Студентське весілля. Марина і Василь Грушки одружилися після другого курсу |
«Хочете отримати престижну освіту та зробити кар’єру? У такому разі не поспішайте обзаводитися родиною! Спочатку — диплом про закінчення вузу, а потім уже — особисте життя!» — таку пораду частенько можна почути від педагогів і соціологів, причому як зарубіжних, так і вітчизняних. Але студенти Оксана й Сергій Ковбасюки з цим категорично не згодні. На власному досвіді вони вже переконалися: цілком можна поєднати навчання, особисте життя і виховання дітей, якщо все робити разом. А для щастя потрібно не так багато — кохана людина поруч, надійні друзі та... кімната в студентському гуртожитку.
Молодята радо показали мені свою «малосімейку»: кухня, передпокій, санвузол із гарячою і холодною водою, невеличка, але затишна кімната. Для родини з трьох осіб цього поки що досить. Тим паче що проживання тут обходиться їм у суму трохи більш як двадцять гривень на місяць — цілком прийнятно для студентського бюджету. Наймати житло в місті — було б набагато дорожче. Та й рідний вуз знаходиться буквально за кілька кроків від гуртожитку.
Оксана і Cергій Ковбасюки — студенти ветеринарного факультету Білоцерківського державного аграрного університету (БДАУ). Вони одружилися на першому курсі, а невдовзі з’явився і синочок Богдан. Тоді молодій родині прийшлося нелегко: треба було поєднувати навчання з пранням пелюшок, розпорядком годувань...
— Ясна річ, я могла б взяти академічну відпустку, але дуже не хотілося відставати від своєї групи, розлучатися з улюбленими викладачами. До того ж я завжди мріяла одержати диплом ветеринара одночасно з чоловіком, — каже Оксана. — Тому ми вирішили спробувати поєднати навчання з вихованням дитини. Сергій приносив мені з бібліотеки необхідну літературу, конспекти, допомагав готуватися до іспитів і заліків. Він узяв на себе і значну частину домашньої роботи. Крім того, дуже допомогли батьки. Моя мама навіть приїхала в гуртожиток і доглядала малюка, поки я сиділа на заняттях. Завдяки підтримці близьких мені вдалося обійтися без академічної відпустки.
Викладачі Білоцерківського державного аграрного університету вважають абсолютно природним те, що студенти створюють сім’ї, влаштовують своє особисте життя. Цьому сприяє і романтична атмосфера, що панує навколо: будинок вузу розташований в одному з наймальовничіших місць міста — на березі річки Рось. Молодь закохується легко, а навколо безліч симпатичних однолітків. В університеті сьогодні навчаються 1653 дівчини та 2426 юнаків. Як бачите, сильна стать явно переважає, тому дівчата — в привілейованому становищі й можуть вибирати собі нареченого.
В університеті регулярно проводяться вечори відпочинку й дискотеки, є своя команда КВК, драматичний театр, спортивні й туристичні клуби, безліч гуртків за інтересами. Отож за бажання можна легко познайомитися з людиною, котра тобі подобається. Але, засвідчує статистика, студенти дуже часто знаходять свою «половинку» прямо в аудиторії, за сусідньою партою.
— Якщо люди навчаються на одному факультеті, до того ж в одній групі, вони неминуче проводять багато часу разом, мають змогу добре взнати одне одного, до того ж у них збігаються інтереси, що вельми важливо для майбутнього родинного життя. Тому одруження на однокурсницях або однокурсниках свого факультету — дуже поширене явище. 2003 року в нас були 34 подружні пари, в яких і чоловік, і дружина — студенти нашого вузу, — повідав старший методист із виховної роботи Білоцерківського державного аграрного університету Ігор Паска. — Головна проблема сучасних молодят — звісно ж, житлова. Більшість наших студентів приїжджають у Білу Церкву з різноманітних куточків України, живуть у студентських гуртожитках, у різних кімнатах. Але після одруження, зрозуміло, хочуть вести спільне господарство, тому приходять до керівництва вузу з проханням про допомогу. Університет намагається розв’язати цю проблему самотужки: крім звичайних, у нас є два гуртожитки сімейного типу. Молодим ми можемо надати «малосімейки» з усіма зручностями. Завдяки спеціальним пільгам і субсидіям плата за них цілком доступна для студентів. Якщо ж у таких родинах підростають діти, вони можуть безплатно відвідувати садочок. Крім того, ми надаємо юнакам і дівчатам можливість щорічно поліпшити своє здоров’я в нашому профілакторії лише за 10% вартості путівки. Намагаємося допомогти і з працевлаштуванням після закінчення вузу. Якщо в господарствах є попит на той чи інший фах і змога надати житло — передусім пропонуємо ці вакансії людям сімейним.
Комендант сімейного гуртожитку Олена Лисковець хвалить своїх підопічних. На сходових клітках і в ліфті — ідеальна чистота, у коридорах витає апетитний запах свіжоприготовленого борщу... Мешканці самі стежать за порядком, не дозволяють нікому смітити, дебоширити, галасувати пізньої години. Гуртожиток для них стає в повному розумінні слова домівкою, тому ставляться до всього бережливо, роблять своїми силами ремонт. Адже якщо з’являються діти, хочеться, аби вони зростали в теплі й затишку.
