Ім’я кримчанина Сергія Найдича в Україні досить відоме не лише серед прихильників вітрильництва. Неординарні люди завжди привертають увагу. А що Сергій Іванович саме з тієї категорії, він доводив не один раз. Захопившись віндсерфінгом в досить зрілі роки, так прикипів до нього душею, що підпорядкував цьому заняттю все своє життя. Біолог за освітою, кандидат наук, він обрав темою досліджень реакцію людського організму на перебування в екстремальних умовах. І кожне своє плавання на дошці під вітрилами вів спостереження за самим собою. Результати з’являлися в наукових журналах, а спортивні досягнення фіксувалися в книгах рекордів і досягнень. Саме там є рядки в розділах «Найперше» за перехід периметром Азовського моря (852 км), з Євпаторії до Сухумі (760), а в розділі «Диво» — подолання 2300 км по периметру Чорного моря.
Робив спробу Сергій Найдич перетнути Атлантичний океан на дошці під вітрилом, однак вона не вдалася: на перешкоді стала погода — непередбачені штилі відразу після старту. Однак це аж ніяк не розхолодило мандрівника-спортсмена. І сьогодні він поринув з головою в новий проект: встановити світове досягнення у марафонському запливі на тривалість плавання на вітрильній дошці. Поки що рекордним є 105 годин 40 хвилин, показане 1987 року.
Марафонський заплив передбачається проводити за правилами агентства Гіннесса. А вони такі: весь час спортсмен повинен перебувати на дошці. Щогодини має право перервати рух на десять хвилин, відпочити, підкріпитися. До речі, ці інтервали можна з’єднати і тоді протягом доби віндсерфінгіст на 20 годин плавання матиме 4 години відпочинку. Спеціальна комісія, до якої входять не менше двох чоловік, протоколює хід запливу.
Планується, що марафонський заплив проходитиме вздовж берегової лінії, на відстані 50—100 метрів від якої встановлюється мірна дистанція завдовжки 0,5—1 км, позначена буйками. Безпеку плавання, харчування забезпечує допоміжний катер із рятувальником і лікарем. Суддівська колегія перебуває на суші і підтримує радіозв’язок зі спортсменом за допомогою безперервної УКХ-радіостанції.
— Сергію Івановичу, — запитую в мандрівника, — прагнення до рекорду це що — бажання самоутвердження, поклик душі, закладена в характері тяга до ризику?
— Мабуть, усе разом. А ще — спроба якнайглибше зазирнути в таємниці людського організму. Безперервний марафонський заплив на віндсерфері — це стиснута в часі і просторі справжня пригода з усіма її складниками.
— Якими саме?
— Ризиком, мобілізацією ресурсів організму, проривом у незвідане. Щоб установити рекорд, знадобиться майже п’ять діб перебувати в русі за будь-яких погодних умов. А вони ж обов’язково змінюватимуться.
— Та й організм втрачатиме сили?
— Так, тому в попередній підготовці передбачено зміцнити його, підвищити опір в умовах перенавантажень.
— Ну й спеціальні спортивні тренування? Спеціальне спорядження?
— Тренуюся я постійно, бо одержую від цього насолоду. Щодо спорядження, то воно буде звичайним, просто у нас в Криму планую замовити нову дошку.
— А ще ж знадобиться і катер супроводження, і забезпечення суддівства, і...
— Планую запросити спеціалістів, чиї свідчення відповідали б рівню вимог агентства Гіннесса. Хоча спеціального обумовлення, хто фіксує факт установлення рекорду, не існує. Гадаю, що не залишуся зі своїм проектом на самоті. Адже марафонський заплив — це захоплююча, видовищна подія, яка поєднує в собі інтригу, демонструє змагання людського духу із непередбаченими ситуаціями реального життя.