Торговельно-розважальний комплекс об’єднає три автономних, але водночас пов’язаних між собою торговельних центри: надземний і підземний, у східній частині майдану, а також підземний комплекс у західній частині площі. Відомі європейські й американські компанії, що пропонують середні та середньовисокі ціни, уже стали орендарями площ у торговельному центрі «Глобус». Крім того, тут міститимуться магазини швейцарських годинників, ювелірних виробів, сувенірів, подарунків, аксесуарів, книжок, компакт-дисків, аудіо- й відеокасет, секція дитячих товарів — іграшок, дитячого одягу, а також ігровий зал, секція ігрових автоматів. На антресольному рівні центру розмістяться Strike-паб, Інтернет-кафе, кафе Nescafe та багато іншого. Добір орендарів торговельних площ добре продумано. Це знамениті світові й почасти вітчизняні торгові марки, чия назва говорить сама за себе. До речі, у центрі будуть представлені відомі фірми, які досі не працювали на ринку України. Так, ТЦ «Глобус» вибрано для розміщення першого в країні магазину марки Esprit. Цей молодий бренд, який динамічно розвивається, пропонує якісні товари за доступними цінами. У потенційних орендарів ще є можливість стати частиною цього торговельного світу, взяти участь у згаданому проекті. — Загалом — стати на вашому «Глобусі» торговими портами? — Щось на кшталт цього... — У вас досить-таки піратська зовнішність. Особливо в тільнику та з незмінною люлькою. Як ви себе оцінюєте — чи маєте піратські нахили? — Лише любов до моря, а решта — не в моєму стилі. Ром — люблю, але в бізнесі стрімголов, «на абордаж» не йду. І ще заповітна мрія — вирушити яхтою в кругосвітнє плавання, зупиняючись дорогою лише на островах. З Києва по Дніпру до Чорного моря, потім у Середземне, а далі — Атлантика, гирло Амазонки, Карибський басейн, Австралія, Індійський океан, Африка тощо. (Олександр Леонідович довго перелічував різні «попутні» острови, де планує зупинитися: Канарські, Соломонові, Галапагоські, загалом понад 20. — Авт.). — І це все на одній вутлій яхті... А як же шторми, тайфуни, акули зрештою!? — Відразу видно, що ви в дитинстві «морських» книжок начиталися. Це в середньовіччі вітрильники сотнями гинули, а зараз техніка надійна, і якщо яхта нормально збудована й на ній хороша команда — ймовірність аварії корабля навіть менша, ніж імовірність того, що тобі на голову з даху цеглина впаде. А стосовно акул, то щорічно від них гине до 18 чоловік у світі. Для порівняння — ламають шиї, впавши зі східців, понад вісімнадцять тисяч. І взагалі, якщо хочеш пізнати життя в усіх його барвах, треба бути «морським вовком», а не «премудрим піскарем». — Що визначає реалії сьогоднішнього бізнесу? — Уміння працювати на перспективу, створюючи довгострокові, рентабельні проекти. Сьогодні докорінно змінюється психологія ведення бізнесу, оскільки змінюються умови. Час «швидких грошей», надприбутків минув. Це було можливо в період зародження ринкових відносин, у середині 80-х, тоді ринок був цілком порожній. Хоч де посади саджанець — він проросте, зазеленіє й відразу почне родити яблука. А сьогодні прибуток стає, скажемо так, розумним, і яблука ростуть уже, як їм і належить, лише на яблуні й не один сезон, а, за правильного господарювання, — щороку. — Озирнімося назад. Коли ви почали займатися бізнесом? — Я підприємець із моменту появи закону про кооперацію — тобто розпочинав ще при Горбачові. Був «усеїдним». Займався тим, що було на той час найактуальнішим і найвигіднішим: швейним виробництвом, будівництвом, посередництвом, комп’ютерною технікою тощо. — Який з цих напрямів вам найбільше імпонував? — Цікаво було розвивати не один певний напрямок, а самі принципи ринкових відносин. Це була нова, незвична справа. Філософія життя, якщо хочете, яка докорінно