"Якщо людина захворіла на грип - ми сваримо її, ображаємо? А якщо в когось діабет і цей пацієнт "сидить" на інсуліні - ми б'ємо його, забираємо ліки, як це роблять у поліції з наркозалежними? Для них наркотики - як інсулін для діабетиків.
Чому ж алко- й наркозалежні в нас - ізгої?" - каже координатор соціальної роботи клубу "Еней" і координатор з організаційного розвитку "Всеукраїнського об'єднання людей з наркозалежністю" (ВОЛНА) Велта Пархоменко. До речі, сама Велта вже 10 років як розпрощалася з наркотиками.
У Київському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді вона працює 14 років.
- Я прийшла сюди як клієнтка, бо вживала наркотики, - розповідає Велта. - Освіти не мала, почала працювати у проекті профілактики ВІЛ консультантом "рівний рівному". Потім вступила до Київського державного університету ім. Грінченка. Тепер я магістр практичної психології.
- Отже, дивлячись на вас, можна сказати, що цієї недуги позбутися реально?
- Наркотична залежність - захворювання хронічне. Повністю позбутися його неможливо. Згідно з Міжнародним класифікатором хвороб, у нього є певні симптоми. Головний - бажання вживати наркотики незалежно від усвідомлення того, що вони нищать здоров'я, створюють проблеми в сім'ї, на роботі, з друзями. Це бажання залишається з тобою назавжди і заявляє про себе з тією чи іншою силою. Можна сказати, що наркозалежний перебуває в тривалій ремісії й успішно соціалізується.
- У чому виражається ваша наркотична залежність?
- Мені сняться сни, у складних ситуаціях з'являються думки про те, щоб купити наркотик...
- Як боретеся?
- Є психологічні механізми. Наприклад, приходжу в групу самодопомоги, розмовляю про це з друзями.
- І як давно ви в ремісії?
- 10 років.
- Вважаю, це просто диво!
- У моєму випадку теж вважаю дивом, бо кинути наркотики намагалася по-різному: ходила в церкву, до фахівців. Нічого не виходило. Тепер розумію, що повністю вилікуватися неможливо. Але можна навчитися жити з цим захворюванням, як, наприклад, із діабетом, теж хронічним захворюванням, для лікування якого потрібні соціальні інструменти, психологічні й медикаментозні. Грубо кажучи, наркозалежному потрібно вчасно приймати рекомендації та ліки. Тоді можна жити нормально. Мене оточують люди, які мене приймають такою, яка я є, знають про моє захворюванні. І це дуже допомагає.
Ще - я виступаю за декриміналізацію української наркополітики. Сьогодні вжива ння наркотиків не є злочином, але при цьому зберігання дуже маленьких доз розцінюється як правопорушення. Виходить, що ув'язнюють хворих людей, не забезпечуючи їх лікуванням. Я впевнена: буде ефект, якщо людині пропонувати варіанти допомоги та лікування. Тоді вона може бути успішно соціалізована, корисна суспільству. Але з нинішньою наркополітикою в країні це неможливо. Наша ВОЛНА і багато людей, котрих торкнулася ця біда, намагаються змінити ситуацію.
- Скільки у вас осіб?
- Близько 500 офіційних членів. ВОЛНА охоплює 10 регіонів України. Є лідери на інших територіях.
- Ці люди десь працюють?
- По-різному. Хтось працює, хтось - ні. Громадяни з наркозалежністю - такі ж люди, як і ті, хто не хворий на цю недугу. Одні є пацієнтами програми замісної і підтримуючої терапії, інші перебувають у ремісії. Треті вживають наркотики, але при цьому не хочуть завдавати шкоди собі й оточенню. Важливо, що ці люди - різного віку, характеру й гендеру, кожен зі своєю історією, - беруть участь у наших заходах, намагаються змінити закони або безпосередньо працюють над тим, щоб не порушувалися права наркозалежних людей.
Мені подобається, що тепер можна відкрито казати: так, ми наркозалежні, заявляти про свої права, про їх порушення. 26 червня ми провели широку акцію під Кабміном із вимогою змінити закони наркополітики. Десять років тому це було неможливо. Тоді, якщо ти оголошував себе наркозалежним, це означало тільки одне: наркозалежні мусили сидіти в тюрмі. Тепер це потроху починає змінюватися. Ми показували в театралізованому дійстві перед Кабміном, що в нас іде полювання на відьом. У Середньовіччі полювали на жінок, яких підозрювали в чаклунстві, тепер - на наркозалежних. Ми хочемо це зупинити. Тій самій меті слугував і недавній кінофестиваль у кінотеатрі "Жовтень", де глядачі побачили три фільми про наркозалежних людей. Для нас це велике досягнення. Раді, що працівники кінотеатру на чолі з Людмилою Горделадзе, знаючи, що ми наркозалежні, не злякалися цього.
- Хто ваші партнери?
- Міжнародний благодійний фонд "Альянс громадського здоров'я", Некомерційний медичний центр "100% життя". Потужна підтримка надходить від організацій ООН. Із держструктур - Центр громадського здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я. Активно працюють і соціальні служби Мінсоцполітики.
Мене тішить, що крига потихеньку скресає. Я скоро стану державним експертом із питань наркозалежності при Київміськадміністрації. Зараз триває розробка державних стандартів реабілітації, у чому я беру участь. Це означає, що нас чують.
