На початку липня в Празі відбувся X Європейський конгрес із психології, в якому брали участь не тільки європейські, а й усі провідні в галузі психології світові країни. Понад 2200 доповідей представили практично весь спектр психологічних проблем, підтвердивши прогноз світових експертів 30-літньої давнини, що XXI століття буде століттям психології.
Загальне враження — на психологічній карті світу з’явилися нові молоді держави, що задають тон науковим напрямам. Серед них — Іспанія, Португалія, Чехія, Іран, Італія, Туреччина, Польща, Мексика. От до їхнього числа і приєднатися б найбільшій європейській державі Україні, яка має колосальний незадіяний людський капітал! Але…
Років 10—20 тому у світі визріло розуміння того, що добробут народу більшою мірою залежить від гуманітарної складової якості його життя, ніж від матеріальної. В останній, за прогнозами, найближчим часом буде задіяне лише близько п’яти відсотків населення. Решта 95 працюватимуть на ринку нематеріальних послуг. Ці тенденції чітко відобразив Європейський конгрес: доповіді 18 секцій віддзеркалили всі грані психології життя — від економіки, екології, здоров’я до транспорту, релігії, спорту.
Україні, неспроможній продовжувати розробляти дорогі технологічні наукові напрями, треба було переключитися на психологію, де справді колосальне поле діяльності, потрібне будь-якій країні. Але совкове мислення, вбите в голови ще 60 років тому сталінською матеріальною основою соціалізму, заважає владним чиновникам говорити про високі інтелектуальні технології як про стратегічний напрям.
Зростаючий попит у забезпеченні ринку послуг нерозривно пов’язаний з вирішенням психологічних завдань (не говорячи вже про охорону здоров’я). Відсутність будь-яких теорій поведінки людини змушує вирішувати окремі психологічні завдання фірм чи галузей, що фактично охоплюють всі аспекти локального життя людини. Постійне відновлення людського капіталу потребує постійного втручання в діяльність людей з відповідною необхідністю розв’язання виникаючих нових психологічних проблем. Це знов-таки відбила тематика конгресу: доповіді 62 симпозіумів з 31 теми стосувалися якості життя, стресів, навчання, культури, психології водіїв і пішоходів, психологічної підтримки після травматичних синдромів, боротьби з уживанням наркотиків і алкоголю, психологічних аспектів роботи в окремих фірмах, народжуваності, смертності й зайнятості людей і ще дуже багатьох окремих завдань, що цікавлять швидше не країну, а регіон або підприємство. Економічний ефект і затребуваність таких завдань зростає у зв’язку з постійною мінливістю людського фактора і його необмеженими потенційними можливостями в умовах досягнення межі резерву машин. Тому завдання прикладної психології, на відміну від технологічних, фінансуватимуться з дедалі зростаючим темпом. Таке, на наш погляд, економічне підгрунтя потенційного попиту на психологічні дослідження. І якщо проаналізувати представлені на конгрес доповіді, то треба сказати, вони в багатьох країнах саме і відповідають сучасним потребам зростання якості життя людей.
Українські наукові інститути й університети представили на конгрес 41 доповідь (іще шість доповідей виконувалися на гроші вчених). Це приблизно 1/60 частина від загальної кількості, що ставить Україну у кінець другої десятки. За питомою вагою психологічних досліджень ми посідаємо 32-е місце, тобто фактично п’яте місце з кінця (коли не враховувати країни-карлики із населенням менш ніж півмільйона).
Можна, звичайно, говорити про брак грошей на поїздку чи запевняти, що число доповідей не визначає їх якості і що авторитет наших психологів у Європі дуже високий. Якби так...
Із 41 представленої Україною доповіді 2/3 дали два наукові інститути АПН (психології — 20 й соціальної та політичної психології — вісім). Понад 80% з них — це прикладні дослідження (виконані на бюджетні гроші), причому практично всі відображають один напрям — менеджмент, який взагалі відсутній у програмі як самостійний.
