Той самий Кармалюк |
При в’їзді на Хмельниччину гостей зустрічає... Устим Кармалюк. Звісно, не власною персоною — містечко Летичів прикрашає пам’ятник українському Робін Гудові. Що, як «по секрету» розповіли нам керівники управління з мінеральних ресурсів, курортів і туризму Хмельницької облдержадміністрації, був великим життєлюбом, шанувальником жіночої краси й веселих, хлібосольних застіль. На власному досвіді переконалися: усі перелічені вище якості передалися в спадок і «нащадкам» народного героя. Втім, це відчула, як мінімум, жіноча половина делегації столичних журналістів, які прибули на Хмельниччину в рамках прес-туру, організованого Національною туристичною організацією України та місцевою облдержадміністрацією. Повірте, таких гостинних, дотепних і галантних господарів зустрінеш далеко не скрізь. Ось що таке хороші гени!..
Атлантиді терміново потрібен інвестор
Хмельниччина лежить на стику двох великих історико-географічних регіонів — Правобережжя і Західної України. За туристичним потенціалом область поступається лише Кримсько-Причорноморському й Карпатському регіонам. Передусім слід відзначити величезні рекреаційно-бальнеологічні ресурси Надзбруччя і Наддністрянщини. Відкриті останніми роками величезні запаси унікальної мінеральної води «Збручанська» (як вважають фахівці, набагато ефективнішої, ніж знаменита «Нафтуся») дозволили на їх базі створити курорти «Сатанів» і «Маків». Уже сьогодні тут працюють 12 санаторіїв та будинків відпочинку на півтори тисячі місць.
На території Кам’янець-Подільського, Чемеровецького й Городецького районів Хмельницької області в 1997 р. було відкрито найбільший у Європі Національний природний парк «Подільські Товтри» площею 261 тис. га. Тут зберігаються 60 видів рослин і 80 видів птахів, звірів та комах, занесених у «Червону книгу України». У парку є екзотична і, безумовно, перспективна в туристичному плані родзинка — карстова печера «Атлантида». Але, хоча розроблено техніко-економічне обгрунтування для складення проекту, бажаючих «підмарафетити» «Атлантиду», на жаль, поки що не знайшлося. А либонь такі капіталовкладення — річ дуже вигідна. Як свідчить світова практика, роботи цього плану окупаються максимум за три-п’ять років.
Вмираючий замок
На мисоподібному кам’янистому узвишші, де перетинаються шляхи річок Південний Буг і Бужок (ця обставина й визначила назву поселення), стоїть містечко Меджибіж — одне із найдавніших на Поділлі. У ХIV столітті, коли Меджибіж був частиною Луцької землі, тут збудували чудовий замок.
Місцеві купці торгували не лише в самому Меджибожі, а й далеко за його межами, ганяли волів до Польщі, возили солону рибу до Львова... Пожвавило торгівлю й ремісництво надання Меджибожу Магдебурзького права. Славилися вироби місцевих гончарів, ткалися чудові килими, які нічим не поступалися перським, дивовижні шовкові тканини...
Наприкінці ХVIII століття, після поділу Польщі, Поділля входить до складу Російської імперії. У XIX ст. Меджибіж стає центром військового поселення. Тут регулярно влаштовуються військові навчання, які відвідують імператори.
На початку ХХ століття Меджибіж був цілком європейським, гарним і затишним містечком. А нині меджибізька «перлина» — його славетний замок — у жалюгідному стані. Якщо в другій половині XVII століття в Меджибожі мешкало 12 тис. чоловік, то сьогодні його населення не перевищує і трьох тисяч. Можливо, трохи різкувато, але, на жаль, дуже точно свого часу написав про місто Олександр Довженко: «Меджибіж — нужник». За роки радянської влади велична фортеця практично перетворилася на руїни. Нинішня влада також не поспішає відроджувати архітектурну пам’ятку, яка цілком могла б стати візиткою не лише Хмельниччини, а й усієї України. Хоча Меджибізький замок має статус заповідника державного значення, торік на його реставрацію держава не виділила ані копійки. Фортеця і далі руйнується, дах невеликого музею, розміщеного на його території, дедалі більше протікає, а дворищем колись знаменитого замку гуляє холодний вітер занедбаності й байдужого запустіння...
Англійці продають «умираючі» замки лише за один фунт стерлінгів із неодмінною жорсткою умовою — повністю їх реставрувати і повернути споруді початковий вигляд. Можливо, нам варто запозичити їхній досвід?
Добрий чудотворець
У першій половині XVII ст. в ортодоксальному іудаїзмі виник широкий реформаторський рух, названий «хасидизмом» (від староєврейського «хасид» — благочестивий). Хасидизм з’явився спочатку на Галичині й Поділлі, а потім поширився в Україні, Білорусії та Литві.
Засновник хасидизму — Ісраель Бен Єліезер — в історію релігії ввійшов під ім’ям Бешт — скорочення слів Баал Шем Тов: «людина з добрим ім’ям» або «добрий чудотворець».
У 1740-му Бешт оселився в Меджибожі, де почав проповідувати нову віру. У 1760 р. добрий чудотворець помер, і його поховали там, де він провів останні роки життя, — у Меджибожі. Сьогодні до маленького подільського містечка з усіх куточків Землі приїжджають благочестиві помолитися й поклонитися своєму Вчителеві. До речі, надгробний пам’ятник поставлено так, що під верхню його плиту всі, хто побував тут (не лише хасиди), можуть покласти записку із найпотаємнішим бажанням. Кажуть, добрий чудотворець обов’язково посприяє, аби воно здійснилося.