Якби людині, в котрої є наркозалежність, на державному рівні пропонували кімнату безпечного вживання наркотиків, безплатну замісну терапію, адекватне лікування тощо, їй не доводилося б красти. Її батьки, члени родини самі не можуть зцілити хворого. Це складне захворювання, що має як психологічну, так і соціальну, фізичну складові. Важливо, аби родичі зверталися тільки до фахівців. І вкрай необхідно змінити закони. Тоді криміналу не буде. Я не зустрічала жодного наркозалежного, який би крав, бив, завдавав іншої шкоди оточенню тільки з любові до цього. Людям потрібно дістати життєво необхідні ліки - наркотик…
- Куди ви надсилаєте свої пропозиції?
- У Мін'юст, МВС, МОЗ та інші державні інституції.
- Чиновники легко йдуть назустріч?
- Ні! Адже наркозалежний у нас вважається злочинцем. А він і справді заради дози б'є й грабує. Ці історії створюють негативну картинку наркозалежної людини. І важко довести, що коли ми змінимо закони й підходи, то зміниться і ця картинка. Але ми не опускаємо рук. Роз'яснюємо, розробляємо програми і стандарти, входимо в різні комітети. Це процес не одного дня. Потрібен час.
- А забороняти не можна?
- Я не розумію, як можна заборонити хворіти, наприклад, на грип. Це фізично неможливо. І в цьому вся проблема. Наркозалежному потрібна допомога зі зниження шкоди, лікування, комплексний підхід для зменшення негативних наслідків наркоманії.
Наркотики і люди, котрі їх вживають, були в усі часи. Від заборони на це ефект один: явище йде в тінь, зростає тіньовий бізнес, кількість синтетичних наркотиків, смертей від передозувань, що призводить до ще більших негативних наслідків, до епідемій, втрати великого пласту молоді. Ми пропонуємо кардинально змінити підхід до проблеми, а не карати.
- Хто більше захоплюється наркотиками - молодь, люди середнього віку, люди похилого віку?
- Більше тих, кому від 25-ти до 40 років. Наймолодший наркозалежний, якого я зустріла в Києві, - 11-річний хлопчик.
- Як у цю трясовину потрапляють підлітки?
- По-різному. Причина - як у соціальних чинниках, так і в генетичній схильності. Останні більше ризикують підхопити хворобу, навіть якщо вдома - хороша соціальна обстановка, чудові друзі і вони займаються спортом. Небезпека в тому, що наркотики пробують 90% людей.
- Так багато?
- Як і алкоголь. Ось ви в юно сті його куштували? Але алкоголіком не стали. З наркотиками так само. Пробують багато хто, але залежність з'являється не в усіх. Різниця в тому, що алкоголь - це законно, а наркотики - ні.
Пам'ятаю, як ми проводили в Києві навчання для медпрацівників. Говорили про недопустимість стигми й дискримінації стосовно наркозалежних людей. І якщо вони прийшли до лікаря по допомогу, її треба надати. На це один із лікарів заявив, що не проти ставитися до наркозалежних людей так само, як і до решти пацієнтів, але має бути якась етика. Якщо, наприклад, людина до нього приходить у брудних трусах, він відмовляється її приймати. А ми вважаємо, що навіть якщо людина не дуже чиста і труси в неї не ті, все одно вона має право на медичну допомогу. Також я чула від медпрацівників, що вони згодні бути толерантними за додаткову плату.
Мене це засмучує. Як і пропозиції пристібати вагітну жінку, котра вживає наркотики, наручниками до батареї. Мовляв, вона майбутня мати, дружина, і треба зробити абсолютно все, щоб вона перестала вживати наркотики. Аж до приниження та побиття. Я ж вважаю, що наркозалежність не є приводом до насильства. Таким людям треба запропонувати допомогу, підтримати, а не карати.
- Чим займаються клуб "Еней" і ВОЛНА?
- Клуб "Еней" діє в Києві та Київській області. Займаємося зниженням шкідливих наслідків, профілактикою супутніх захворювань, видаємо шприци, презервативи, пропонуємо безкоштовне тестування на ВІЛ-інфекцію та вірусні гепатити. Ми й додому приїжджаємо, коли дізнаємося про хлопця чи дівчину, які захопилися наркотиками. Якщо вже "підсіли" на це, то повинні знати, як це робити безпечніше.
ВОЛНА - організація загальнонаціонального рівня, ми працюємо з усіма, хто звертається, як в обласних центрах, так і в маленьких містечках. Надаємо правову допомогу і юридичний захист, якщо порушуються права наркозалежних. Допомагають професійні юристи, правоохоронці та медпрацівники.
Була, наприклад, ситуація, коли наркозалежна дівчина звернулася в лікарню швидкої допомоги з травмою голови. Медики не змогли взяти кров з вени. Вона намагалася порозумітися з ними, але її образили, назвали наркоманкою, вигнали з лікарні, не надавши ніякої допомоги. Це явне порушення прав. Ми пропонували їй звернутися до суду, вона відмовилася.
Також порушують права пацієнтів під час підтримуючої замісної терапії. Забирають у них препарат, який їм видається, принижують, ображають. У таких ситуаціях ми реагуємо дуже швидко. Пишемо заяви начальству установи, і препарати віддають, медичну допомогу надають.
Коли я починала цю роботу, не вірила, що такі швидкі зміни можливі. Тепер я маю велику надію: нам удасться досягти того, що наша держава буде не каральною, а гуманною до наркозалежних людей. Вірю, що ми зможемо зупинити цей геноцид, війну держави з хворими людьми.