Звичайно, розглядати Україну у світовому психологічному просторі потрібно з урахуванням сучасного стану психології у світі. І тут питання дуже непросте. На нашу думку, психологія переживає таку ж кризу, як понад сто років тому переживала фізика. Відсутність будь-якої теорії психологічних процесів не дозволяє планувати експерименти, вибирати ті чи інші змінні, розробляти методики їх виміру. Тому тисячі робіт, присвячених експериментальним дослідженням на десятках і сотнях людей, зазвичай мають один параметр, що не дозволяє зв’язати його з незалежною змінною, яка певним чином пов’язувала б властивості різних людей. У результаті всі набуті дані належать до конкретного експерименту, і використовувати їх для прогнозування подібних явищ чи подій неможливо. Можна тільки визначати якісні тенденції явищ, що збільшує банк даних, але, як писав Леонардо да Вінчі, дослідження стає науковим тоді, коли воно «викладене математичними способами». А без теорії і при неясності вибору параметрів це зробити неможливо. Тому все обмежується окремими вузькими дослідженнями, корисними тільки для якихось конкретних завдань. Експерименти плануються наосліп, а це не дозволяє отримати навіть емпіричні залежності для прогнозування психологічних процесів. Створення теорії дозволило б прогнозувати поведінку людей і навіть проектувати соціально-політичні явища так, як це робиться в техніці. Наприклад, прораховувати поведінку окремого складу уряду чи парламенту, результати виборів (які, можливо, і не треба було б проводити, оскільки нині це експеримент в масштабі країни з визначення думки народу) чи реакцію людей на те чи інше рішення влади або на той чи інший закон. Можливо, колись машинні системи поєднають з людськими шляхом створення емоційних систем і з’являться, наприклад, літаки, які боротимуться за свій порятунок так, як людина бореться за своє життя. Прогнозування такого напряму розвитку технічних систем уже зустрічається в пресі.
Інший надзвичайно важливий напрям психологічних досліджень, пов’язаний з розробками представників філософського конструктивізму, який передбачає активне конструювання людиною самої себе як особистості у своєму житті, науковій і культурній творчості, освіті і самонавчанні. Людина активно вбудовує себе в соціум, знаходить відповідний вільний «когнітивний (культурний, політичний і т. ін.) простір», що пов’язано з її адекватною самореалізацією. Випадковість, внутрішня спонтанність лежать у самій суті буття і не можуть бути усунені. Тому у кожної людини і в людства в цілому є багато доль, багато перспектив.
На думку О.Князєвої, людина має два горизонти — горизонт знання (що майбутнє має альтернативи і життєвий шлях, не визначений наперед) і горизонт віри (у свою наперед визначену долю), які не перетинаються і не протирічять один одному, існуючи одночасно. Ці два горизонти є передумовою ідеї С.Курдюмова: синергетика зі своєю спроможністю відкриття конструктивних принципів коеволюції складних систем дозволяє конструювати бажане майбутнє і тим самим оволодівати ним. Тому, наприклад, і національна ідея як спрямована в майбутнє програма діяльності народу повинна базуватися на тезі, що людина «не стільки відображає, скільки будує навколишній світ, оформлює й організує його відповідності до конструктивістських установок своєї свідомості і своїх цінностей» (О. Князєва, С. Курдюмов).
У цій тезі відображається філософський плюралізм, впроваджений ще Платоном, що в основі людського універсуму — світу в цілому лежить триєдність: фізичного («будує навколишній світ»), інтелектуального («конструктивістські установки своєї свідомості») і духовного («будує, оформлює й організує світ згідно зі своїми цінностями») світів. Звідси знову ж таки випливає, що всі три світи в пам’яті людини тісно пов’язані одне з одним. Пріоритетною визначальною для двох інших є духовна складова. У нашому прикладі національної ідеї пріоритет духовності може бути сформульовано так, як про це пише О.Князєва: «Світ зміниться, коли відбудеться революція у свідомості, коли людина перестане гнатися за задоволенням своїх дедалі зростаючих потреб (це — глухий кут розвитку!) і подбає про піднесення свого духу».
Духовний світ принципово відрізняється, бо результуючі дії людини спрямовані насамперед не на себе, а на інших людей. Можна припустити, що в кожної людини життям, вихованням, генами формується певний духовний потенціал, стандарт поведінки щодо навколишнього світу. Порівняння пам’яттю людини інформації, що надходить, з її стандартом призводить до оцінки подій, явищ, ставлення до поведінки людей, які і визначають вироблення морального рішення і таких дій людини, які показують її ставлення навколишнього світу, інших людей, і мають непряму мету продовження роду людського. Законом, який описує різні стани людини з урахуванням духовної складової, є рівняння емоційного і інших станів у вигляді катастрофи типу складки. Можна припустити також, що загрози існуванню людської цивілізації призводять до формування в людини «вогнищ самозбереження» (це підтверджує, наприклад, добре відомий факт, що після війн жінки починають народжувати більше хлопчиків, ніж дівчат). Можна також припустити, що аморальні дії людини призводять до формування в її мозку «вогнищ самознищення» — коли говорять, що з людиною трапляється те погане, що вона скоїла сама.
Чого можна, не гаячи часу, вимагати від психологічної науки?
Сьогодні перед Україною доля поставила найголовніше питання — чи буде існувати українська нація, яка вимирає не меншими темпами, ніж колись вимирали американські індіанці.
