Борис Сидюк із Девідом Ленгфордом — абсолютним рекордсменом лауреатства головної світової премії з фантастики «Х’юго» |
Україні точно щастить. Один за одним даються нам шанси «засвітитися» на міжнародному рівні у ролі культурної, цікавої, привабливої зусібіч країни. Цього разу Європа має відкрити для себе Україну фантастичну. Хотілося б сподіватися, що й у переносному значенні теж. Але в прямому — це точно.
Менше місяця залишилося до «Єврокону» — щорічного фестивалю-зльоту професіоналів і аматорів у галузі фантастики з різних країн Європи. Право приймати в себе «Єврокон» Україна здобула в нелегкій боротьбі два роки тому, коли столиці нашої країни віддали свої голоси понад 90% делегатів 17 європейських країн. Там само у болгарському місті Пловдиві найкращим жанровим виданням Європи було названо київський журнал «Реальність фантастики». Торік наші закріпили успіх: на «Євроконі» у Глазго (Шотландія) Марину і Сергія Дяченків визнали найкращими письменниками Європи. І от тепер із 13 по 16 квітня — усі прапори в гості до нас. Як їм тут сподобається?
Про підготовку до «Єврокону» у Києві «ДТ» попросило розповісти Бориса СИДЮКА, віце-президента Європейського товариства наукової фантастики (ESFS), редактора відділу іноземної літератури «Реальності фантастики», людину відому в пострадянському і європейському фендомі — неформальній співдружності фантастів і фенів, яка не знає меж.
— Борисе, як би ви пояснили людям, далеким від фендому, що таке «Єврокон»? Чи коректно проводити паралелі з «Євробаченням» — хоча б за масштабом заходу?
— За масштабами, звичайно, їх не порівняти, адже «Євробачення» — шоу, причому орієнтоване переважно на телевізійну аудиторію. «Єврокон» — це конвент, фестиваль, місце, куди з’їжджаються письменники, агенти, видавці і просто любителі фантастики з різних країн Європи і світу, щоб поспілкуватися, подивитися, як розвивається фантастика з кожним роком, які нові тенденції в ній з’являються, які нові теми і сюжети хвилюють письменників і читачів, що цікавого вийшло з книг, фільмів, ігор тощо. На «Єврокон» їдуть і насолодитися спілкуванням, і вирішити певні практичні питання: письменники — знайти літагентів або видавців в інших країнах, а видавці — підшукати нових авторів для свого ринку.
В «Євроконі» є відкрита і закрита програма: заходи лише для його учасників і для широкої публіки. Нинішнього року оргкомітет «Порталу», базового конвенту «Єврокону», установив партнерство з виставковою компанією «Медвін», яка проводить разом із головним Європейським фантастичним конвентом VIII Київський міжнародний книжковий ярмарок. Там будуть представлені українські й іноземні видавництва з новинками фантастики, і суміжних видів літератури. На ярмарок може потрапити кожен бажаючий. Кожен, хто захоплюється фантастикою, але не має можливості або бажання брати участь у роботі самого конвенту, може відвідати виставку, купити книжку за видавничою ціною, побувати на презентаціях і зустрічах із відомими письменниками.
— Кого з почесних гостей ви очікуєте?
— Почесний гість у нас — знаменитий американський фантаст Гаррі Гаррісон, думаю, автора «Неприборканої планети» і «Сталевого пацюка» представляти немає необхідності. Багато спеціальних гостей із різних країн. Серед них головний американський редактор фантастики Еллен Детлоу. Лауреат премії «Х’юго», головної світової нагороди в галузі фантастики, письменниця Ейлін Ганн. Томас Мільке, досить відомий німецький письменник: перед самим «Євроконом» у видавництві «Сварог» повинні вийти дві його книжки. Буде знавець німецької фантастики, письменник і перекладач Ерік Сімон. Знову приїде до Києва Анджей Сапковський, метр фентезі з Польщі. Провідний угорський письменник-фантаст Шандор Шелесі, який торік на «Євроконі» у Глазго програв буквально кілька голосів Марині і Сергієві Дяченкам, а тепер угорці висувають його на це звання. Популярний болгарський автор Олександр Карапанчев. Перекладач і редактор французького журналу «Антарес» Жан-П’єр Момон. Відомий швейцарський фахівець із фантастики, екс-куратор музею фантастики в Івердоні Паскаль Дюкомун. Ряд чеських, польських, іспанських, італійських письменників...
