Якби в мене була донька, я б могла всім казати, що купую ляльки для неї. Але в мене два сини, тож доводиться визнати - так, моя слабкість! Тільки-но з’явилися в кіосках ці мініатюрні лялечки в уборах дам минулих століть, відразу захотілося внести в дім трохи дитячої мрії, казки. Добре, що одночасно зі шляхетними дамами почали продавати меблі для крихітного лялькового будиночка. Відтак на двох поличках у спальні розташувалися чотири витончені дами в оточенні старовинних шаф, туалетних столиків, трюмо й навіть піаніно. Мабуть, уночі вони, як і годиться всім лялькам, оживають і ходять одна до одної в гості, п’ють чай, музикують та теревенять про кавалерів. Принаймні так я кажу своїй маленькій племінниці, коли вона запитує, що ляльки роблять у мене на полиці.
Тим часом ляльки тепер - не просто предмет інтер’єру чи рідкісне хобі, а справжній модний тренд. У вигляді ляльок роблять актуальні брошки й приколки, їх зображенням прикрашають одяг, дамські сумочки й гаманці. А в сувенірних крамницях і художніх салонах дедалі частіше можна бачити фантастично-реалістичні ляльки, справжні витвори мистецтва, з дрібно проробленими деталями, мистецьки виконаними аксесуарами. Про те, що «ляльковий бізнес» уже давно працює «по-дорослому», свідчить і факт проведення Міжнародного салону авторської ляльки в Москві і Києві. Цього року «Київська казка» (так називається захід) відбудеться уже втретє.
Власне, нічого незвичайного в захопленні ляльками немає - їх любили і дорослі, і діти з давніх-давен, часто навіть наділяючи магічними властивостями. Але відносно недавно у світі з’явилася нова течія. За кордоном уже років двадцять дами різного віку захоплюються ляльками, які практично повністю імітують справжніх немовлят або маленьких дітей. Не так давно мода на «живих» ляльок прийшла й до нас. Називають їх реборнами - від англійського слова reborning (переродження). Часто на фотографії практично неможливо відрізнити таких «дітей» від справжніх - настільки реалістичні риси обличчя, складочки шкіри, волоссячко (його виготовляють зі спеціального мохеру або справжнього волосся), погляд. Та й на дотик вони майже як живі - вініл, із якого виготовлено «малят», дає відчуття справжньої шкіри, на місці всі вигини й складочки, навіть на п’ятках. До того ж зріст і вага «дитинчат» відповідають параметрам реальної дитини. Деякі навіть пахнуть дитячою присипкою!
Придбати таке «дитинча» можна в Інтернеті на деяких сайтах, на аукціоні ebay, безпосередньо в майстринь, яких чимало вже і в Росії, і в Україні, або створити самому з деталей, що продаються у спеціалізованих інтернет-магазинах. Створення такої ляльки потребує неймовірної майстерності. З особливих форм - молдів (часто їх розробляють відомі скульптори й дизайнери) - складається лялька, шкіру якої розписують кількома шарами фарби, ретельно прорисовуючи всі крихітні вени та інші нюанси, інколи додаючи прищики, сліди від щеплення й навіть діатез, формують припухлості, а потім запікають у духовці. Тому й ціна на такі авторські моделі чимала - вона може сягати 2-10 тис. дол. і більше, хоча цілком реально купити «реборника» за 1-5 тис. грн.
Зрозуміло, що цих дорогих ляльок купують не дітям - їм, швидше за все, й не сподобалося б гратися такими великими і важкими іграшками. Зазвичай «мамами» ляльок (саме так називають себе їх власниці) є дорослі жінки, чимало яких мають власних дітей, а дехто - вже і внуків. Хтось «усиновляє» (так серед власників реборнів називається процес купівлі) одне «маля», хтось - двох, а в когось з’являється справжня пристрасть до колекціонування. При цьому ставлення оточення до такого дивного захоплення доволі суперечливе.
Ось що розповідають читачки з різних форумів.
«У моєї мами від новини про купівлю першої ляльки мало широкий інфаркт не стався. Правда, я їй потім докладно пояснила, що в мене так нерви перед захистом дисертації заспокоюються. А вони й насправді заспокоюються. Подивишся - а поруч така краса сидить, у руках потримаєш, покрутиш. Це ж диво якесь! До речі, коли мама побачила ляльок, їй самій сподобалося».
«Я взагалі не розумію, чому в нас у Росії, якщо ти збираєш ляльки, то про тебе відразу кажуть «дитячий садок». Ось у Японії, наприклад, багато хто прямо схиблений на ляльках, і не приховують цього. Вони там навіть ляльки зі своїм обличчям та тілом на замовлення роблять».
«Дівчатка, я сама нічого про ці милі створіння не знаю! Вчора весь вечір читала жіночу спільноту, яка захоплюється ляльками реборн. Жінки там говорять про ляльок, як про дітей! При цьому в кожної, зазвичай, уже є діти, але ляльок вони не завжди купують для дітей. Багато хто бере для себе - видно, тому, що це гарно й натуралістично. Правда, я ще помітила таку дивну річ - більшість не просто купують лялечок-реборн, а й збирають їм дитячий гардероб. У багатьох є колисочки для лялечок, іграшки. Одне слово, шиза, звичайно, але гарна...»
«Боже, навіщо я на ніч це подивилася! Таке відчуття, що з дитиною сталося щось страшне, якби з’явилося якимсь боком у реалі в мене таке диво, я б над ним плакала... А робити таких і писати «шукає свою маму» - взагалі жерсть, наче помер, і труп продають якимось збоченцям. Естетичної насолоди не відчула...»