Бюджет студентської родини становлять в основному дві стипендії, левова частка яких іде на оплату комунальних послуг, телефонних переговорів, транспортні витрати. На харчування і розваги залишається зовсім небагато. На щастя, більшість майбутніх аграріїв — жителі сільської місцевості, мають присадибні ділянки. Тому у вихідні вони штурмують автобуси й електрички, вирушають до родичів, допомагають їм по господарству, а ввечері в неділю повертаються в гуртожиток із набитими сумками. Везуть продукти — картоплю, капусту, сало... Це допомагає розв’язати проблему з харчуванням. А ось одяг, взуття, інші необхідні речі купуються в основному на гроші батьків. Чимало студентів хотіли б підробляти у вечірній час, проте в невеличкому містечку влаштуватися кудись дуже важко. Правда, деякі комерційні фірми можуть запропонувати роботу охоронця або продавця в нічному кіоску. Але після зміни, із чавунною головою, досить складно гризти граніт науки. Неминуче падає успішність, з’являються «хвости» й «незадовільно». Тому молодь воліє терпіти й заощаджувати на всьому, але все-таки здобути освіту. Багатьох виручає можливість на канікулах попрацювати за кордоном за програмою студентського обміну. Університет підтримує дружні стосунки з навчальними закладами різних країн, тому тутешні студенти регулярно проходять практику у Франції, Великобританії, Чехії, Німеччині й ін. Після третього-четвертого курсу вони можуть стажуватися в лабораторіях, працювати в фермерських господарствах. До речі, сімейним студентам таку змогу надають у першу чергу.
Минулого літа Оксані й Сергію Ковбасюкам пощастило разом побувати у Великобританії. Вони кілька місяців трудилися на одній із сільськогосподарських ферм, набули неоціненного досвіду сучасного ведення господарства, крім того, значно поліпшили знання англійської мови. Ну а гроші, зароблені під час стажування, стали для них серйозною підмогою. Нині подружжя може спокійно навчатися, не турбуючись про кошти на прожиття.
Вийшовши з квартири гостинних Ковбасюків, я навмання постукала в одні з дверей. З’ясувалося, тут також живе молода родина. Третьокурсники Василь і Марина Грушки — майбутні ветеринари. Юнак і дівчина опинилися в одній групі, відразу сподобалися одне одному, почали зустрічатися, проводили разом вільний час, готувалися до екзаменів. А після другого курсу вирішили одружитися.
— Звісно ж, дехто радив нам не поспішати йти до ЗАГСу, почекати, поки одержимо дипломи. Але ми вже досить довго знали одне одного, були впевнені в своїх почуттях і хотіли весь час бути разом. Крім того, на одруження мене надихнув і досвід численних родичів, — признається Василь. — Адже мої батьки також були студентами, до речі, навчалися в цьому ж таки вузі, причому на тому самому факультеті ветеринарної медицини. Тут же здобули освіту й інші родичі — брати, сестри, дядьки, тітки... Отож можу з гордістю сказати, що я — потомствений ветеринар. Чимало з них обзаводилися під час навчання сім’ями, і нині живуть дуже щасливо. Тому я жодної хвилини не вагався, коли зробив пропозицію Марині.
Василь говорить це вельми гаряче й переконливо, по всьому видно, що саме він тут — глава сім’ї. Тендітна, темноволоса Марина лише зрідка вставить два-три слова, частіше ж просто дивиться на чоловіка закоханими очима.
— Вася — дуже відповідальний, серйозний, на нього можна в усьому покластися, і поруч із ним я почуваюся, як за кам’яною стіною, — підтверджує Марина. — Чоловік буквально заражає мене своєю любов’ю до майбутньої професії, оптимізмом, енергією...
Василь зізнавався мені, що одруження стало для нього серйозним стимулом: хоча він і раніше був у групі на хорошому рахунку, зараз став ще більше старатися. Адже викладачі вже знають, що вони з Мариною одружилися, тому й питають із студента Грушка суворіше, як із глави сім’ї. Нині соромно отримувати «трійки» чи «незадовільно», а тим паче догани за пропуски занять. Тому в навчанні він підтягнувся, а у вільний час намагається ще й позайматися додатково.
На запитання, чи планують вони найближчим часом обзаводитися нащадком, молоді люди дружно відповіли:
— Чому б і ні? Якщо Господь пошле нам дітей, будемо щасливі.
Противники студентських шлюбів наводять як головний доказ передусім матеріальну невлаштованість, відсутність житла, постійної роботи. Але студенти вважають, що такі проблеми можуть існувати в будь-якому віці. І якщо чекати ідеального моменту для появи дитини, то родина ризикує так і залишитися бездітною. Краще вже народжувати нащадка, поки молоді та здорові.
До речі, за спостереженнями педагогів, сімейне життя діє на кожного із студентського подружжя по-різному. На представників сильної статі одруження впливає сприятливо — показники успішності практично завжди підвищуються. Пояснюється це просто: закінчуються гулянки до ранку, посиденьки з друзями, з’являється впорядкованість, налагоджено побут, режим харчування. А от дівчата, навпаки, спочатку злегка втрачають інтерес до навчання. Адже на їхні плечі лягають нові турботи: прання, прибирання, готування. А вже якщо в родині з’являється дитина, то всі думки молодої матері перейняті лише нею. Проте серед сімейних пар рідко зустрінеш невстигаючих. Хоч би як важко доводилося, вони стараються, аби отримувати стипендію. Адже сімейним людям зайва копійка життєво необхідна. Якщо потрібно, цілісінькі ночі сидять над книжками, допомагають одне одному.
— Помічено, що сімейні пари ставляться до навчання відповідальніше, — підтверджує Ігор Паска. — Крім усього іншого, молоде подружжя підстьобує і природне честолюбство, бажання виглядати достойно в очах коханої людини. Крім того, з’являється і здорова конкуренція, боротьба за лідерство у власній родині. І ці почуття змушують кожного виявляти свої кращі якості, стимулюють до подальших успіхів. Отож любов — чудовий стимул до навчання.