Коли діти соромляться своїх батьків, останні часто ображаються. Але це всього лише одна зі стадій дорослішання дитини.
Коли мама Джаспера назвала джинсовку його друга Макса прикольною, а його зачіску крутою, Джаспер був ладен провалитися крізь землю. «Будь ласка, нічого більше не кажи», — думав Джаспер, а коли Макс відійшов і не міг його чути, його начебто прорвало: «Мамо, ти жахлива! Ніколи більше не кажи нічого подібного!». Інші сини й доньки не соромляться, якщо їхні мами намагаються наслідувати молодіжний сленг, але почуваються ніяково, коли батьки голосно сміються або мама користується яскравою червоною помадою. І це в її віці! Навіть тато, котрий муркоче під ніс пісеньку під час прогулянки з сім’єю, може змусити підлітка пекти раків, упевнений Ніколаус фон Хофакер, який очолює відділення дитячої та молодіжної психосоматики клініки Харлахінг у Мюнхені.
Під час розмов із дітьми й підлітками психолог дійшов висновку, що різко зросло число тинейджерів, які ніяковіють перед своїми друзями, наприклад, через те, що їхні батьки вбираються не за останнім словом моди. Найчастіше батьки сприймають подібну реакцію дітей, для яких вони ще недавно були беззастережним об’єктом замилування, як ляпас, а це абсолютно неправильно. Підлітки в такі моменти аж ніяк не мають наміру скривдити батьків — така реакція є абсолютно нормальним складником процесу дорослішання.
Пошук власної ідентичності через відгороджування
Вже для маленьких дітей у процесі соціалізації важливим є формування «певної ніяковості за інших людей», каже експерт, пояснюючи це так: «У віці від чотирьох до 12 років діти почуваються ніяково за інших насамперед тому, що неусвідомлено хочуть позначити власну належність до групи друзів-ровесників. У цій фазі розвитку вони точно знають, що подобається, а що не подобається їхнім одноліткам, і вони підлаштовуються під ці уявлення про норму, аби не стати аутсайдерами». А оскільки сторонні, як правило, сприймають сім’ю як ціле, діти цієї вікової групи бояться, що поведінка батьків може негативно позначитися на їхньому власному іміджі, якщо він не відповідає усталеним нормам. Цей страх у своїх доньок постійно помічає 38-річна Крістіне Вільхельм. «Моя улюблена блузка кольору зеленого яблука чотири місяці тому раптом перестала подобатися моїм донькам Ванессі та Шині-Марії. Вони наполягли, щоб я не вдягала її, коли до нас приходять їхні друзі. Але ж зелений зараз знову ввійшов у моду... Тема моєї блузки більше не обговорюється», — з усмішкою розповідає вона.
З початком періоду статевого дозрівання належність до групи однолітків як мотив ніяковіння відходить на другий план. Тепер підлітки прагнуть відгородитися від батьків, щоб знайти власну ідентичність. Незалежно від віку почуття ніяковості за інших можна порівняти із соромом, котрий людина відчуває, коли сама опиняється в незручній ситуації. Чим ближча тобі людина, тим глибше почуття сорому за її дії, якщо вони не відповідають твоїм уявленням. Але оскільки почуття сорому за когось є однією з форм співчуття, батьки в жодному разі не повинні карати своїх дітей за це. Ніколаус фон Хофакер радить батькам змалку виховувати в дітях почуття толерантності. Це зменшує почуття ніяковості до розумних меж. Крім того, будь-яка розмова на цю тему вимагає обопільного розуміння.
Це зрозуміла і мама Джаспера — після того як син пояснив їй: «Такі слова, як «прикольний» чи «крутий», у твоєму віці звучать смішно». Тепер вони більше не зриваються в неї з язика.
Inopressa.ru