Таруса, колишня окраїнна фортеця Чернігівського князівства, а тепер маленьке підмосковне містечко, знаменита не тільки своїми дійсно захоплюючими краєвидами, але й іміджем мистецького краю. Неподалік тут була дача Цветаєвих, в самій Тарусі жив Паустовський, який залишив про місто чимало зворушливих рядків — і похований тут, неподалік власного будинку, на невеличкому міському цвинтарі. Найкращі пейзажі відкриваються з протилежного берега Оки — від церкви, побудованої за проектом Полєнова неподалік від його садиби...Чи варто дивуватися, що туризм в Тарусі починає розвиватися — місто ніби й не змінилося, залишається практично таким провінційним, як за часи Паустовського і навіть за часи Полєнова, однак на березі Оки вже з’явився новий готель, досить дорогий для Підмосков’я, а проте вільних місць в ньому не було. І перспектива тут простежується — я згадав про інше мистецьке містечко — в Польщі, на березі Вісли — Казімеж Дольний, який давно вже сприймається як справжня мистецька майстерня під відкритим небом, в якому оновлюються готелі, відкриваються нові ресторани, сюди привозять високих гостей милуватися краєвидами, а влітку немає вільних місць — все окуповано варшавською інтелігенцією...
Згодом з’явилася й українська паралель — місто Кам’янка на Черкащині, також знамените своїми краєвидами, а також перебуванням тут Пушкіна і Чайковського. Для кожного з них це був зовсім не дачний період — Пушкін багато писав, спілкувався із декабристами у маєтку Раєвських і згадував про Кам’янку у незакінченому розділі «Євгенія Онєгіна». Чайковський також працював над новими творами а найголовніше — створив тут, можливо, найбільш культовий балет у історії музичного театру — «Лебедине озеро». Тому Кам’янка згадується у безлічі енциклопедичних статей, рецензій, згадок про Чайковського і його балет...І могла б стати справжнім місцем тяжіння для балетоманів та прихильників творчості композитора — якщо б ми усвідомили, якими цінностями володіємо і як варто не просто такими цінностями володіти, але й нагадувати про них, рекламувати, створювати імідж міста... Я згадав про Кам’янку не просто для прикладу — з цього невеличкого міста походить сім’я моєї мами і серед моїх родичів — незважаючи на довгі роки життя в Києві — я завжди спостерігав своєрідний культ Кам’янки. Не просто як місця народження, але й як міста із своєрідною культурною атмосферою, якраз і пов’язаною із історичною спадщиною. І ця атмосфера якось органічно розповсюджувалася і на міські вулички, і на пейзажі старого парку, і на береги Тясмину — звісно, так завжди буває в місцях, де історії вдається доповнити природу, де ти можеш уявити собі танок маленьких лебедів на темній воді Тясмину і почути знайому музику навіть у абсолютній тиші літнього вечора. Треба тільки не забувати про те, що це дуже ніжна, тендітна атмосфера, яка легко руйнується забуттям й неувагою...