Де ти, чоловіче?
Яви мені образ твій і дай почути мені голос твій…
Григорій Сковорода
Префікс "квазі" в наукових моделях застосовується у випадку, коли розглядається не сама частинка, а частинка з певною сукупністю визначених зв'язків з фізичною системою, яка цю частинку оточує. При цьому, залежно від моделі, одні зв'язки нехтуються, а інші, навпаки, вважаються суттєвими. Також нехтується (або вважається контрольованим) вплив приладу, яким саму частинку виявляють або досліджують. Так з'являється поняття "квазічастинка", дані якої використовуються вже в канонічних рівняннях, встановлених для "чистих" частинок. Тобто будь-яка модель описує не дійсне, а цілком визначене людиною уявлення про дійсне. Тому наука, на відміну від віри, завжди є лише доктриною моменту, описом нашого суб'єктивного уявлення про дійсне, але не дійсним.
В загальному випадку сам префікс за своїм змістом використовується для позначення позірності поняття.
Нині комутація людини з реальним світом стає дедалі більш опосередкованою. Людину оточує величезна кількість пристроїв і механізмів, яких вона вже не спроможна осягнути і вплив яких стає відмінним від законів природи, де формувалася еволюція її понять. Зв'язки людини з довколишньою дійсністю проходять трансформацію, і ця трансформація дуже часто є "кимось" свідомо спотвореною шляхом маніпуляцій. Цей "хтось" моделює людину на власний розсуд (часом для досягнення локальних цілей), а потім кидає її напризволяще.
В результаті отримуємо "квазілюдину", своєрідну похідну від людини, в якої зв'язки з довколишнім світом обростають метастазами маніпуляцій. Зустріч такої "штучної людини" з реальною дійсністю викликає у неї шок, що формує невроз. Якщо "квазілюдині" не вдається сублімувати його, то він дасться взнаки вже в цілком конкретній, а не удаваній агресії. Сублімація неврозу в "квазілюдини" проблематична, адже маніпуляції руйнують її еволюційну матрицю Культури, що саме й забезпечувала сублімацію неврозу в роботу, творчість, мистецтво, вірування і суспільні стереотипи.
Як наслідок - на місце еволюційної матриці Культури впроваджується нова, вигадана, модельна адміністративна матриця Культури, головною складовою якої стають війни як робота і фармакологія як мистецтво. Віра заміщається бюрократичною толерантністю, любов - контрактом. У цій новій матриці, яка перетворює людину на "квазілюдину", моральний закон перетворюється на збірник інструкцій із використання приладів, а щастя - призначення людини - ототожнюється з успіхом і цілковито визначається не багатством і гармонією зв'язків із довколишнім світом, а вправністю використання цих приладів. Соціум, у своєму класичному розумінні, розпадається - пікселізується на "квазілюдей". Сукупність, спільнота (?) зманіпульованих "квазілюдей" може сформувати лише зманіпульоване соціальне замовлення. Воно завжди буде розпорошене. Та й якщо його вдасться консолідувати - однаково буде чуже людині. "Нова механіка" суспільного життя призводить до руйнування фундаментальних смислів понять: власність вже не визнається людьми, а оголошується людям; етика родинних стосунків заміщається нормами закону; природне право людини деформується у правила експлуатації техніки і механізмів.
Гроші - вічний супутник людства у новітній історії, універсальний інструмент і мірило обміну - теж зазнають потворних смислових викривлень.
До паперових грошей ми ставимося як до речі, яку наділено особливим статусом і яку ми самі цим статусом наділяємо.
Електронні ж гроші - це "шуруп", який вкрутили нам у мозок.
Різниця між паперовими й електронними грошима - фундаментальна. Паперові гроші є носієм згоди і довіри людей. Електронні ж гроші - це вказівка людям!
Якщо раніше людина влаштовувалась на роботу, отримувала заробітну плату, а за гроші купувала життєво необхідні товари і послуги, то із запровадженням електронних платежів у цьому усвідомленому й осмисленому ланцюгу трансакцій з'являються ланки, яких людина вже не може ані усвідомити, ані осягнути. Зароблені нею гроші стають набором збуджених станів - чи то електричних, чи то оптичних, чи то квантових. До того ж на цьому етапі людина повністю втрачає контроль над заробленими грішми: ними розпоряджається не вона, а адміністратор - невідомий людині "хтось".
Фактично цей "хтось" почне адмініструвати вже не тільки "задум людини", а й "задум щодо людини".
Відтак життя людини перетворюється на Імітацію життя "квазілюдини".
Чому стара бабця в селі роками не може потрапити до такої ж старенької сестри, побачити її і поговорити з нею, хоча їхні хати стоять навпроти? А все лише через те, що між їхніми дворами проклали швидкісну автомобільну магістраль, а до пішохідного переходу далеко, і ноги ледве ходять, а по мобільному телефону не видно очей, тремтіння рук, не відчувається гіркота сліз. По скайпу заплаканих очей рідної людини не витреш. То що - вихід шукати в тому, щоб зробити людину нерідною і передоручити всю роботу душі і серця бюрократичній процедурі і вважати ЦЕ успіхом людини!?
Ми перетворюємося на цивілізацію "квазілюдей", в якій від народження будь-який обмін людини стає примусовим, а поняття про успіх - нав'язаним.
Щоб позбутися цього "квазі" слід зрозуміти і запам'ятати,
що людиною не можна маніпулювати. Її потрібно ініціювати. Метафорично це можна пояснити так: маніпулювати - це коли до двох шуб вона купує третю, ініціювати - це коли з двох шуб вона одну подарує тому, хто мерзне.
Христос ніким не маніпулював, тому Його ініціація - Новий Заповіт - стійка в часі й не розпадається, бо вона ніколи не була і не буде доктриною моменту.