Діти дорослішають не поступово, а немовби стрибками. Кожний новий стрибок у розвитку дається маляті не так вже просто. Не випадково психологи називають ці періоди кризами. Нам із вами, дорогі батьки, теж доводиться нелегко: адже кожна така криза — це сплеск упертості, капризувань і непослуху.
Засвоїти потрібно головне: наше завдання — допомогти маляті дорослішати.
1 рік. Малюк навчився ходити. Тепер він більш незалежний. Для нього починається новий етап освоєння навколишнього світу.
У цьому віці малюк стає пустуном. Він постійно намагається кудись утекти, підібратися до дорослих речей. Взагалі, завдає батькам чимало клопоту. Всі спроби поставити малюка на місце закінчуються сльозами.
Поведінка вашої дитини — не хуліганство і не прояв розпещеності. Просто вона реалізує свої пізнавальні потреби. І це означає, що малюк нормально розвивається. Завдання батьків — підготувати квартиру до «дослідницької діяльності» дитини, тобто прибрати якомога далі всі небезпечні предмети.
Батьків має насторожити, якщо ваш малюк не виявляє інтересу до навколишнього світу, якщо він не цікавиться вмістом шаф і не намагається хапати всі предмети, що потрапляють під руку. Можливо, дитина чогось боїться або не впевнена в тому, що дорослі прийдуть до неї на допомогу в будь-який момент.
3 роки. Малюк вже усвідомлює себе окремо від батьків і виділяє своє «я» із навколишнього світу. Тепер він постійно шукає можливість заявити про свою самостійність.
Ваша дитина, ще недавно така спокійна і слухняна, раптом стала дуже вперта. Її напади впертості виглядають геть абсурдно — часто малюк вередує на шкоду собі.
Батькам не варто дратуватися через непослідовність і нелогічність примх трирічних дітей, не карати їх занадто суворо, намагатися відволікати під час нападів упертості. Наприклад, якщо малюк б’ється в істериці через те, що ви вимкнули телевізор, не робіть вигляду, що ви цього не помічаєте, і не намагайтеся на нього кричати чи шльопати — краще запропонуйте якусь іншу захоплюючу справу...
6—7 років. У дитини з’явилося «соціальне я» — вона розуміє, чим відрізняється від дорослих, і хоче розібратися в тому, які у неї при цьому є права й обов’язки.
Ви постійно стикаєтеся з її висловлюваннями на кшталт: «А чому це я повинен?..», «А з якого це доброго дива я буду?..» Нормально. Дитина качає права, щоб визначити своє місце серед оточуючих.
Стосунки в сім’ї, школі, дитячому колективі здаються дорослим природними. Але малюк стикнувся з ними вперше. І йому потрібен час, аби розібратися в них і прийняти до виконання. Тому не варто роздратовано реагувати чи просто відмахуватися від таких запитань дитини. Краще спробувати допомогти їй знайти правильні відповіді.
12—14 років. Дитина формується як особистість. У неї з’являється власна шкала цінностей, свої уявлення про те, що таке добре, що таке погано.
Ця криза — найважча для батьків. По-перше, дитина знову, як у три роки, стає дуже впертою, вона з усіма сперечається і все відкидає. По-друге, вона несподівано закривається від вас, ви втрачаєте порозуміння. По-третє, не в кращий бік змінюється її характер.
Багато батьків болісно реагують на втрату близькості з дитиною. Дехто ставить собі діагноз «поганий батько-мати», інші звинувачують у всіх гріхах своє чадо. Насправді з дитиною відбувається саме те, що й повинно відбуватися, — вона стає самостійною особистістю. Оскільки нове легше будувати на порожньому місці, вона відкидає все, що ви втокмачували їй усі попередні роки. Не хвилюйтеся, вона будує себе з тих цеглинок, які відібрали ви. Вона потребує усамітнення, бо хоче створити себе сама. Це її право. Ви вже дали їй усе, що потрібно. По закінченні кризи все стане на свої місця.
Зміни в характері теж пояснюються просто. Всі ми тією чи іншою мірою володіємо не дуже приємними якостями, але ми, дорослі, уже навчилися їх приховувати. Мине час, і цю науку засвоїть підліток, який подорослішав. Тож певний час він приречений бути таким «незручним». Постарайтеся поставитися до цього з розумінням.