UA / RU
Підтримати ZN.ua

Лев Шубніков. Повернення

Меморіальну дошку пам’яті видатного фізика ХХ століття Льва Шубнікова, творця школи кріогенної ф...

Автор: Валентина Гаташ

Меморіальну дошку пам’яті видатного фізика ХХ століття Льва Шубнікова, творця школи кріогенної фізики в нашій країні й одного з засновників Українського фізико-технічного інституту, встановлено на будинку номер 14 по вулиці Чайковського в Харкові, де жив учений. Ініціаторів увічнення пам’яті Шубнікова — Північно-Східний науковий центр НАН і МОН України й Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» — підтримали вчені та влада міста.

Містер Ікс кріогенної фізики

Якщо високий науковий статус нобелівського лауреата Льва Ландау відомий навіть неспеціалістам, то ім’я фізика Льва Шубнікова, його друга й соратника за фізико-технічним інститутом, явно не на слуху. Довгі роки воно було піддане такому серйозному забуттю, що ще й нині цьому вченому не відведено належного місця в історії науки.

За словами фахівців у галузі кріогенної фізики, Шубнікову та його співробітникам належать кілька результатів, які могли б претендувати на отримання Нобелівської премії. Це відкриття ефекту Шубнікова—де Хааса, ідеального діамагнетизму надпровідників першого роду (ефект Мейсснера), антиферомагнетизму й надпровідності другого роду. Його піонерські наукові праці заклали фундамент і на довгі роки накреслили шляхи розвитку найважливіших напрямів сучасної фізики твердого тіла, фізики й техніки низьких температур.

Проте за таких видатних наукових досягненнях ім’я вченого, котре могло б принести славу державі, де він жив і працював, було надовго викреслене з офіційної історії. Що ж, стосунки влади й учених у нашій країні сповнені драматизму, хоча були в житті Шубнікова і світлі, і трагічні сторінки.

Перша п’ятирічка в СРСР (1928—1932 рр.) виконувалася під знаком імпорту передових технологій і устаткування з розвинених країн. XV з’їзд партії проголосив своїм курсом «найширше використання європейського й американського наукового й науково-технічного досвіду». Це був період великих економічних труднощів для країни, яка пережила революцію та громадянську війну, але водночас і активний розвиток науки. Країна налагоджувала міжнародні наукові зв’язки, відправляла у відрядження молодих вчених до європейських наукових центрів, запрошувала на роботу зарубіжних спеціалістів, залучала іноземні інвестиції.

Початок наукової діяльності Льва Шубнікова припав саме на ці роки. Він народився на початку минулого століття в Петербурзі. 1918 року вступив до вузу, паралельно працюючи лаборантом у Фізико-технічному інституті. «Життя було важким, — згадувала дружина Шубнікова, фізик Ольга Трапезникова. — Після лекцій Лев Васильович складав список присутніх, лектор підписував, і всім видавали по тоненькому шматочку хліба з повидлом». Водночас панувала надзвичайна атмосфера творчої свободи та спраги знань. Одного навчання студентам видавалося замало, і вони з власної ініціативи організували фізичний гурток, де робили доповіді з особливо захоплюючих тем.

Після закінчення вузу талановитого студента вирішили відправити у відрядження до Голландії, у Лейден, один із найбільших європейських центрів фізики з чудовою експериментальною базою й давніми науковими традиціями.

Лев товстий і Лев тонкий

Щасливі чотири роки роботи в кріогенній лабораторії, повсякденне спілкування з видатними фізиками. Тут молодому вченому пощастило слухати виступи Ейнштейна, Планка, Паулі, Борна, Шредінгера, Дірака й інших знаменитостей. У Лейдені Шубніков виріс у першокласного експериментатора в галузі низькотемпературних досліджень, із запасом глибоких знань, наукових цілей і завдань. Більше того, тут він став співавтором великого відкриття — першого квантового осциляційного ефекту, що отримав назву ефект Шубнікова—де Хааса.