Звісно, дуже активну участь у програмі братиме подружжя Дяченків — почесні президенти «Порталу». Будуть наші відомі фантасти Генрі Лайон Олді та Андрій Валентинов. Із Росії приїдуть Олег Дівов, Володимир Васильєв, лауреат «Великого Порталу» минулого року Марія Галіна, інші письменники. Має бути Сергій Бережной, відомий як фільмограф кінофантастики, Володимир Борисов, гуру сучасного фантастикознавства... Складно перерахувати всіх.
— Все-таки фендом — «річ у собі», багато прізвищ широкій публіці, мабуть, невідомі. А що таке Європейське товариство наукової фантастики? Це організація офіційна чи неформальна?
— Європейське товариство фантастики — недержавна неінкорпорована міжнародна організація. Тобто статусу юридичної особи ESFS не має. Організація зареєстрована в Італії і має штаб-квартиру в Генуї. Питання про формалізацію ESFS порушувалося ще на першому «Євроконі» у Трієсті 1972 року, але європейські письменники й любителі фантастики вирішили, що в цьому немає необхідності. Головний плюс інкорпорованої організації очевидний: легше діставати гроші на проведення якихось заходів і проектів, а плюс те, що організація залишилася неформальною — у тому, що вона по-справжньому демократична і незаангажована, на неї немає важелів упливу. «Євроконівські» призи дійсно відображають смаки і думки європейських любителів фантастики.
— На скількох «Євроконах» ви були?
— Перший мій «Єврокон» — це 1993 рік, острів Джерсі. Про цей острів можна розповідати окремо. Мене дивує, чому дотепер не налагоджені туристичні маршрути з України на Джерсі, адже там знаходиться єдиний у своєму роді зоопарк Джеральда Даррела! Я пішки пройшов через увесь острів, від його столиці Сент-Хельера до даррелівського зоопарку й назад. Море вражень! Потім був членом оргкомітету «Єврокону» у Литві 1996 року і представником оргкомітету «Єврокону» у німецькому Дортмунді 1999-го, а далі — Пловдив-2004, Глазго-2005 і от тепер буде Київ. Наступного року планую брати участь у 29-му «Євроконі» у Копенгагені. Ну, а хто прийматиме ювілейний 30-й «Єврокон» — визначиться саме у Києві. Серед кандидатів — Москва (Росія), Мілан (Італія), Хотебор (Чехія).
— Чим київський «Єврокон» відрізнятиметься від тих, на яких ви побували?
— Ми б дуже хотіли, щоб він відрізнявся від інших конвентів за якістю організації і рівнем проведення. Не щороку столиці України випадає шанс проводити культурні заходи загальноєвропейського масштабу. Але, на жаль, спонсори, з якими ми спочатку домовлялися і які обіцяли, що усе буде гаразд, зараз практично усі відпали, — думаю, це пов’язано з виборами. На жаль, доведеться робити «Єврокон» лише силами видавничого дому «Мій комп’ютер» і компанії «Медвін». Ми, безумовно, проведемо конвент, нікуди не дінемося, але на якісно новий рівень без фінансової допомоги вийти не зможемо. А хотіли б зробити гарно, щоб відкриття запам’яталося і учасникам, і журналістам, і телеглядачам.
— Наскільки Європа взагалі цікавиться українською фантастикою? Торік «Єврокон» виграли Марина і Сергій Дяченки, у 1994-му в Румунії переможцем був Борис Штерн... Наскільки все це переходить на діловий рівень, у зацікавленість видавців?
