Ох, як красиво Він залицявся! Як закохано дивилася Вона! Який милий вигляд мали Вони вдвох — уже не юні, але спортивні, засмаглі, щасливі! Усе «населення» нашого санаторію мимоволі спостерігало за розвитком їхнього курортного роману. Адже Гурзуф — маленьке містечко, і всі одне в одного на очах. По багато разів на день ми зустрічалися з цією парою і на пляжі, і на набережній, і в алеях парку. На тлі квітучих магнолій і синього моря таємні поцілунки закоханих були такими романтичними, що навіть літні дами, охочі до розмов на тему «Ну, й молодь пішла!», їх не засуджували. Хоча стараннями якогось доброзичливця санаторієм промайнула чутка, що в нашого Ромео, на жаль, є дружина й діти.
Та однаково, громадська думка була до них прихильна — усе-таки, порівняно з радянськими часами, мораль трохи «попливла». Інтелігентна сусідка за нашим столиком навіть знайшла виправдання закоханій парі, нагадавши такий самий курортний роман, описаний у чеховській «Дамі з собачкою». Події, як відомо, також розгортаються в Криму, також на тлі «...казкової обстановки — моря, гір, хмар, широкого неба».
Я поїхала з Гурзуфа раніше від закоханих, тож так і не знаю, чим скінчилася ця історія. Чи справді це було кохання, яке змінить усе їхнє життя, чи короткий життєвий епізод, своєрідний сонячний удар? Але в пам’яті закарбувались окремі кадри: ось він годує її, неначе дитину, величезними стиглими персиками, ось вона на пляжі викладає на його грудях мозаїку з гальки у формі серця, ось вони, обнявшись, фотографуються на тлі Аю-Дагу... Сумно, але факт — вони мали вигляд щасливіших і, коли можна так сказати, цікавіших від будь-якого подружжя, котрі відпочивали в нашому санаторії.
Через тиждень після приїзду я пішла в гості до подруги з кримським сувеніром, запашним букетиком лаванди й розповідями про відпочинок на морі. Згадала і про наших санаторних закоханих. Зазвичай весела подруга мовчки, дуже уважно вислухала розповідь, а тоді приголомшила мене, сказавши, що позавчора з Коктебеля повернувся її чоловік і вона несподівано викрила його саме в курортному романі. «Я хочу з ним розлучитися, — твердо заявила вона, — жити тепер із ним не хочу». Щиро кажучи, тільки тепер усю цю романтичну гурзуфську «love story» на тлі магнолій я побачила з іншого, зворотного боку. І на цьому боці було не море, не сонце, а біль і страждання зрадженої людини, сльози, важкі пояснення, можливо, розлучення.
Умов її не розлучатися!
— Та що я такого зробив, зрештою? — гірко сказав при зустрічі чоловік подруги. — Треба було їй нишпорити в моїй валізі! Я ж не збирався кидати родину, втрачати власну дитину через випадковий, перепрошую, зв’язок. Як, до речі, і моя коктебельська подруга. Ми просто чудово провели час на відпочинку і роз’їхалися на обопільне задоволення. Потяг до сексуального розмаїття для чоловіків природний, оскільки полігамія — природний інстинкт сильної статі. Ти сама писала про генетику і знаєш, що відкрито «ген полігамії», який є тільки в чоловіків. Погодься, що одна-єдина жінка не спроможна протягом усього життя задовольняти бажання спілкуватися з прекрасною статтю.
І загалом, чому в зраді завжди звинувачують чоловіків? У моєму випадку я навіть не був ініціатором, навіть не думав про зраду й нікого спеціально не шукав. Я просто не пручався, щоб не здаватися смішним. Подивися сама, скільки навколо ласкавих красунь, що шукають чоловічого тепла. І загалом, у зраді завжди беруть участь двоє, при цьому в жінок цей ген полігамії зовсім відсутній!
Хоч би там що, почуття провини в мене немає. Пам’ятаєш, у якому стані я від’їжджав? Фірма розвалилася, книжка не йшла, життя було не миле, а тут ще дружина щодня «тиснула», що потрібно кар’єру робити. Клімат у сім’ї ще той був. Якби мене родичі в Коктебель не запросили, ми, точно, добряче посварилися б. А там я, що називається, душею відпочив і тепер знову готовий на «трудові звершення». Що я бачив за останній рік? Робота й дім, робота й дім. Мені навіть сни снилися на виробничі теми. А там навколо краса, свобода, ні про що не потрібно турбуватися й дівчина хороша поруч.
І через це дружина хоче зруйнувати сім’ю, дім, позбавити дитину рідного батька? Через горезвісний курортний роман, який тривав якихось двадцять чотири дні? Будь другом, умов її не розлучатися!
Чим серце заспокоїться?
— Як на мої спостереження, насправді курортні чоловічі зради далеко не завжди закінчуються розпадом родини, — говорить Олександр Шумихін, що вже років десять працює в кримських здравницях психотерапевтом. — Повірте моєму досвіду, якби всі романи на тлі магнолій вели до розлучення, мало яка сім’я зібрала б своїх друзів на «срібний» ювілей. Анонімні соціологічні дослідження ось уже багато років поспіль визначають приблизно однакову цифру — 70—80 відсотків чоловіків хоч раз, а таки порушили шлюбну клятву вірності.