Повернувшись на батьківщину, Шубніков не залишився в Ленінграді, він поїхав до Харкова, у новий Український фізико-технічний інститут, директором якого став знайомий йому Іван Обреїмов. На генеалогічному древі науки УФТІ видається екзотичним пагоном, щепленим директором Ленінградської фізико-технічної лабораторії Абрамом Іоффе. Інститут було створено за його пропозицією. Тут вигадливо змішалися зухвалі гени молодих ленінградських і харківських фізиків і грунтовність зарубіжних учених — вони становили основне ядро УФТІ в перші роки його існування. Лев Шубніков очолив кріогенну лабораторію інституту, єдину на той час у СРСР, а Лев Ландау став керівником теоретиків. «Лев товстий» і «Лев тонкий», як їх називали в інституті.

До моменту організації УФТІ його майбутні співробітники — Лев Шубніков, Георгій Латишев, Олександр Лейпунський, Ольга Трапезникова, Іван Обреїмов, Лев Ландау, Кирило Синельников та інші — встигли попрацювати в закордонних наукових центрах. У Геттінгені, Лейдені, Копенгагені, Кембриджі. Вони вільно володіли іноземними мовами, жили з відчуттям внутрішньої свободи й самоцінності таланту, жадали самостійної роботи. І мали почуття гумору.

— Поряд із одним із вентилів у кріогенній лабораторії було зроблено нішу, — згадує Ольга Трапезникова. — Я з глини виліпила фігурку — її назвали свята Кріогена, покровителька дьюарів. «Святу» поставили в нішу, а до вентиля підвісили невеличку вазочку. Перед вимірюванням слід було опустити туди гроші, інакше експеримент не вдасться. Щойно вазочка наповнювалася, гроші вилучалися, на них купувалися тістечка та влаштовувалося чаювання.

Лев Васильович вів роботи в двох глобальних напрямах. Це, як сьогодні назвали б, фізика конденсованих станів при низьких температурах — надпровідність, гелій, низькотемпературний магнетизм, затверділі гази, фазові переходи. І технічна фізика — кріогенні рідини й їхні суміші, способи їх поділу й широке коло відповідних прикладних завдань.

Невдовзі роботи в галузі технічної фізики набули такого розмаху, що з ініціативи Шубнікова 1935 року в Харкові створили Дослідну станцію глибокого охолодження, яка на той час була унікальним науково-технічним підприємством нового типу. До речі, вона стала предтечею відкриття в Харкові 1960 року Фізико-технічного інституту низьких температур.

Лев Васильович зумів сформувати невеликий, але творчий колектив — загалом близько 10 наукових співробітників і 25 чоловік допоміжного технічного складу, — котрий зміг отримати результати світового класу. Захоплення наукою було таке велике, що співробітники могли працювати й ночами, й у вихідні дні. УФТІ в цей час був інтернаціональним колективом дивовижного енергетичного заряду. Як згадує Володимир Шпінель, «...молодий теоретик Євген Ліфшиц у перший день мого приїзду до Харкова сказав: «Досі був кембриджський період у розвитку фізики, а тепер настає харківський».

Ворог народу

Прогноз не справдився. В УФТІ, котрий довго залишався острівцем відносної свободи й благополуччя в морі сталінської деспотії, настали важкі часи. На зміну яскравому заклику «Час, уперед!» девізом дня стала похмура «революційна пильність».

Інституту наказали провести «чистку» співробітників і запровадити режим таємності. Спочатку вільнолюбні вчені пробували жартувати з цього приводу. Ольга Трапезникова, приміром, чіпляла видану їй перепустку до нашийника собачки на прізвисько Фотон, із яким ходила на роботу. Але дуже швидко стало не до жартів. Наукові контакти зі світом згорталися. Так, Шубнікову, котрого 1936 року персонально запросили на міжнародний конгрес до Гааги, поїздку не дозволили. До Харкова перестали пускати європейських учених, а тих, що вже працювали в інституті, виселяли з країни чи заарештовували. «Ворогами народу» ставали й вітчизняні вчені — вісім чоловік розстріляли, стільки ж заслали до таборів. Побували у в’язницях і Обреїмов, і Лейпунський, і Ландау.

Шубнікова заарештували 6 серпня 1937 року, у день приїзду з відпустки з Криму, де він був із Ландау. Уночі в його квартиру прийшли з обшуком і знайшли «компрометуючі» матеріали — старі туристичні карти Берліна й Лейдена. Збереглася страшна в своїй стислості виписка з протоколу рішення в справі Шубнікова від 28 жовтня 1937 року, підписана наркомом внутрішніх справ СРСР генеральним комісаром держбезпеки Єжовим і прокурором СРСР Вишинським.

