UA / RU
Підтримати ZN.ua

Майданчики з минулого прислужаться майбутньому?

Чим ближче час літнього відпочинку дітей, тим гострішою для дорослих стає проблема їхнього ефективного оздоровлення...

Автор: Світлана Орел

Чим ближче час літнього відпочинку дітей, тим гострішою для дорослих стає проблема їхнього ефективного оздоровлення. А це необхідно, бо давно вже не є секретом: із кожним роком здоров’я наших дітей погіршується. На рівні окремої сім’ї ця проблема, зрозуміло, вирішується залежно від її рекреаційних та фінансових можливостей. Тим, у кого їх немає, мусить підставити плече держава.

Досі, в умовах гострої нестачі фінансів, усю свою увагу вона спрямовувала насамперед на уразливі верстви населення: дітей-сиріт, тих, що позбавлені батьківського піклування, дітей-інвалідів. Сьогодні ж, коли ситуація дещо змінюється на краще, найгостріше постає питання зміни підходів до проблеми, критеріїв її оцінки, що, врешті, перетворюється на гальмо, якщо йдеться про справді ефективне оздоровлення наших дітей.

Не один десяток років тому, скоріш за все якомусь чиновникові, спала на думку геніальна ідея, як у справі оздоровлення дітей бажане видати за дійсне. Щоб і цифра була справна, і коштів багато не витрачати. Мабуть, саме він і вигадав пришкільні літні оздоровчі майданчики.

Моє школярство припало ще на радянські часи, тож майданчики ті пам’ятаю добре. Обладнувалися спеціальні кімнати, куди стягували невідомо де взяті розкладачки (це ж стільки мороки вчителям!), застеляли принесеною з дому постільною білизною. Малося на увазі, що після обіду ми спатимемо на тих розкладачках. Зрозуміло, ніхто й не збирався там спати, тож розкладачки стояли для перевіряльників: мати їх на такому «оздоровчому» майданчику було «положено». Ще пам’ятаю червонощоку вожату, яка на шкільному подвір’ї раз у раз запрошувала нас пограти то в «струмочок», то у «третій зайвий»; походи в кіно; компот із сухофруктів (у ньому, мабуть, концентрувалося тодішнє уявлення про вітамінізоване харчування дітей на «оздоровленні»). А взагалі, харчування оплачували батьки, до чого додавалася якась частина бюджетних коштів (співвідношення могло бути різним). Цього року в Кіровограді, наприклад, виділено таку суму, що на дитину припадає трохи більше двох гривень. Ну й, зрозуміло, запах фарби — в інших класах тривав ремонт, до якого й нас нерідко залучали: фарбувати парти, вікна, підлогу (бо відкласти ремонт адміністрація школи не може — вже на початку липня управління та відділи освіти вимагають звіту про його завершення).

Ці спогади — не ностальгія. Річ у тому, що наведена схема «оздоровлення» на пришкільних майданчиках — хоч і досить приблизна (замість компоту із сухофруктів сьогодні можуть запропонувати банани чи апельсини) — діє й досі. Саме на таких майданчиках, або інакше — денних таборах на базі шкіл та позашкільних закладів, на Кіровоградщині, за даними управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації цього літа планують «оздоровити» 37431 дитину.

І лише 8186 побувають у стаціонарних таборах, де справді (хоча й тут залежно від умов) може йтися про оздоровлення без лапок. В області таких дитячих таборів дев’ять. І побувають у них за літо близько шести тисяч дітлахів. Ця цифра, незважаючи на те, що обсяг фінансування щороку зростає, залишається незмінною: більше дітей ці заклади прийняти просто неспроможні. Та, як виявилося на остан­ньому засіданні постійної комісії обласної ради з питань освіти, культури, науки, спорту, молодіжної політики, у справах сім’ї та туризму, що цього разу було виїзним і проходило на базі дитячого оздоровчого закладу «Бригантина», діти-сироти перебувають тут упродовж двох — двох із половиною змін, отож фактична кількість дітей, яким вдасться зміцнити своє здоров’я у стаціонарних таборах області, є ще меншою — десь чотири з половиною тисячі. Хоча загальний показник, яким звітує область, удесятеро більший — 45617 дітей, що становить 43 відсотки всієї кількості школярів Кіровоградщини. (До речі, тільки за рік цей дитячий загін зменшився на сім тисяч, що наводить на певні роздуми, зокрема про важливість та необхідність літнього оздоровлення.)

— З такими показниками, — зауважує заступник начальника обласного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Віталій Останній, — ми маємо непоганий вигляд на загальнодержавному рівні.

Хоча, якщо говорити про стаціонарні оздоровчі заклади, порівняно з 1991 роком кількість їх зменшилася в Україні з 1600 до 850, у Кіровоградській області з 37 їх залишилося дев’ять.

— Уже десять років, як я працюю в цій комісії, — розводить руками голова постійної комісії обласної ради Віктор Громовий, — а ситуація повторюється з року в рік: дуті цифри начебто оздоровлення на цих пришкільних майданчиках і в десять разів менша реальна кількість оздоровлених.

