У січні один з російських телеканалів транслював інтерв'ю з М.Горбачовим. Екс-політик, зокрема, заявив, що Крим - це Росія. Михайла Сергійовича можна зрозуміти - різкі випади на його адресу з обвинуваченнями в розвалі Радянського Союзу останнім часом почастішали, а людині в літах хочеться спокою. Але далі п. Горбачов висловив думку, що Україна отримала державність з рук Леніна. Наголошу, Михайло Сергійович закінчив юрфак МДУ, був на вершині влади в СРСР і чудово знає, що ця країна була державою по суті унітарною. РРФСР, УРСР, БРСР та ін. - ці назви були фіговим листком жорстокої тоталітарної диктатури, що знищувала найменші прояви національної ідентичності. Що ж до вождя світового пролетаріату, то саме він 1918 року розв'язав війну проти України, потопивши в крові паростки її державності.
Україна стала радянською, як і всі інші квазідержавні утворення, що склали так званий Союз. Радами (від яких утворено прикметник "радянський") іменувалися представницькі органи влади країни, які були створені повсюдно, але фактично ніякої влади не мали. Тих, хто засідав у Радах, призначали, оскільки про вибори як акт народного волевиявлення в СРСР навіть не йшлося.
Напевне, коли Ленін вигадував нову державну структуру й термінологію, по праву його руку сидів Мефістофель. У результаті - влада радянська, народ радянський, наука радянська, культура радянська. Але не таджицька, естонська, казахська і т.д. Інтелігенцію в так званих республіках, починаючи з російської, фізично винищували весь період існування СРСР.
І, до речі, абсолютна більшість диктаторів новітнього часу вийшла з соціалістично-комуністичного середовища. А тим часом у Росії 1917 року гасло "Вся влада Радам" передбачало демократизацію державної влади. Втім, Ігнатій Лойола теж керувався високими мотивами. А топонім "Росія" і термін "демократія" навіть у ХХI столітті ніяк не можуть ужитися.
Цікаво також проаналізувати значення терміна "інтернаціоналізм" - єднання націй. Ну що може бути прекраснішим? Народи об'єднуються - війни припиняються. Але щойно на початку минулого століття з'явився заклик до створення Сполучених Штатів Європи, як тут-таки пролунала грізна одповідь Ілліча. На щит піднімається нова форма єднання - пролетарський інтернаціоналізм. Його ідеї почав утілювати створений 1919 року III Комуністичний Інтернаціонал. Сталін, славний продовжувач справи Ілліча, перетворив цю організацію на шпигунську мережу, яка вела підривну діяльність у всіх куточках світу. (Зауважу, ЦРУ тоді ще не існувало).
1942 року Комінтерн спочив у бозі. Внаслідок світових соціальних процесів втратив актуальність термін "пролетарський". Але винахідників радянської термінології це не збентежило. Інтернаціоналізм став радянським. У практиці внутрішньополітичній його використовували як спосіб русифікації "неросіян". На тлі істотної деградації російської радянської культури русифікація залишила тяжку спадщину. Втративши зв'язок з національною культурою, помітна частина "неросіян" змаргіналізувалася і ментально зблизилася з нинішнім президентом РФ. Це стосується й маргінала українського. Він почав спілкуватися зі світом "новоязом", сприяючи тим самим виникненню совкової субкультури. Відтак у середовищі російських маргіналів стало правилом доброго тону за будь-якої можливості принизити українську мову, у такий спосіб переконуючи себе у власній величі. Так само в 30-х роках ХХ століття в Німеччині багато хто з німців був упевнений у вищості своєї мови порівняно з мовами "жабників", "макаронників", не кажучи вже про якихось там слов'ян.
В одному армійському підручнику для радянських солдатів був надрукований такий віршик: "Я, ребята, в должности высокой - Русский воин, рядовой солдат. На меня, с надеждою глубокой, Все народы пристально глядят". Невигадливо, але дуже точно охарактеризовано радянський інтернаціоналізм у його зовнішньополітичному прояві. Чекайте. Я прийду і встановлю новий порядок. Будете щасливі.
І йшли, і встановлювали. Східна Європа, Китай, Корея, В'єтнам, африканські країни, Куба, Нікарагуа, Афганістан - етапи великого шляху. Іноді ці етапи набували трагікомічних форм. Річ у тім, що радянський інтернаціоналізм викликав до життя поняття інтернаціонального обов'язку. Років сорок тому радянські воїни-інтернаціоналісти надавали братню допомогу народам Сомалі й Ефіопії. І треба ж - між цими країнами спалахнула війна. І досі неясно - у якій з двох країн наші інтернаціоналісти були інтернаціоналістішими.
У сучасній Росії у хвіст і в гриву криють фашизм і нацизм. Найбільше перепадає Україні. Відомо, що фашизм як диктаторська форма державного устрою встановлюється там, де на ґрунті патерналістських настроїв у свідомості людей починає переважати абсолютизація ролі держави в їхньому житті. Практика буття підтверджує цей висновок. А спровокований Путіним рівень зовнішньої агресії серед більшості населення вже перевищив його власний. Приміром, москвичка, жінка зрілих років, заявила, що на місці Путіна була б уже з військом у Києві (телеканал "Дождь"). Нас має тішити бодай те, що її президент не настільки радикальний.
Суть нацизму полягає в тому, що носії його ідеології кращі, вищі і є більшими достойниками, ніж усі інші, і тому мають просто-таки священне право диктувати, примушувати тих, хто з ними не згоден або просто перебуває в зоні їхніх інтересів. Прикладів у Криму, Донбасі, за хутором Михайлівським аж ніяк не бракує.
У свідомості багатьох росіян, трохи для нас несподівано, Крим раптом набув якоїсь сакральності. Що об'єднало людей з різновеликим інтелектом? Відповідь очевидна.
У період існування Веймарської республіки німці розчарувалися в демократії і в більшості своїй жадали реваншу. Чим це закінчилося - загальновідомо. У РФ історія повторюється. Елементи фарсу досить яскраво себе проявляють, але без великої крові, очевидно, не обійдеться.
Нещодавно росіян опитали про роль Сталіна в житті Росії. Характерна відповідь: "Ну звичайно, багато було несправедливого, великі жертви. Зате він створив промисловість, підвищив роль і значення Росії у світі". Що живить фашизм і нацизм? Ненависть. Джерела її - злидні й невігластво. Яка хвиля ненависті до українців здійнялася в Росії! Та годі вам, хлопці, вгамуйтеся. Розплющте очі - в Україні русофобії немає. А от де представники вашої славної інтелігенції, володарі дум кінця 80-х - початку 90-х?
У Москві з'явилися авто з написом "Куплю шкіру Обами. Дорого". Кому ви підігруєте, панове? Хіба не бачите, які примітивні й небезпечні своїм фашистсько-нацистським контентом амбіції керують лавровими, чуркіними та їм подібними бабаковими й глазьєвими? Захищайтеся і захищайте, інакше запанує мерзенність запустіння.
Чимало російських телеканалів полюбляють показувати юнаків і дівчат, що підстрибують у Дрогобичі, супроводжуючи картинку відповідними своєму розумінню коментарями. Нічого не вдієш - з гумором у вас сутужно. Очевидно тому багато російських письменників, які творили в жанрі сатири й гумору, були етнічними українцями.