Продовжую жити серед телевізійних проблем... Таке враження, що політика скінчилася і залишилося тільки телебачення... Тепер уже три російських телеканали повідомляють новини про себе, а ті, які залишились, повідомляють новини про них...
Коли в ніч з п’ятниці на суботу нове керівництво НТБ взяло під контроль компанію, здавалося, що журналісти НТБ одержали серйозну моральну перемогу. За кілька днів до цього можна було говорити про компроміси, необхідність порозуміння із власником, доцільність діалогу. Коли групу найвідоміших телеведучих і репортерів виставили на вулицю — звичайно, симпатії глядачів просто мали бути на боці цих непокірних людей, які буквально відразу ж пішли робити своє телебачення на маленькому каналі ТНТ...
Все трохи змінилося, коли до Москви повернувся Євген Кисельов — ображений, однак сповнений розумінням своєї місії. Заявив про бажання будувати новий будинок, повідомив, що йому запропоновано очолити канал ТБ-6, однак на цю пропозицію він пристане тільки після консультацій із колегами по НТБ. І все. Про журналістів самого каналу ТБ-6 не було сказано жодного слова. Жодного! І лише коли у випуску новин ТБ-6 прозвучало зауваження, що не гріх, мовляв, і з нами порадитись, — новий шеф звернувся до них із письмовою заявою. Коротку зустріч із колективом
ТБ-6 Кисельов провів лише після того, як обзавівся печаткою каналу. На цей момент уже встигли заявити про відставку і його виконавчий директор, і головний редактор служби новин. Історія повторюється.
Звісно, я ніколи не сприймав канал ТБ-6 як інформаційний. НТБешники спеціалізувалися на інформації, працівники ТБ-6, — швидше, на молодіжному ефірі... Можливо, колишні журналісти НТБ вважають себе за значно вищих професіоналів. І до того ж ТБ-6 — також приватний канал. Борис Березовський має повне право замінити його команду, як «Газпром» — замінити команду НТБ. Однак коли мова йшла навіть не про заміну команди, а про усунення Кисельова з посади генерального директора НТБ, його прихильники закликали людей на мітинги протесту і нагадували про політичні причини того, що відбувається. А новим керівникам пояснювали, що телебачення — не шоколадна фабрика.
Отже, коли мова йде про нас, найкращих і найулюбленіших, — не шоколадна. А коли йдеться про інших — то м’ясокомбінат? Адже Кисельов домовлявся про своє призначення із власником телеканалу, а не із журналістським колективом, правда? Жодна людина з тих, котрі вчора ще говорили високі слова про свободу слова і право вибору, навіть не подумала прийти до колег. Ну, гаразд, власники телеканалів — держава чи «олігархи» — ставляться до нас як до бидла, яке можна переводити з одного пасовиська на інше: стадо справді не повинно замислюватись над екологічними наслідками своїх мандрівок. Однак якщо ми самі ставимося з такою неприхованою зневагою до собі подібних, то звідки з’явиться інакше ставлення до нас? Чого чекати?
Виявилося, що історія навколо НТБ дуже скидається орвеллівську «Ферму тварин» — всі тварини рівні, але все ж таки є тварини рівніші, ніж інші... Дивно! Ну, гаразд, справді вважали б так. Однак вибрали ж для себе зовсім інші правила гри: намагання відстояти власну свободу саме й не дозволяють холоднокровно розтоптувати гідність іншого.
Ті, хто розпочав цю історію, напевне ж, можуть відчувати себе задоволеними: авторитет російського журналістського цеху у багнюці, і немає кому його звідти витягти... Є ще й телевізійний висновок: дуже небезпечно виходити з-під світла юпітерів на світло Боже, коли ти не готовий до особистої відповідальності. Тоді замість очікуваних великих і розумних очей велетня телевізійного мистецтва на глядача дивитимуться маленькі злі й набундючені оченятка ліліпута телевізійних війн...