відрізнялася від усього, що ми знали раніше. — На яких прикладах радянський інженер-залізничник міг опановувати філософію капіталістичних відносин? — Нас учило життя, і ми вчилися самі. Для успішного навчання на той момент ми мали багато. Були молоді, мали здоров’я та свободу. Нам нічого було втрачати, на відміну від тих, кому тоді вже перевалило далеко за 40. Тому могли експериментувати, йти на ризик. Набивали гулі, залишалися без копійки в кишені, а наступного дня вже терзалися питанням — де знайти кишеню такого розміру, аби зароблені гроші помістити. Гарували з раннього ранку до пізньої ночі. Вивчали ринок на дотик, методом «тику» — як сліпі кошенята світ. Звісно, було важко, але водночас і неймовірно цікаво. Особливо після того, як усі побутові проблеми було розв’язано, створено домашній тил і забезпечено відносну стабільність. Стало цікаво вибудовувати бізнес на перспективу, розробляти стратегію й тактику. — На основі чого? Простого досвіду й інтуїції? — Ну чому ж. Училися ми й з книжок також. У ті часи в Радянському Союзі виходило багато хорошої економічної літератури. Але вона була так «законспірована», що знайти її було непросто, та обізнані люди допомагали. Досі пам’ятаю один із моїх путівників по ринкових відносинах. Книжка називалася «Економічні і соціальні методи в сучасній буржуазній соціології». Видання побачило світ ще в 70-ті роки. Природно, йому передувала яскрава передмова, зміст якої полягав у тому, що загниваючий капіталістичний лад породжує різні економічні утопічні теорії, з деякими з яких пропонували ознайомитися. А далі йшов текст: лаконічний, високопрофесійний, відразу видно — людина, яка готувала книгу, спец у питаннях ринку й чудово розуміла ціну «загниваючому» капіталізму... — Якими рисами, на вашу думку, має володіти людина, щоб вижити у світі бізнесу? — Взагалі-то, підприємництво вимагає від людини лише двох речей: фахової освіти та здорового глузду. Але це в ідеалі. А наше пострадянське покоління зуміло компенсувати відсутність першого досвідом і розумінням місцевих умов, характеру людей та правил гри на ринку, який щойно починав формуватися. Відтак уперед вирвалися люди, котрі мали, крім здорового глузду, ще й досвід конкретної праці в конкретних умовах. Вони розвинулися, зуміли не лише «зірвати разовий куш», а й створити систему, бізнес, що став приносити не лише доход, а й певну стабільність. — Чому наші загартовані у фінансово-кримінальних баталіях бізнесмени не змогли закріпитися на західному ринку? — Там інші правила гри — бізнес сталий, закони також. Підприємництво на Заході вимагає від людини доброї освіти, доводиться витрачати набагато більше сил на залагодження формальностей. У розвинених країнах треба впритул працювати з аудиторськими компаніями, з організаціями, які підтримують твій бізнес на певному рівні. Ви просто зобов’язані приділяти багато часу як власному бізнесу, так і особисто собі. Адже психологія там абсолютно інша. Образно кажучи, у сусіда собака врізав дуба, тебе запідозрили в тому, що ти його отруїв, роздмухали скандал, і твої акції впали. — Але іноземцям також складно працювати на нашому ринку? — Тому що він ще не стабілізувався — це по-перше. І по-друге — вони не розуміють нашого способу життя. Тому в наших умовах, на новому етапі розвитку ринку, у бізнесі процвітають ті, хто зростав у наших умовах, здобув освіту за кордоном і повернувся в Україну, щоб вести свій бізнес. — Чим є бізнес для вас? — Передусім працею, що приносить гроші. Причому працею серйозною, яка захоплює, й цікавою — вона допомагає рухатися вперед. Це як створення безлічі цікавих ігор. Придумав одну, запатентував, пустив у продаж і відразу працюєш над наступною, а над деякими — по кілька років. І всі ці іграшки тобі дорогі. Так само