«Слухали: Матеріали на обвинувачуваних, подані управлінням НКВС УРСР по Харківській області в порядку наказу НКВС СРСР за 3 00439 від 25/VII —1937 року.

Ухвалили: Шубнікова Льва Васильовича розстріляти».

Споруджений 1928 року відомчий житловий будинок по вулиці Чайковського біля будинку УФТІ, де жив увесь цвіт української фізики, будинок, де гостювали в своїх колег майбутні нобелівські лауреати: Бор, Кокрофт, Капіца, Семенов, Гейзенберг, Дірак, подружжя Жоліо-Кюрі, спорожнів. Щасливий період УФТІ закінчився. Після арешту Шубніков позбавився права на всі публікації. Відтепер усі статті, виконані під його керівництвом і за його участю, публікувалися без його прізвища. Воно не звучало й на наукових конференціях. Держава викреслила його не лише з життя, а й із історії науки на довгі двадцять років.

Л.Шубнікова реабілітовано посмертно 11 червня 1957 року.

Ідеї не вмирають

Відоме висловлювання російського фізика Віталія Гінзбурга в зв’язку з присудженням йому 2003 року Нобелівської премії з фізики. На запитання: «Що ви можете сказати про роботу Олексія Абрикосова?», російський учений відповів: «Це безумовно хороша робота. Але треба прямо сказати, що Абрикосов розвинув ідеї чудового фізика Льва Шубнікова, котрий в 30-ті роки в Харкові поставив дуже цікаві досліди».

Нам вдалося зв’язатися з лауреатом Нобелівської премії Віталієм Лазаровичем Гінзбургом і поставити йому кілька запитань.

— Які саме ідеї Шубнікова ви мали на увазі?

— Лев Шубніков із співробітниками одержав у Харкові важливі результати, що стосуються надпровідникових сплавів, які поводяться істотно не так, як чисті надпровідники. Я казав про це в моїй нобелівській лекції. По суті справи, він уперше досить детально досліджував так звані надпровідники II роду. Я дізнався про його роботи принаймні не пізніше 1943 року, коли почав займатися надпровідністю. Використовується навіть термін «шубніковська фаза» для сплавів, досліджуваних Шубніковим. Проте розуміння ситуації тоді не було.

— Нині в засобах масової інформації багато пишуть про «відплив мізків» і про похмурі перспективи розвитку науки на пострадянському просторі, зокрема в Росії й Україні. Чи є, на вашу думку, підстави для таких висновків?

— Певні підстави є, але загалом усі ці твердження видавалися й видаються мені надто перебільшеними. У Росії ще дуже багато висококваліфікованих і працездатних учених. Звісно, можу впевнено судити про це лише стосовно фізики й астрономії. Але важко сумніватися в тому, що це стосується й математики й, мабуть, деяких інших наук.

Але для гідного та благополучного розвитку науки необхідні не лише досить чіткі умови, так би мовити, матеріального характеру — гроші та ще раз гроші. Наявні скромні кошти необхідно витрачати ощадливо й раціонально, обираючи найефективніші шляхи, у цьому полягає завдання РАН. Не меншу роль, на моє переконання, відіграють раціональна та продумана організація роботи та, можна сказати, моральний чинник — відданість справі, зацікавленість у ній.

— Де ж вихід із кризи?

Гадаю, вихід із кризи тісно пов’язаний із тим, як багато громадян замість запитання, що вони від країни, від держави одержують, запитуватимуть, а що вони країні дають. Звісно, це відома постановка запитання, але вона для нас зараз особливо актуальна. Які верстви населення виявляться в цьому сенсі попереду? Не можу з упевненістю відповісти на це запитання. Проте хотілося б, аби таке почесне місце займали науковці й викладачі, для чого є реальні передумови.

***

Історична пам’ять, нехай і повільно, повертається суспільству, котре страждало на соціальну амнезію. Наприкінці 60-х з’явилася перша публікація про внесок Шубнікова в науку. 1990 року вийшла книжка «Л.В.Шубніков. Вибрані праці та спогади» («Наукова думка»). 2001 року постановою президії НАН України на честь 100-літнього ювілею вченого було засновано іменну премію ім. Льва Шубнікова. І ось зараз — меморіальна дошка на вулиці, де він жив і працював від 1930-го до 1937 року, останні та найпродуктивніші роки свого життя.