Ясна річ, зраджених дружин це анітрішки не заспокоює, кожна однаково переживає надзвичайно глибоку душевну рану, але з роками вона зазвичай затягується. І що мудріша супутниця життя, то раніше вона сама докладе до цього зусилля, спробує зрозуміти і простити. Як фахівець і як чоловік я вам скажу, що в цій проблемі не все зрозуміло й однозначно.
Сильній статі від природи справді значно важче дається вірність, ніж слабкій. Адже для нас жінка на стороні — це засіб підвищення самооцінки, передусім у наших власних очах. До того ж, коли нам установлюють правила та обмеження, а саме цим є подружня вірність, то в багатьох виникає бажання ці правила порушити, вийти за рамки обмежень. Порушувати правила — особливо сексуальної поведінки — просто внутрішня потреба чоловіків. Якщо під словом «норма» розуміти не якийсь ідеал, а реальне людське життя з усіма його недоліками й недосконалістю, то подружня невірність, хоч як гірко це усвідомлювати, постає природним і нормальним явищем. Хоча, можливо, більшість жінок і не зголосяться на це.
Декотрі мої колеги схильні вважати, що в цій проблемі «зіштовхуються лобами» два різних життєвих сценарії. Жіночий: романтичне подружнє життя, втілене в так званих жіночих романах. Він вимагає емоційної близькості, взаємної довіри й моногамії. І чоловічий: романтичний шлюб плюс здоровий егоїзм, зокрема сексуальний. Як бачите, до цього списку додається задоволення власних бажань і насолода, причому чоловіки вважають їх найважливішим правом особистості. А позаяк кожен сценарій формується в нас поступово й неусвідомлено, у дитячому й підлітковому віці, задовго до того, як ми йдемо в загс, то він найчастіше й керує нами.
Хоч як це прикро, та коли вже воно сталося, розумна дружина неодмінно пошукає і знайде причину. Навряд чи все зводиться тільки до сексу. Це, радше, не мета, а засіб задоволення потреби в підвищенні самооцінки, у підтвердженні власної мужності. Дослідження свідчать: що успішніше складаються в чоловіка справи в родині й у професійній сфері, то менша в нього схильність до зрад.
Сьогодні на подружню зраду дивляться м’якше, ніж раніше. Можливо, тому частка чоловічих, а особливо жіночих зрад рік у рік зростає. Чверть століття тому пані ліпше мучилася б, згорала від кохання та безсоння, але не «плуталася» б із сімейним чоловіком. Сексуальна революція зруйнувала це табу: за даними російських соціологів, більше половини жительок мегаполісів стверджують, що пішли б на зв’язок з одруженим чоловіком, якби він їм сподобався.
З розмов із пацієнтами я знаю, що багато хто з них і на думці не мав зради, щиро волів би зберегти вірність дружині, але їм не під силу відмовитися від пригоди, якщо вона сама йде їм до рук. Дивовижно, але коли таємне стає очевидним, деякі чоловіки чомусь розраховують на певне розуміння з боку своїх дружин, але найчастіше, певна річ, його не знаходять. Проте багато жінок чоловіками все-таки дорожать і, зрештою, прощають зраду. Хоча за всі роки медичної практики я жодного разу не бачив, щоб жертва чоловікової легковажності про все забула. Дружини просто упокорюються. У результаті емоційний зв’язок між подружжям усе-таки тією чи іншою мірою руйнується.
Душевний біль, викликаний сексуальною невірністю, часом не піддається оцінці. У моїй практиці був парадоксальний випадок — жінка приїхала відпочивати в санаторій на двадцять чотири дні, але її так хвилювала можлива невірність залишеного вдома чоловіка, що вона поїхала додому, пробувши тільки половину терміну! Причому, від переживань за два тижні стан її здоров’я навіть погіршився, незважаючи на море, магнолії та сонце! Один знаменитий англійський лікар сказав: «Якби я міг відучити чоловіків від зрад, кількість моїх пацієнток зменшилася б удвічі. І виробництво заспокійливих і снодійних препаратів, антидепресантів і серцевих засобів можна було б скоротити вдвічі».
Слабка, але розрада
Як відповідально стверджують фахівці, у курортних романах існує і позитивний бік. Адже багато чоловіків кидаються в закоханість у момент особистої кризи, спричиненої, як правило, негараздами в родині, почуттям незадоволення роботою чи якимись іншими негативними обставинами. Такий роман відіграє роль опори, милиці. Він допомагає чоловікові знову повірити в себе, власні можливості.
До того ж, подружка легко бере на себе роль жилетки, щоб поплакатися, і, на відміну від дружини, може спокійно вислухати будь-які скарги коханця на начальника, підступи ворогів і життя загалом. Не заведи чоловік у цей час роману, сім’я могла б і не витримати випробування стресами, і сварки «з’їли» б усе сімейне кохання. Частий фінал таких романів — успішне подолання особистої кризи й, відповідно, цілковита байдужість чоловіка до попереднього захоплення. Отака курортна «терапія». Американські вчені, котрі вивчали цю проблему, з’ясували, що приблизно половина чоловіків через півроку вже не пам’ятають ні обличчя, ні імені своєї курортної пасії.
То чи варто розлучатися, подруги? Чи варто загалом повідомляти «зрадникові», що ви все знаєте? Можливо, раціональніше скористатися його прихованим почуттям провини у справі зміцнення сімейного вогнища? Нехай, приміром, нарешті зробить ремонт у ванній чи хоча б поведе дитину в цирк...
ІІ