— Будь-який виграш будь-якого призу у фантастиці так чи інакше позначається на популярності автора, це цілком природний процес. Відразу після виграшу на нас вийшли з угорського журналу, просили домовитися з письменниками, щоб вони щось надіслали для публікації, запитували про контакти з письменниками іспанці. «Євроконівська» нагорода за статусом, за рівнем значимості для фантастики — майже те саме, що «Оскар» в американському кінематографі.
— Одне з положень програми майбутнього «Єврокону» — «культурне співробітництво на діловій основі». Що мається на увазі? До нас їдуть іноземні видавці, редактори журналів?
— Так. Їдуть поляки, румуни, французи, англійці, болгари, угорці, італійці — видавці, перекладачі, літагенти. У конвенті братимуть участь і працюватимуть представники 25 європейських країн. Ми домовилися з фондом «Відродження» і Інститутом Гете про проведення спільних заходів, пов’язаних із проблемами перекладу: як української літератури на європейські мови (тут основна проблема в тому, що з перекладачами фантастики в Європі ситуація не дуже благополучна), так і творів європейських авторів на українську. Інститут Гете навіть запропонував видати «євроконівський» збірник сучасної європейської фантастики українською мовою.
Наша фантастика зараз на підйомі, й іноземні видавці про це знають. Останні три роки «Єврокон» стабільно виграють письменники пострадянського простору: Сергій Лук’яненко (2003, Фінляндія), Нік Перумов (2004, Болгарія), Марина і Сергій Дяченки (2005, Шотландія). Виходить, що автори з країн СНД визнані в Європі як лідери.
— Ви вже починали говорити про альянс із «Медвіном». Взагалі, поєднання «Єврокону» із книжковою виставкою — поширена практика чи це наше ноу-хау?
— Безпосереднє об’єднання з книжковим ярмарком, дійсно, мабуть, наше ноу-хау. Хоча в Німеччині відразу після Франкфуртського ярмарку проходить німецький Бюхмессекон, але це усе ж таки різні заходи. А як правило, на конвентах якщо і відбувається книжкова виставка, то це місцеві торговці зі своїм асортиментом або ж самі видавці привозять показати новинки і роздати так звані пробники. На наш погляд, така спілка фантастичного конвенту і книжкового ярмарку виглядає більш ніж природною. Адже в сучасній художній літературі фантастика, по суті, домінує. Хоч би як офіційний мейнстрім ставився до неї, фактів не уникнеш: це дійсно домінуючий вид культури в сучасному світі. Просто чомусь його, як і раніше, сприймають ніби Попелюшку.
— На торішньому «Порталі» багато нарікали, що книжкову складову заходу дуже забивала комп’ютерна: усе стріляло, дзижчало і т.ін. Буде нинішнього року комп’ютерний ярмарок?
— Ні. Спочатку ми планували поєднати «Єврокон» з «Ігроградом», але оскільки «Єврокон» — захід дещо іншого статусу і рівня, вирішили все-таки їх розділити. Тому, коли «Медвін» виявив зацікавленість у спільній роботі, ми із задоволенням пішли на партнерство, щоб це був більшою мірою літературний захід і з книжковим ярмарком, щоб було цікаво і учасникам конвенту, і широкій публіці. «Ігроград» ми перенесли на вересень, через місяць після Лейпцизького ігрового шоу. Багато хто давно просили нас зробити саме так.
— На жаль, торік набагато потужнішим інформприводом, ніж сам «Портал», стала хвороба Роберта Шеклі, нині покійного. Після такого потрясіння, і морального, і фінансового, як вам було братися за організацію «Єврокону»?
— Насамперед ми, безумовно, потурбувалися про те, щоб у нас усе було гаразд зі страховками. Зрозуміло, що приїжджають люди похилого віку, на «Євроконі-Ворлдконі» 1995 року один письменник помер прямо на конвенті. Це життя, і таке, на жаль, трапляється. У Києві врятувати Шеклі нам удалося багато в чому завдяки безкорисливій допомозі сотень шанувальників його творчості з України і Росії, у тому числі письменника Бориса Стругацького і бізнесмена Віктора Пінчука. В Америці ставлення до Шеклі було дещо іншим. Там теж робили що могли, та усе ж, гадаю, якби до нього ставилися так само, як у нас у країні — і медперсонал, і просто любителі фантастики, що його підтримували увесь час, — то, можливо, його і там змогли б урятувати...