За офіційними даними, за останні 12 років (1991—2000 р.) населення України скоротилося з 52,2 млн. чоловік до 47,5, тобто майже на 10%. У воєнний період з 1940 по 1950 рр. воно зменшилося на 11,5%. Якщо ж зважити на існуючі на момент розпаду СРСР темпи приросту населення в Україні, то виявляється, що ми недораховуємо в порівнянні з можливою чисельністю значно більше людей — близько семи мільйонів чоловік. До цих втрат слід додати близько семи мільйонів тих, хто виїхав на заробітки. Таким чином, кількісні показники демографічної катастрофи в країні гірші за офіційну статистику. Треба сказати, що фактична втрата третини населення за такий короткий час не має аналогій у світовій історії. Складне становище і з народжуваністю.
Зменшення кількості населення України залежить не тільки від соціальних умов життя, як вважають багато політиків в Україні. Причина і в культурній площині. Загальновідомо, що інформаційна розпуста формує в пам’яті людини «вогнища самознищення» і призводить до катастрофічного зменшення народжуваності і збільшення смертності. Так, розрахунки за законом духовно-демографічної детермінізації свідчать, що, наприклад, падіння моральних основ суспільства на 15% призводить до зменшення народжуваності на 30%. Розв’язання демографічної кризи лежить у площині розв’язання відповідних психологічних проблем. Зрозуміло, що в кожному разі швидкий результат отримати важко.
До згаданого інформаційного забруднення треба додати неприпустиме забруднення навколишнього середовища. Україна — найбільш екологічно небезпечна країна: тут і 160 млн. тонн радіоактивних відходів, і 5000 т твердого ракетного палива, і невідомо скільки гептилу, і сотні тисяч тонн вибухівки. І все це — на фоні чорнобильської катастрофи, величезної кількості металургійних і хімічних заводів, володарі яких думають про максимальні прибутки, а не про компенсування збитків, завданих ними нашій природі. Можна тільки дивуватися, як ми ще виживаємо. Така інертна поведінка всієї країни, мабуть, має бути предметом дослідження психологів.
Ми багато говоримо про підвищення добробуту сім’ї, в якій народжується дитина. Але це, в кращому разі, може призупинити вимирання народу, проте, як показує досвід Європи, не може розв’язати проблеми.
Наприклад, криві народжуваності Франції в 1993 році істотно нижчі, ніж у 1966-му, хоча за цей час рівень життя французів, безсумнівно, виріс. Аналіз таких же кривих в інших країнах показує аналогічну тенденцію. Пояснення цьому явищу знайшли психологи разом з біологами. Воно — у сучасних тенденціях зміни активності сперматогенезу чоловіків, яка в останнє десятиліття в різних країнах різко знижується. Наприклад, у Великобританії — на два відсотки на рік, у Франції за останні 20 років — на 2,1%. За 17 років виявлене зниження показників рухливості сперми в 40% чоловіків у Бельгії. Близькі результати отримані також у Греції, Італії, Німеччині. На думку психологів, основні причини — вплив на людину фізичних, хімічних і побутових факторів. Якщо токсичний вплив, вібрація, опромінення, алкоголь, паління очевидні за своєю негативністю, то наслідки стресів видно не так явно. Це підтверджує і той факт, що в країнах із найменшою стресовою напруженістю — Швеції й Фінляндії — такі тенденції відсутні. Тому вивчення стану чоловіків і їх психологічне розвантаження дає набагато більше, ніж декілька тисяч гривень.
Більш непопулярний висновок стосується жінок. Значно дієвішою й ефективнішою (згідно з європейськими дослідженнями) є зміна наших традицій обов’язкового здобуття диплому про вищу освіту, який, до речі, вагомій частині не потрібний. Ми вийшли на перше місце у світі за кількістю так званих університетів, більшість із яких дають не знання, а просто торгують дипломами. Дипломи уже колекціонують: візьміть анкети депутатів чи владних чиновників — в них по два-три дипломи про вищу освіту. Але мова про те, що дівчата в найбільш ефективному для народження дитини віці відволікаються для навчання в якомусь заштатному університеті. Після закінчення вони займаються кар’єрою, минає час — і вже виникає бажання обмежитися однією дитиною, бо головне — не втратити роботу і кар’єру. Тому треба просто порахувати потребу в спеціалістах з вищою освітою і набір в університети відповідно до цих потреб. Я розумію непопулярність такого заходу, але стоїть питання врятування української нації. Звісно, слід чекати невдоволення ректорів новостворених «університетів», в системі яких крутяться тіньові мільярди. Все це також могло б стати завданням психологічної науки.
Оскільки сподіватися на різке виправлення демографічної кризи в Україні навряд чи вдасться тільки матеріальними діями, виникає ще одна проблема, пов’язана зі зростанням кількості іммігрантів. Як вони вживатимуться в наше суспільство, на що перетвориться українська нація через 20—25 років, який психологічний клімат буде в нашій країні — і це також завдання для психологічної науки.
Є й багато інших дійових напрямів у психології (які, до речі, знайшли своє відображення в доповідях на конгресі в Празі), що дозволяють позитивно впливати на збереження української нації, охороняти життя значної частини українців.