Що ж до дітей-сиріт, то, залишаючи їх фактично на все літо у стаціонарних таборах, держава не стільки дбає про їхнє здоров’я, скільки створює супертепличні умови для працівників інтернатів. А їх, за словами заступника начальника з питань освіти і науки облдержадміністрації Сергія Дузя, — один на трьох вихованців. Улітку ж держава повністю виплачує їм заробітну плату, а діти фактично перебувають під опікою інших. Було б розумно, якби у вільний від відпусток час, працівники інтернатів зайнялися організацією літнього дозвілля своїх підопічних.

Така посилена турбота дер­жави про організацію літнього оздоровлення цієї категорії дітей просто блякне на тлі інших фактів: за державний кошт мають можливість оздоровитися лише 150 сиріт — учнів профтехучилищ, хоча їх в області майже півтисячі.

Який же вихід? Щоб реально оздоровити ті ж таки 45 тисяч дітей, про що звітує область, потрібно, за грубими підрахунками, 65 мільйонів гривень бюджетних коштів. І хоча цього року обласний бюджет виділив їх на півтора мільйона більше, ніж минулого, загалом це тільки близько п’яти мільйонів, а із залученням грошей з бюджетів різних рівнів (від державного до районного) та спонсорських внесків становить трохи більше десяти мільйонів. Так принаймні констатує обласна програма оздоровлення і відпочинку дітей, молоді та сімей із дітьми на 2007—2013 роки, ухвалена в березні минулого року.

Вона, до речі, передбачає, що кількість оздоровлених дітей щороку має збільшуватися на п’ять відсотків. Цього року середньообласний показник збільшення — 5,8%.

— Виходить цікава арифметика, — говорить директор Крас­носілківської школи Олександ­рівського району депутат обласної ради Володимир Зубаха, — вже цього року план оздоровлення в нас становить 55 відсотків. Якщо збільшення триватиме такими темпами до кінця дії програми, у нас просто дітей не вистачить, щоб забезпечити необхідні показники (випускників 9—11 класів, які вступають до навчальних закладів, до оздоровлення не залучиш)…

А якщо серйозно, то Володи­мир Зубаха має й цікавий позитивний досвід літнього дитячого відпочинку, коли часто нудний і нікому не цікавий пришкільний оздоровчий майданчик перетворювався на районну школу юних математиків. Щоправда, це коштувало величезних зусиль, і вдавалося невгамовному директорові школи тільки завдяки власному ентузіазму та авторитету серед колег, які прислухалися до його прохань і пропозицій. Але на ентузіазмі це можна зробити раз-другий. А взагалі, до організації таких таборів слід залучати як мінімум грамотних спеціалістів. Оплата ж їхньої праці ніде й ніким не передбачена. І обласною програмою теж. Навіть на перспективу. Пункт такий є, а фінансування ні…

Якраз саме така форма організації літніх пришкільних майданчиків, коли б вони функціонували за певною тематикою, за інтересами самих дітлахів (щось на кшталт дитячого пен-клубу чи клубу комп’ютерних геніїв), була б цілком виправдана. У цьому разі величезні організаційні зусилля педагогів увінчалися б успіхами дітей. До речі, Віктор Громовий вважає, що відсутність представників Кіровоградщини серед переможців всеукраїнських олімпіад — результат недостатньої роботи з обдарованими дітьми, зокрема й у літній час. Цього року, щоправда, у «Бригантині» передбачено одну зміну для найкращих представників учнівського самоврядування. Але ж це — крапля в морі.

І все ж, якщо і в програмі, і в звітах профільних управлінь обдарованих дітей час від часу згадують, то такої категорії, наприклад, як діти бюджетників не існує взагалі. Як правило, це благополучні сім’ї, але — теж як правило — небагаті, що не можуть собі дозволити повноцінне оздоровлення дитини. Як свідчить практика, діти саме з таких сімей стають формотворчою основою суспільства. Може, час звернути увагу й на них?

Є чимало й інших, дрібніших проблем, проте вони так само гальмують справу, забирають додаткові кошти й сили. Директор «Бригантини» Микола Наконечний зауважив: якщо раніше готовність табору до прийому дітей перевіряли санстанція та всілякі комісії, то тепер потрібно отримати сертифікати — на проживання, на харчування, на вивезення сміття тощо. Вартість такої підготовки збільшилась у кілька разів: бюрократична машина хоче їсти — і за рахунок дітей теж. Той-таки В.Зубаха наводить дивні цифри: вартість одного кілометра супроводу ДАІ дитячих екскурсій чи поїздок коштує п’ять гривень. Могли б дяді міліціонери бодай на літній період зменшити свої апетити…

Словом, час вимагає змінити підходи в організації оздоровчого сезону для дітей. Давно слід відмовитися від дутих цифр і трансформувати пришкільні літні майданчики радянського типу в сучасні форми дитячого відпочинку, змінити пріорітети у формуванні категорій тих, хто має право на допомогу держави. Очевидно, спеціалісти могли б назвати й інші больові точки у справі, яка для багатьох сьогодні є актуальною. Хочеться вірити, що саме в цьому ключі — повернення до здорового глузду та раціонального витрачання коштів, буде змінено й обласну програму Кіровоградщини, переглянути яку депутати запланували восени.