Зараз існує розбіжність у думках стосовно практики виховання.
Аристотель
У листопаді в Судаку проходив IV Міжнародний форум молоді та студентів, організований Рескомітетом у справах сім’ї та молоді АР Крим. У роботі форуму взяли участь представники молодіжних організацій Криму, ряду областей України, а також делегації з Росії та Молдови; всього на форум прибуло близько 250 чоловік.
У Крим, як і в молодість, ми повертаємося, хай і подумки, майже завжди із задоволенням. При погляді збоку навіть легковажність настроїв здатна гармонійно збігтися з монументальністю вічності — залежить від кута зору. Повітряна лінза Криму тому сприяє.
Сказавши «монументальність вічності», доречно згадати «Велику етику» Аристотеля, який 2350 років тому визначив вік сформованої молодої людини — 21 рік. Це «вік, коли дозволено брати участь у сіссітіях (громадських трапезах) і пити чисте вино». У цьому віці, вважав Аристотель, отримане виховання робить людину несприйнятливою до «шкоди». Висловлюючись мовою сучасною, — до руйнівних негативних впливів. У наш час така здатність педагогіки — виробляти до 21 року імунітет до негативу — здається майже неймовірною. Але підозрювати Аристотеля в прекраснодушності ми не можемо: напевно, тоді так і було. Тому до вихователя і вчителя Олександра Македонського ми ще повернемося.
Головна цінність Молодіжного кримського форуму бачиться в тому, що, відкриваючи яскраве і живе розмаїття світу, він створює простір для особистих контактів та обміну досвідом. Які тільки формальні та неформальні молодіжні організації існують! Спектр щонайширший — від відчутно монументальних, заснованих при держадміністраціях, до невидимок, мало не підпільних. А в проміжку — політичні, національні, ділові, творчі... У невидимій частині спектра можна виявити, наприклад, любителів рольових ігор у Мережі за мотивами творів Толкіна чи Роджера Желязни. При цьому, якщо хтось побажає знайти в молодіжному середовищі крайні течії, — знайде.
Але серцевина — на очах, у секціях. Теми — одна за одну актуальніші: «Доступ до освіти», «Проблеми працевлаштування», «Розвиток сільської молоді», «Профілактика негативних явищ»... Доводиться вибирати. Отже: «Виховання. Дозвілля. Міжкультурне навчання». Ключове слово «навчання»: тренінг, обмін досвідом при спробі вирішення конкретних проблем (лихослів’я, ранні аборти, комп’ютерна залежність, конфлікти в колективі тощо). Системи виховання різні: скаутські та піонерські організації, недільні школи, закриті елітарні заклади (згадані ліцей та Пажеський корпус). Орієнтація на традиційні й загальнолюдські цінності. Ось тут і виявляється, що зауваження Аристотеля, винесене в епіграф, певною мірою справедливе і для нашого часу. Чому лише певною мірою, а не абсолютно, слід пояснити. Річ у тім, що перелічене — лише бажане, у кращому разі — лише зачатки, та аж ніяк не реальність. А на практиці... Можна порівняти.
«Виховання має на меті заповнити те, чого бракує від природи». Припускалося: бракує вільної цивілізованої людини. Аристотель зазначав, що «виховання має бути розділене відповідно до двох вікових категорій: від семирічного віку до настання статевої зрілості і від настання статевої зрілості до двадцяти одного року». А доти діти повинні «якнайменше часу залишатися в товаристві рабів», тому що «розумно відвести від вух та очей дітей усе те, що не відповідає гідності вільної людини» («лихослів’я», «непристойні картини й уявлення»).
Що ж у нас? Трохи утрируючи, констатуємо: виховання в середньостатистичному дитсадку зводиться до прищеплювання навичок користування ложкою та горщиком. Втім, судячи з туалетів у наших офісах, останнє вихователям поки ще не зовсім удається. При передачі ж дитини з рук дитсадківського вихователя в руки вчителя — у віці, коли, за Аристотелем, виховання мало б починатися, — воно, власне, й завершується. Якщо надалі в людині якось раптом виникне «несприйнятливість до шкоди», тобто прищепиться інтерес до здорового способу життя, виробиться повага до людей, з’явиться стійкість до агресії ницих аспектів життя, то й добре: це виняток. А ні — то ні. Тому й у 21, і в 28 (і + 7 +7...) людина залишається істотою навіюваною, несамостійною, але при цьому впевненою, що вона цілком вільна людина, яка живе у вільному світі. Вихований у людині раб — невидимка, і ніхто не закликає його «вичавлювати по краплі». Як із цим бути?
Для того, зокрема, й потрібні такі форуми, щоб ставити неординарні запитання і, що цікаво, інколи отримувати на них точні відповіді.