І все-таки Європа!
За кілометр від Меджибожа на трасі Львів—Кіровоград—Знам’янка туриста зустріне просто-таки зразково-показовий автотуристичний комплекс «Меджибіж». Сказати, що комплекс гарний, затишний і по-справжньому європейський, — означає не сказати нічого. Переконана, «Меджибіж» у плані комфортабельності, рівня вишколу обслуговуючого персоналу й «упакованості» устаткуванням здатний задовольнити найвимогливіших відвідувачів і цілком може позмагатися з найкращими автотуристичними комплексами не лише нашої країни. При цьому «меджибізькі» ціни цілком прийнятні — скажімо, дуже смачний комплексний обід із хорошим кухлем пива обійдеться, максимум, у 18—20 грн. Постійно в асортименті тутешньої кав’ярні — 110(!) найменувань різноманітних страв, приготовлених із найсвіжіших екологічно чистих продуктів. Найближчим часом «Меджибіж» «приросте» вишуканим рестораном і «рестораном на колесах», де всі бажаючі зможуть одержати «похідний» сніданок, обід або вечерю, не виходячи з машини.
…і оживуть легенди
Кам’янець-Подільський завжди був «прикордонним каменем» між античним і православним світом, між Заходом і Сходом, християнством та ісламом, різними світоглядами й культурами. Сьогодні він відомий передусім як місто-фортеця, розташоване на території Національного природного парку «Подільські Товтри». Сам Кам’янець складається з двох частин: адміністративного центру — Нового міста і справжнього музею під відкритим небом — Старого міста. В останньому — 175 пам’яток історії й архітектури, головна з яких — давня фортеця. У цілому за їх кількістю Кам’янець посідає почесне третє місце в країні після Києва та Львова.
Тому цілком природно, що в стратегічному плані розвитку міста туризм визнаний одним із пріоритетних напрямів економічного розвитку. Сьогодні в Кам’янець-Подільському працюють 20 турагентств, вісім із яких активно займаються внутрішнім і в’їзним туризмом. За останні п’ять років відкрилося сім готелів різної категорійності, що водночас можуть прийняти й розмістити 550 чоловік, а нинішнього року відкриються ще шість приватних готелів європейського рівня. У Кам’янці — понад 130 бістро, кав’ярень та ресторанів. Єдина їхня проблема, відверто зізнавався заступник міського голови Кам’янець-Подільського Дмитро Васильянов, — м’яко кажучи, не зовсім європейський рівень обслуговування.
У планах кам’янчан — нові форми туристичної роботи: проведення не лише денних пізнавальних екскурсій, а й нічних, зі світло- й піротехнічними ефектами, масштабних театралізованих дійств, що «оживлять» місцеві легенди.
За словами Д.Васильянова, будь-хто може отримати майданчик під будівництво в Старому місті абсолютно безплатно. Але з однією обов’язковою умовою — нова споруда має не просто ідеально вписатися в «староміський» ансамбль, а й стати точнісінькою копією свого з тих або інших причин не вцілілого попередника.
Хто куди, а я — по красу
У мене (як, переконана, і всіх моїх колег, котрі побували на Хмельниччині) виникла проблема: повернувшись додому, не можу пити київську воду. Хмельничани казали, що «Збручанська» — вода унікальна. Але щоб такою мірою... Ще в 1986-му вчена рада Українського інституту курортології дійшла висновку: мінеральній воді «Збручанська» не знайти рівних за ефективністю, вона має яскраво виражену жовчогінну, сечогінну, протизапальну й дезінфікуючу дію, знижує рівень холестерину, виводить з організму радіонукліди й нормалізує склад крові. Утім, не виключено, якби господарі розмістили нас не в санаторії «Товтри», а в Хмельницькому обласному міжгосподарському санаторії «Україна», представники столичних ЗМІ мали б можливість пересвідчитися в дивовижній цілющості і мінеральних вод миргородського та нафтусеподібного типів із Маківського родовища.
Госпрозрахункові «Товтри», розраховані на 400 місць, — найбільша санаторно-оздоровча установа курорту «Сатанів». Лише торік на реконструкцію «Товтр» було витрачено 320 тис. грн. Капітально відремонтовано номери, коридори, закуплено нові меблі й медичну апаратуру. Вартість 24-денного перебування в санаторії — із триразовим харчуванням, лікуванням, проживанням у двомісному номері — 1650 грн.
У цілому «Сатанів» — більш ніж перспективний курорт, адже потужності бювету зі «Збручанською» використовуються лише на 20—30%. Як повідомив журналістам начальник управління з мінеральних ресурсів, курортів і туризму Хмельницької облдержадміністрації Петро Гнатюк, дуже гальмує розвиток курортної зони відсутність газифікації. Правда, найближчим часом цю проблему має бути розв’язано: є відповідні постанови Кабміну і зобов’язання «Нафтогазу України». «Зависають» поки що питання модернізації каналізації (нині діюча дихає на ладан) і доріг, створення індустрії розваг. Але, попри це, у «Сатанові» вже будується лікувально-рекреаційний комплекс для VIP-персон.
…Особисто я обов’язково ще раз з’їжджу в «Сатанів». І не лише для того, щоби поліпшити здоров’я. Поділюся секретом: з’ясувалося, там б’є з-під землі чудо-джерело під назвою «Маруся». Варто вмитися його водою — розцвітаєш і молодієш на очах. Ну хіба можна встояти перед такою спокусою? Уявляю, як, повністю змінена, повертаюся додому... Ой і несолодко доведеться деяким сучасним Кармалюкам!