До відвідин Парижу мене цікавило запитання: чому впродовж кількох останніх сторіч люди з усього світу мріють побувати саме у цьому місті? Тепер, здається, я вже знаю відповідь. Річ у тому, що Париж — втілення генію не лише французького народу, а й усієї людської цивілізації. Місто, як магніт, постійно притягує до себе найяскравіших представників творчої інтелігенції з багатьох країн світу. Таким чином Париж усмоктує в себе їхні ідеї, мрії та сподівання, щоб згодом найпродуктивніші з них видати за свої власні. Один із численних прикладів того — міжнародний фестиваль науково-популярних фільмів «Образ і наука», що 21-й раз пройшов у кінозалі на першому поверсі вежі Ейфеля. Україну на ньому представляв фільм Національної телекомпанії України «Міф про кохання та суд води» і його творці на чолі з керівником програми «Грані пізнання» Надією Довгич.
Згідно з правилами, перш ніж допустити фільм-претендент до участі в конкурсі, його переглядає прискіпливе журі. У фільмі розповідається про ймовірні контакти пізньопалеолітичного населення Франції з жерцями святилища «Кам’яна Могила» під Мелітополем та Шумеру, про Трипільську культуру і перший в історії людства міф про кохання між Енлілем та Нінліль.
Звісно, найбільше в Парижі вражає Лувр — своїми розмірами, шиком і неймовірним багатством та розмаїттям колекцій. Уже за кілька залів до портрета Мони Лізи починаєш відчувати, як повільно, але невблаганно наростає нервова напруга. В її залі всі погляди прикуті виключно до очей, що, як завжди, спокійно і трохи відсторонено дивляться на вас, незважаючи на те, де ви саме перебуваєте.
Проте найбільший шок ми пережили в залах месопотамської, єгипетської, іранської та грецької цивілізацій. Річ у тому, що мотиви на кераміці з Суз, Месопотамії, Туреччини і раннього Єгипту V—III тисячоліть до н. е., частково Кріту і Греції II—I тисячоліття до н.е. дуже схожі на трипільські. Я, звичайно, знав про це, але ніколи не міг уявити, що таких розписів багато й вони дуже схожі на трипільські. Адже спеціалізованих каталогів на зазначену тематику Лувр не публікує, у кожному разі, в книгарні музею я нічого такого не знайшов. Власне трипільської кераміки в зібраннях Лувру немає, хоча вона незрівнянно яскравіша й різноманітніша, порівняно з виставленою в цьому музеї. Схоже, для французьких та інших європейських істориків проблема її походження залишається відкритою. Та це й не дивно. Коли я після показу нашого фільму розповів представникам української діаспори, що вже знайдено залишки більше чотирьох тисяч поселень цивілізації Кукутені-Трипілля VІ—III тис. до н. е., включно з серійними протомістами, вони не могли в це повірити.
Звісно, всю кераміку з трипільськими мотивами ми відзняли на плівку, так само, як і кілька сторінок альбому Ле Гурана з дошумерськими піктограмами зі знаменитої печери Ласко на півдні Франції. Виявляється, гіпотеза московського шумерознавця Анатолія Кифішина про витоки протошумерської писемності саме з теренів Франко-Кантабрії має під собою аргументовану основу, так само, як і припущення про подальше розповсюдження цих піктограм зі святилища «Кам’яна Могила» в Елам, Шумер, Трою та інші місця Євразії. Одне з підтверджень цього — глиняний кентавр ІХ ст. до н. е., який експонується в археологічному музеї міста Халкіс у Греції.
Як бачимо, на грудях кентавра намальована навкісна сітка, що утворює безліч ромбиків. На думку Анатолія Кифішина, саме такий вигляд має піктограма, яка означає слово «трава». Слід відзначити, що вказана піктограма — одна з найпопулярніших на кераміці Трипілля, Суз, Месопотамії, Туреччини і раннього Єгипту протягом V—III тисячоліть до н.е. Очевидно, до Греції вона потрапила разом із кінними ахейцями у першій половині ІІ тисячоліття до н. е. Взагалі, слово «кентавр» легко розкладається на дві складові: кень (кінь) і тавр — етнос, який панував свого часу в Північному Причорномор’ї та Криму; саме від нього взяли назви Таврія і Таврида.
У зв’язку з цим не можна не згадати про карту цивілізованого світу, яку ми сфотографували в залі стародавнього Риму в Луврі. Терени, які починаються з території нинішньої Румунії, включно з Кримом, пофарбовано на ній у білий колір. Для відвідувачів музею це означає, що на зазначених теренах у часи Риму панувало варварство.
Увечері ми дійшли спільної думки про сценарій майбутнього фільму. В ньому мають бути показані найпоширеніші символи на трипільській кераміці і їх відповідники на кераміці інших країн Євразії. І більше нічого. Глядач повинен зробити висновки сам, без сторонньої допомоги. Правда, для цього необхідно провести відповідні зйомки в музеях вище перелічених країн та в Британському музеї.
Крім того, Лувр наочно підтвердив слушність давньої мрії Сергія Платонова про назрілу необхідність створення супермузею, в якому будуть зібрані найцікавіші артефакти з вітчизняних державних музеїв і приватних колекцій із VІ тисячоліття до н. е. по ІІ тисячоліття н. е. Можна не сумніватися: у стислий час цей музей стане візитною карткою України, як Лувр у Парижі, чи Британський музей у Лондоні. Без такого музею й діючого макету трипільського протоміста нашим дітям буде дуже важко повірити у справедливість слів Миколи Чмихова про те, що територія України з давніх-давен була однією з найбільш розвинених.
І ще одне спостереження з Лувру. В багатьох вітринах поруч із предметами старовини можна побачити таблички з іменами військових, дипломатів і просто мандрівників, які свого часу усілякими правдами й неправдами здобули ці раритети, привезли до Франції, подарували музею і таким чином обезсмертили своє ім’я. Коли вимушено спостерігаєш на телебаченні, у пресі, які гігантські зусилля й величезні кошти викидаються на вітер переважною більшістю кандидатів у президенти, хочеться їм від усієї душі порадити: віддайте краще ці гроші на створення нашого фільму, реставрацію величезної кількості трипільських черепків, які пилюжаться в музейних запасниках, спорудження діючого макету трипільського протоміста. І тим самим ви насправді увіковічите своє ім’я.
P.S. Нещодавно в Києві у приміщенні Національного університету фізичної культури відбувся Всесвітній конгрес «Трипільська цивілізація». Коли я вкотре зайшов у виставковий зал помилуватися трипільською керамікою з колекції «Платар», то звернув увагу на одиноку відвідувачку в хустині. Вона уважно і з явним зацікавленням розглядала експонати. Я кілька хвилин спостерігав за нею, а потім не втримався й підійшов. Виявилося, що її звати Махназ Корд, вона студентка університету і приїхала з Ірану. Я розповів їй, що в Луврі бачив кераміку з прадавніх Суз, дуже схожу на трипільську. Махназ усміхнулася й відповіла, що добре знає про це, бо народилася й виросла саме в цьому місті. Схожі речі виставлені як у музеї Суз, так і в Тегерані. Махназ розповіла, що давні традиції розпису по кераміці частково збереглися й донині. Дівчина поволі переходила від однієї вітрини до іншої й повторювала: і це як у нас, і це, і це...