Приятель скаржиться: «Розумієш, ми з дружиною спимо в прохідній кімнаті, а в тещі стало традицією в самісінький розпал наших пристрастей прошаркати повз ліжко зі словами: «Ой, лишенько моє! Знову живіт прихопило!»
* * *
Невже Бабу Ягу теж хтось називав «моя крихітка» і читав їй вірші?
* * *
Початок століття. Ось який опис Києва з’явився в журналі «Окна»: «Ледачий, жадібний, легковажний, убогий до жебрацтва, багатий до пересичення, скупий, щедрий і безглуздий — ось Київ у веселощах, — Київ шампанського, матчишу, мереживний, діамантовий і веселий — тією особливою провінційною нудьгою, яку ошалілий від власної геніальності декадент назвав «зеленою». Київ веселий зеленою нудьгою». Слід визнати, місто змінилося за дев’яносто років набагато менше, ніж слід було б очікувати.
* * *
Спостереження. Життя — як єдина дитина. Його любиш тим більше, чим менше воно на те заслуговує.
* * *
Запис 93-го року. Ми ніби поставили над економікою експеримент, схожий із тим, що його провів відомий циган, намисливши відучити коня від шкідливої звички їсти овес. Дослід уже наближався до закінчення, але напередодні вдалого його завершення випробовуваний об’єкт здохнув.
* * *
Багато політиків майстерно вміють знаки запитання змінювати на знаки оклику.
* * *
Йосип Прут, драматург, розповідав: «Я відвідав у лікарні вже старенького Семена Михайловича Будьонного, з яким був добре знайомий. Він поскаржився, що ноги зовсім відмовляють: до туалету дійти не може. Щоб підбадьорити його, кажу: «Семене Михайловичу, а вам зараз коня підведи, ви б так на ньому погарцювали!». Він усміхнувся й каже: «Що ж мені, на коні в туалет скакати?»
* * *
Запис 68-го року. На виставці сучасної автотехніки в Сокольниках. Американський журналіст: «Усі ваші всюдиходи, трактори і вантажівки буквально вражають уяву. До чого тільки росіяни не додумаються, щоб не ремонтувати доріг».