У сім’ї Швеців, що жила в селі Волиці Жовківського району, було п’ятеро дітей. У 1942-му найстаршу дочку — двадцятирічну Катерину, як і багатьох її однолітків, забрали на примусові роботи до Німеччини.
Закінчення війни застало молоду українку в німецькому трудовому таборі. Завдяки французькому військовополоненому, дівчина потрапила у Францію, де в 1950-му вийшла заміж, народила сина і дочку. Все в житті Катерини, здавалося б, пішло на лад, ось лише душа жінки не переставала боліти: всі пошуки рідних, що залишилися в Україні, були безрезультатними.
П’ятдесят шість років як об глуху стіну розбивалися всі спроби знайти одне одного. І тільки в 1997-му святий Миколай приніс у родину Швеців по-справжньому чудесний подарунок. Завдяки посередництву Українського Червоного Хреста рідні люди нарешті знайшли одне одного.
Минуло більш як півстоліття від часу закінчення Другої світової війни, але її наслідки дотепер позначаються на людських долях. Для багатьох наших співвітчизників, які в ті далекі роки втратили зв’язок із рідними й досі нічого не знають про близьких, війна ще не закінчилася. Люди не перестають шукати одне одного. Адже що може бути болючіше й тривожніше за невідомість, коли йдеться про найдорожчих і коханих?..
Цими днями служба розшуку Товариства Червоного Хреста України відзначає своє десятиріччя. Це єдина структура в країні, яка цілком безплатно розшукує і з’ясовує долі рідних людей, що втратили зв’язок під час Другої світової війни, інших військових конфліктів, стихійних лих і надзвичайних ситуацій. Служба розшуку також відшукує документи, які підтверджують перебування громадян у нацистських концтаборах, гетто, у полоні й на примусових роботах. До сфери діяльності цього підрозділу Червоного Хреста належить розшук і з’ясовування стану військових поховань часів Другої світової війни, обмін посланнями між членами сімей, роз’єднаних унаслідок сучасних збройних конфліктів.
Оскільки левова частка матеріалів щодо громадян України, які постраждали від тоталітарного режиму і нацизму, не збереглася або залишилася в Москві, пріоритетним завданням служби розшуку Товариства стало нагромадження інформації для власного архіву. Сьогодні поіменна картотека налічує майже 200 тисяч інформаційних одиниць. Завдяки фінансовій допомозі Міжнародного комітету Червоного Хреста і Національного товариства Німеччини стало можливим створення локальної мережі з 10 робочих станцій та серверу, а також спеціального апаратно-програмного комплексу «Пошук», що істотно підвищив ефективність роботи.
За десять років служба розшуку Червоного Хреста України одержала майже 280 тисяч звернень. В архіві служби зберігається близько 98 тисяч завершених справ. Український Червоний Хрест допоміг загалом 42 тисячам громадян відшукати їхніх близьких.
— Понад 60% звернень стосуються Другої світової війни, наслідки якої для України воістину жахливі, — каже президент товариства, заслужений лікар України Іван Усиченко. — Майже шість мільйонів наших співвітчизників загинули в концтаборах і гетто, пропали безвісти. Майже 2,5 мільйона українців гітлерівці депортували у Німеччину. З них 200 тисяч з різних причин не повернулися на батьківщину. Долі багатьох із них невідомі дотепер.
За десять років існування служби її працівникам пощастило розшукати майже шість тисяч людей, більшість яких розлучила Друга світова. Знайдено понад п’ять тисяч поховань українських воїнів, що загинули на території Західної Європи в 1941—1945 рр.
— Конфлікти в різних регіонах світу досі розлучають сім’ї, — констатує заступник голови Державного комітету України у справах ветеранів Валерій Аблазов. — Тільки протягом афганської війни потрапили в полон і зникли безвісти 419 громадян колишнього СРСР. Сьогодні цей список скоротився до 290 чоловік, з них українців — 72. Протягом останнього часу нам, спільно з Червоним Хрестом України, вдалося не тільки розшукати багатьох, а й повернути на батьківщину. Вперше було організовано телефонний зв’язок між тими, хто й досі перебуває в Афганістані, та їхніми родичами, які живуть в Україні.
У невеликому колективі служби розшуку працюють люди, для яких поняття «робота» не обмежується службовими обов’язками. Кожна з десяти співробітниць досконало володіє комп’ютером, іноземними мовами, діловодством. Техніка пошуку рік у рік удосконалюється, але основні принципи роботи залишаються незмінними — терпіння, наполегливість, акуратність. А ще — всі працівники служби добрі, чуйні, відкриті люди. Можливо, тому постійно і звертаються до них зі словами: «Ви — наша остання надія. Благаємо, допоможіть...» І щиро дякують за розуміння, співчуття, турботу й милосердя.