«Жах... Дивилася й дивувалася, наскільки реалістичні ці... ляльки. Доки не натрапила ось на цю фотографію. Дівчатка, не повірите, це копія моєї доньки! Я як побачила, ледь непритомна не гепнулася... Зараз моїй доні вже сім років, але ось дивлюся на цю «ляльку», і аж сльози на очах...»
Бурхливі дискусії з приводу «дитячого» захоплення дорослих жінок точаться і серед психологів та психіатрів. Хоча жоден із експертів, з якими я говорила на цю тему, не міг сказати, що до нього або до його колеги зверталися по допомогу у зв’язку із захопленням реборнами. Зазвичай захоплюються такими ляльками жінки забезпечені, часто цілком успішні, які зовсім не вважають своє захоплення патологією.
- Якщо йдеться про колекціонування або створення таких ляльок, то це, однозначно, позитив, - каже психолог, арт-терапевт Наталія Вайнілович. - Водночас «жива» лялька є своєрідним зв’язком між реальністю та мріями, в окремих випадках - спробою втечі від реальності. З її допомогою жінка намагається реалізувати те, що не вдалося реалізувати в дитинстві або в дорослому житті. Інколи причиною надмірного захоплення стає так звана замісна мотивація, коли в жінки немає дітей, і вона всі свої нерозтрачені материнські почуття віддає іграшці. Іншою причиною може бути страх відповідальності за справжню, живу дитину, - жінка може боятися, що не впорається з реальними завданнями, які щодня вирішує кожна мама, або просто поки що не хоче брати на себе проблеми, які неминуче виникають із появою малюка. Граючись із такою лялькою, жінка може частково реалізувати свої материнські почуття, не обтяжуючи себе при цьому жодними проблемами, обов’язками, відповідальністю, а також, що для декого важливо, не змінюючи свого способу життя, не поринаючи в неминучі «пелюшки-розпашонки». Ставлення до ляльки як до власної дитини - це заповнення порожнечі. Навіть якщо в жінки є власні діти й вона все одно приносить додому «живу» ляльку, вважає себе її мамою, колише її тощо - це певна ознака того, що в жінки є глибокі неусвідомлені потреби, яких вона не реалізувала й які її пригноблюють. У крайніх випадках з такими проблемами звертаються до фахівців - психологів, психотерапевтів, психіатрів.
Ще жорсткіше дивиться на таке захоплення психіатр, член медичної команди Fox News Кіт Аблоу. «Одна річ, якби жінки купували ляльок reborn із нездорової цікавості або колекціонерського азарту (так, скажімо, колекціонують фігурки Hummel). Але жінки вигулюють своїх ляльок у візках (я не жартую!), пристібають до сидіння машини, вирушаючи в супермаркет. На щастя, вони не вірять всерйоз, що їхні ляльки «живі», інакше це було б уже психічним відхиленням. Але вони дуже переконливо граються в дочки-матері», - цитує Аблоу російський сайт reborndoll.ru. «Усе це могло б здатися невинною примхою. Але, на мій погляд, у свідомості цих людей реальне життя програє фантазії. Я розглядаю зазначене явище як новий симптом того, що наш біологічний вид втрачає зв’язок із реальністю загалом», - робить висновок психіатр. Як пояснює Аблоу, тепер мільйони людей переробляють свої реальні біографії в акаунтах Фейсбуку й легко заводять сотні й тисячі «друзів», кожен із яких може не бути справжнім другом. Діти, замість реальних вихованців, заводять віртуальних звірів. Політики, котрі воліють ігнорувати реальні загрози, можуть друкувати гроші й стимулювати збиткові індустрії або такі, що тільки-но зародилися. І тепер жінки, які мог-ли б прийняти свій вік або неможливість мати дітей і знайти спосіб для справжнього самовираження, втікають від реальності, замовляючи собі фальшивих дітей. «Як наркотики, вони послаблюють тривогу, підсуваючи людині ілюзію. Але, як будь-який анестетик, вони всього лише на певний час відтерміновують усвідомлення проблем, яке неминуче прийде до кожного. Жінка, що купує собі штучну дитину, коли її дітородний вік закінчується, намагається уникнути цих проблем. І, як завжди буває з намаганнями вишукано обминути схожі проблеми, ці намагання не позбавлять її внутрішнього дискомфорту, а можуть навіть посилити його», - переконаний Кіт Аблоу.
Трохи іншої думки дотримується психіатр Світлана Портнова.
- Якщо не йдеться про патологічну захопленість, коли ігри з лялькою шкодять іншим справам або коли жінка починає вважати ляльку живою, - то жодних серйозних проблем у цьому немає. Мова може йти про переживання самої жінки. Адже лялька й створена для того, аби людина могла на неї вихлюпувати свої переживання, думки, мрії. І не обов’язково, щоб жінка, котра грається з нею, була бездітною. Погодьтеся, біологічне материнство і батьківство - різні речі. Уявлення жінки про те, якими повинні бути стосунки з дитиною, можуть відрізнятися від стосунків, що сформувалися в її сім’ї, вона може мріяти про такі, ідеальні для неї, стосунки і, граючись із лялькою, програвати їх.
Нині стан суспільства близький до розгубленості. Сучасні технології, економічні умови спричинили в багатьох сім’ях кризу близьких стосунків. Чимало людей починають забувати, що таке справжня духовна близькість, як слід будувати стосунки, котрі тепер зазнають серйозної трансформації через захопленість соціальними мережами, комп’ютерними іграми, віртуалізацією багатьох побутових та бізнес-процесів. Тому багато хто не дуже добре уявляє, як поводитися з реальними людьми. Тим часом людина - істота соціальна, вона не може жити на самоті, і лялька це підтверджує. Вона є перехідним об’єктом, повертає в реальний світ, допомагає через гру ніби повернутися в дитинство, до витоків і спробувати відшукати внутрішні ресурси, знайти себе.