і в бізнесі. — Які «іграшки» ви створюєте зараз? — Фітнес-центр «Акваріум» і підземне місто на Майдані Незалежності. — «Акваріум» — це для душі? — Серйозне підприємництво не може бути для душі. Воно повинно приносити чітко прорахований і реальний прибуток. На сьогодні фітнес-бізнес дуже перспективний і в майбутньому рентабельний. Попит на ці послуги однозначно зростає. Скажемо так, вони здобули популярність і в заможних українців, і в середнього класу, і в небагатих людей. І кількість дорогих клубів, як, утім, клубів середнього й низького цінового рівня, також зростатиме. — «Акваріуму» — два роки. Чи можна говорити про те, що він рентабельний? — Це досить складне запитання. Ми могли б працювати з набагато більшою рентабельністю, але для цього довелося б зменшити витрати. Нині ми вкладаємо весь прибуток і плюс додаткові інвестиції в реконструкцію клубу, який постійно оновлюється, а також у розвиток мережі спортклубів у Києві та регіонах. Тому про конкретні цифри говорити складно, та що ця справа перспективна — безперечно. — Ви людина «водоплавна», любите яхти, море, простір... Напевно, саме це підштовхнуло до створення «Акваріуму». — Ще раз повторю. «Акваріум» — це бізнес. І при його створенні я керувався виключно тверезим розрахунком, а не емоціями. Хоча не приховую, як людині мені цей клуб дуже подобається... Але давайте не плутати бізнес із відпочинком. Бізнес — це спосіб життя, а відпочинок — тимчасова його зміна, перепочинок перед наступним раундом поєдинку. — Свою відпустку ви завжди проводили на морі? — Раніше я був «сухопутніший». У юності любив туризм, ходив на байдарках, у походи — в гори, в ліс... І річ тут не в тому, де проходить такий відпочинок — на суші чи на воді, а в самому його принципі: це активне проведення часу, пізнавальне й цікаве. — Що головне ви в ньому знаходили? — Коли намагаєшся аналізувати людські відчуття, емоції, то розумієш: пояснити їх, вербалізувати — дуже складно, практично неможливо. Як, приміром, поясниш запах багаття? Або виснажливу, проте приємну втому в кожному поході? Мене приваблювало все: відкриті, дружні стосунки між людьми, багаття, горілка, важка робота. Мені подобалося тягнути рюкзак, гребти на байдарках, подобалося періодично шугати в крижану воду, обливатися потом і мерзнути від холоду на гірських перевалах, загалом — подобалося так жити. І, по суті, яхта — це такий самий важкий, але цікавий вид відпочинку. Можливо, він просто комфортніший і масштабніший. А «декорації», атрибути ті ж самі: і горілка та ж сама, і запах багаття під час зупинок на незаселених островах, і плюс до цього — краса моря й навколишнього світу. Та й на «яхтсменство» я захворів лише вісім років тому. Перша яхта, на якій ходив, називалася «Батьківщина». Ми на ній пройшли за сім діб без зупинок зі Стамбула до Тель-Авіва. — У вас є талісман? — Я цих понять не сприймаю. Люди клянуться у вірності одному Богу й заводять талісмани в ім’я іншого Бога. Днями пропадають у церквах і відразу по-чорному грішать. Я не прибічник таких крайнощів, хоча гадаю, мені пощастило, мені допомагають. Що це за сили, я не знаю, але щось є... Скільки себе пам’ятаю, завжди була безліч проблем, але в глобальному плані все йшло добре: у роботі, родині й загалом у житті. — Що вплинуло на ваше формування? Чи був випадок, який змінив усе ваше життя? — Я глибоко переконаний — жоден випадок не може докорінно змінити наше життя. На долю впливає спосіб життя в цілому. Сукупність випадків, люди, котрі вчать тебе, рідні та близькі, друзі й вороги, книжки, музика, мистецтво тощо — те, з чого, власне, і складається наше життя. — Чи є один загальний принцип, керуючись яким, ви живете? — Звісно: «Людина може робити абсолютно все, якщо вона при цьому не завдає шкоди іншим людям». |