Роберт Шеклі, коли був в Одесі, написав оповідання. Я попросив доньку письменника Аню, щоб вона розшукала його в записах батька. Останнє оповідання Шеклі написане в Україні, напевно, правильно було б і опублікувати його тут. Це була б найкраща данина пам’яті генія фантастики.
— А зарубіжні гості, коли ви їх запрошували, не висловлювали марновірних міркувань з цього приводу?
— Ні. Усі чули про історію із Шеклі, вона показала, що в Україні живуть освічені, чуйні люди, що в нас цінують письменників. Навіть дуже немолоді письменники не бояться до нас їхати, не для того, звичайно, щоб тут хворіти. Але, бачачи наше ставлення, вони готові приїжджати, зустрічатися з читачами, журналістами... Гаррі Гаррісон із великим задоволенням прийняв наше запрошення. І перший приїзд метра в нашу країну обіцяє стати справжньою культурною подією.
— Цілу бурю у фендомі викликала ідея «Чорнобиль-туру» у Прип’ять і зону відчуження. Зокрема, про прийнятність цієї ідеї з погляду етики дуже різко висловився Сергій Лук’яненко...
— Не варто вважати такий візит шоу чи атракціоном. Чому виникла ідея цього туру? Туди нині пускають людей, це досить безпечно для здоров’я, хоча чимало хто й боїться. Проте, багато учасників конвенту кажуть: так, хочемо. У Чорнобиль поїдуть письменники з усієї Європи: подивитися, відчути ауру місця, побачити усе на власні очі, поспілкуватися з очевидцями подій. Це важливо і для нових вражень, і для нових книг, адже Чорнобиль — не лише техногенна катастрофа, це історія життя людей. Розповісти письменникам і журналістам про те, що відбувалося не на станції, а в самому місті енергетиків Прип’яті, люб’язно погодився тодішній заступник голови виконкому міста Олександр Есаулов. Про це ж практично ніхто не писав. Крім того, серед письменників-фантастів є вчені, вони хотіли б зрозуміти, чи є взагалі майбутнє в атомної енергетики? І якщо немає, то які альтернативи?
— Заявлено участь Руслани в «Євроконі». У якій ролі?
— Музична господиня. Разом із Мариною і Сергієм Дяченками вона готує сюрприз для учасників «Єврокону» і українських шанувальників фантастики, щоб показати: фантастика є й у музиці. Адже це цілий культурний пласт, куди належить і література, і кінематограф, і образотворче мистецтво, і музика... Усе, що є в сучасній культурі, так чи інакше пов’язане з фантастикою.
— Планується вкрай насичена і багатовекторна програма — і усе за три дні. Ви вже маєте уявлення, як складете сітку заходів?
— Зрозуміло, що від двох до чотирьох заходів проходитимуть одночасно, це світова практика, не можна ж розтягти конвент на місяць. Нехай кожен вибирає, що йому цікавіше і важливіше: побачити Гаррі Гаррісона, чи послухати представників аерокосмічного агентства, чи, наприклад, поспілкуватися з видавцями дитячої фантастики...
— А що б ви порадили в жодному разі не пропустити?
— Насамперед, зустріч із Гаррі Гаррісоном. Потім, безумовно, буде дуже цікава програма у Джонатана Кові з Великобританії про енергетику майбутнього. Думаю, буде дуже цікаво послухати і Томаса Мільке про перший «Єврокон» у Трієсті 1972 року... Будь-який захід обіцяє бути корисним і цікавим. І зрозуміло, що кожен учасник конвенту, обравши щось одне, шкодуватиме, що не зміг роздвоїтися, чи то і розчетверитися, щоб потрапити на інші заходи. Але тут уже нічого не вдієш.