руський корабель! Насправді він усього лише двічі промайнув в епізодах з історії Юстиніана пера Агафія Миринейського. Першого разу, коли під час війни з персами ромеї послали в контратаку 600 кіннотників під проводом Дабрагаста і гота Узигарда. Причому в деяких перекладах ідеться про Дабрагеза, і якби не було уточнення, що він ант, то як його відрізнити від парфянця Вологеза, скажімо? Справа, до речі, закінчилася страшним розгромом усього візантійського війська...
Другий епізод, коли таксіарх Дабрагаст і гун-лохаг (командир лоху, відділення) Ельмінгейр на десяти кораблях стежили за переправами на Ріоні під час облоги однієї з фортець і захопили два вантажні судна. Таксіарх — командир загону-таксіса зі 128 вояків, хоча в VI столітті міг командувати і більшими частинами.
Цим і обмежуються згадки про морські перемоги антів. Як же так, обуриться читач? А де ж грандіозні морські походи в Грецію і Кіклади, де висадки на Криті, Кіпрі й у Південній Італії? Куди автор подів тисячі слов’янських моноксилів, котрі хмарою вкривали Егейське море?
Набіги ж здійснювали західні слов’яни — словени, склавіни. Спочатку самі, а потім під орудою лютих аварів. Ті розбили антів, потім словенів і облаштувалися в Паннонії, а з 576 р. стали нападати на імперію, використовуючи слов’ян як гарматне м’ясо. 601 року хакан Баян зазнав поразки від візантійців. Феофілакт Сімокатта пише: «Варвари, розбиті, так би мовити, вщент, цього дня були потоплені у хвилях річки. Разом із ними загинув і дуже великий загін слов’ян. Захоплено 3000 аварів, ...слов’ян — 8000». Помстившись за поразку, каган розправився з антами, союзниками ромеїв, і, починаючи з 602 р., вони зникають із хронік.
Підсумуємо. Спочатку готи відрізали антів від узбережжя (якщо ті, будучи мирними хліборобами, узагалі поривалися до нього), потім за часів гунів антам було не до плавань, а після цього Юстиніан зробив із них союзників. Крапку над «i» поставили авари, і в сумі морські перемоги антів обмежилися захопленням двох вантажних суден на Ріоні.
Для Джена великої різниці між антами, склавінами і русами-скандинавами, які невдовзі справді уславилися морськими перемогами, схоже, не було, всіх їх він вважав руськими. Співців російського флоту, які його цитують, це не бентежить. Але якщо ви хочете, щоб до вас ставилися серйозно, то й до своєї історії мусите ставитися відповідно.
Ще один міф про якісь «руські» судна візантійського імператора. Феофан у своїй хроніці пише, що 765 року Костянтин V відправив у похід на болгар 2000 суден, а сам пішов до Дунаю на руських кораблях. Так уперше в історії зустрічається слово «руський». І, що символічно, у зв’язку з флотом, кораблями, причому, певне, найкращими, якщо їх обрав імператор!
На жаль, це всього лише недоліки поганого перекладу: «...р.х. 765. Цього року в травні місяці, індиктиона 12, Костянтин рушив флот із двох тисяч суден… проти Болгарії, і сам, сівши на руські судна, мав намір плисти до річки Дунай…»
Насправді Феофан пише: ρούσια χελάνδια. Бібліотекар папи римського Анастасій (кінець ІХ століття) переклав ρούσια χελάνδια. не як «руські», а як слід — червоні. Rubea chelandia — імператорські хеландії, великі кораблі, оздоблені пурпуром, привілеєм василевса. Прикметник ρούσιαζ має значення пурпуровий, багряний. Хибно вказаний у Феофана і рік 765. Насправді похід Костянтина Копроніма на болгар відбувся 774 року.
Так, із нелегкої руки лектора Московського університету В.Оболенського, котрий почав півтора століття тому переклад Феофана, і професора Духовної академії Ф.Терновського, котрий завершив його, парадні, пурпуром оздоблені хеландії візантійського імператора стали руськими суднами! І відтоді борознять хвилі російської військово-морської історії, хоча в тому столітті взятися їм було просто нізвідки. Корабель — не машина часу.
Феофан помер за півстоліття до нападу на Константинополь скандинавів-русів Аскольда, і ніяких руських знати не міг у принципі через їхню відсутність. Має рацію, звісно, Анастасій, тим більше що грецьку він знав явно краще від Оболенського. Із серйозних істориків тільки Г.Вернадський обережно посилався на можливість зв’язку червоного кольору суден із руськими, припускаючи, втім, під ними варягів. Відмовився від «руського» трактування і Д.Іловайський: «Rusia chelandia... точніше перекласти «красныя хеландии», аніж «русския хеландии». Охоче викреслюю ці хеландії із системи своїх аргументів».
Ще б не викреслити, якщо навіть у IX столітті, коли русість-рудуватість варягів стане загальною назвою, руських усе ще не було на арені історії. У повідомленні єпископа Кремони Ліутпрандта про похід князя Ігоря на Константинополь зазначено, що «якийсь північний народ греки іменують ρoύσιoς (руді), ми ж за місцезнаходженням іменуємо норманами». Порівняйте з повідомленням аль-Масуді (середина X ст.): «Візантійці називають їх русійа, смисл цього слова — червоні, руді». Чи треба після цих свідчень шукати інше тлумачення етноніму руський?
Так — слідом за міфічними спінювачами морів антами і великим візантійським флотоводцем Дабрагастом — зникають зі сторінок військово-морської історії і якісь особливі, видатні «руські кораблі».
Що ж залишається в сухому залишку? Нічого! У VIII столітті, за століття до Альфреда Великого, не було ні руських кораблів, ні самих руських. Морські битви, в яких билися «найперші моряки свого часу», — усього лише плід фантазії англійського історика-аматора. Якщо ж поставитися до теми серйозно, то час народження руського флоту треба зсунути в IX століття, до Аскольда. Звісно, він був флотом скандинавів-русів (і візантійці, і араби чітко відрізняли їх від слов’ян), але якщо не за змістом, то бодай за звучанням це вже близько. Тоді він справді може пишатися тим, що є ровесником флоту британського. І цього цілком досить. Тим більше що, ставши за Ярослава Мудрого дійсно руським, він перестав бути добрим флотом. На жаль.
Та все ж добрий флот — причому задовго до регулярних, але дорогих і поганих флотів Петра I — у руських був! Справжній, бойовий, агресивний, котрий зумів завоювати панування на морі в боротьбі із сильнішою морською тогочасною державою й утримував його більш ніж чверть століття, наганяючи страх і жах на чорноморські береги. За понад півтора століття до Ушакова. Це був блискучий союзний флот запорізьких і донських козаків! Про який маємо поговорити окремо.