У наш час часто випадає чути про страшні авіакатастрофи — загибель величезних повітряних лайнерів, численні людські жертви. Але навряд чи реакція сучасного суспільства на ці трагедії може зрівнятися з резонансом від драми, що розігралася в московському небі 18 травня 1935 р. Того дня в результаті зіткнення з винищувачем супроводження загинув знаменитий аероплан-велетень «Максим Горький».
Країна Рад була глибоко шокована. Адже повітряний флот СРСР втратив не просто найбільший літак у світі. «Максим Горький» був символом могутності Радянського Союзу, покликаним продемонструвати всім і кожному переваги соціалістичного ладу. Сучасникам він здавався справжнім дивом технічного прогресу, найдосконалішою і найнадійнішою машиною, із якою не могло статися ніякої НП. Тож у цьому сенсі доля радянського крилатого велетня нагадує історію сумно відомого «Титаніка».
Є ще одна обставина, що зумовила особливе місце катастрофи «Максима Горького» в історії радянської авіації. Таємниця загибелі велетенського літака залишалася нерозгаданою понад півстоліття. Щільну завісу недомовок і дезінформації, що оточувала питання про причини небесної трагедії 1935 року, вдалося підняти лише в останнє десятиліття.
Гордість радянської авіації
Пролог славетної і водночас короткої історії легендарного аероплана веде нас у жовтень 1932 р. В СРСР пишно відзначалося 40-річчя літературної та громадської діяльності пролетарського письменника номер один — Максима Горького. Для знаменитого ювіляра, природно, був потрібен гідний подарунок. І ось відомий журналіст М.Кольцов звернувся до радянської спільноти з закликом — побудувати на честь «Буревісника революції» величезний агітаційний літак. Як годилося, пропозицію, розтиражовану на шпальтах «Правди», з надзвичайним ентузіазмом підхопили широкі маси трудящих. По всьому Союзу розпочався збір коштів на будівництво літака-велетня.
1932—33 роки... Країна Рад на порозі економічного краху. Сільське господарство знекровлене, мільйони селян помирають від голоду. У містах панує карткова система, бракує найнеобхіднішого. Промисловість дезорганізована. Валютний борг сягає величезних розмірів. Прагнучи уникнути більше ніж імовірного дефолту, радянський уряд розпродає безцінні ермітажні полотна. І все-таки гроші на будівництво крилатого велетня знайшлися. За порівняно невеличкий термін удалося зібрати значну суму — 6 мільйонів рублів.
Велетенський літак створювала група відомих радянських авіаконструкторів під керівництвом А.Туполєва. Отримавши сувору вказівку згори — вкластися в найстисліші строки, конструктори працювали стахановськими темпами. Будувати «Максима Горького» почали 4 липня 1933-го, а вже 3 квітня 1934-го готовий літак було вивезено на аеродром. 24 квітня 1934 р. спеціальна комісія прийняла повітряного велетня.
Радянська преса тріумфувала — вітчизняному авіабудуванню вдалося втерти носа імперіалістичним «Юнкерсам» і «Віккерсам»! В СРСР створено найбільший сухопутний літак у світі. За технічними характеристиками «Максим Горький» не мав собі рівних: довжина фюзеляжу — 32,5 м, розмах крил — 63 м, площа внутрішніх салонів — понад 100 кв. м, політна маса — 42 т; вісім потужних двигунів по 900 к. с. кожен. Велетенський аероплан міг підняти в повітря вісім членів екіпажу й 72 пасажирів — величезна кількість як на ті часи.
Однак основним призначенням «Максима Горького» були аж ніяк не пасажирські перевезення, а пропаганда радянського ладу й соціалістичних досягнень. Тож суперлітак оснастили найрізноманітнішими агітаційними засобами. І що на ньому тільки було — гучномовець «Голос із неба» і кілька радіостанцій, кіноустановка, друкарня й фотолабораторія. А ще — АТС на 16 номерів для переговорів усередині літака, пневматична пошта, невеличка електростанція. Встановили на повітряному кораблі й спеціальне устаткування для проектування світлових гасел на хмари — горда соціалістична відповідь неоновим рекламам Нью-Йорка й Чикаго.
Небачене технічне нововведення — на «Максимі Горькому» встановили перший вітчизняний автопілот. Нечуваний комфорт — на борту аероплана були буфет і вбиральня.
Словом — крилате восьмимоторне втілення радянської мрії, наочна ілюстрація величі й могутності країни, де будують соціалізм.
Отриманим результатом залишилися вельми вдоволені як безпосередні творці літака, так і можновладці. Виникла ідея — побудувати цілу ескадрилью з десяти аеропланів-велетнів, названих на честь Сталіна, Молотова, Калініна, Ворошилова й інших вождів.
Розробили й військовий варіант «Максима Горького». Літак планували обладнати великокаліберною гарматою, кулеметними установками, місткими бомбовідсіками. Певне, у ЦК ВКП(б) вирішили, що в разі відкритого конфлікту з «капіталістичними хижаками» багатотонний бомбардувальник виявиться куди вагомішим аргументом на користь радянського ладу, ніж його мирний агітаційний побратим.
На жаль, усі ці плани залишилися на папері. Трагедія, що спіткала диво радянського літакобудування, миттєво поставила хрест на грандіозних прожектах авіаконструкторів і партійних босів.
Катастрофа в небі
під Москвою
Здавалося, ніщо не віщувало «Максиму Горькому» такого сумного кінця. Перший пробний політ нової машини, проведений 17 червня 1934 р., пройшов якнайкраще. Через два дні літак-велетень узяв участь в урочистій церемонії зустрічі героїв-челюскінців. А 1 травня 1935 р. дітище Туполєва й К° стало справжньою окрасою врочистого святкового параду в столиці. Крилатий велет шугав над Червоною площею. Встановлений на борту «Максима Горького» гучномовець тішив слух москвичів численними заздоровницями на честь Комуністичної партії та найкращого друга радянських авіаторів т. Сталіна.
За короткий строк надзвичайний аероплан здобув усесоюзну популярність. Ним пишалася вся країна. Зображення «Максима Горького» можна було зустріти на фундаментальному живописному полотні та поштовій листівці, на сувенірному значку й сірниковій етикетці. Достоїнства радянського небесного велетня оцінили й зарубіжні фахівці. Зокрема, захоплено говорив про «Максима Горького» відомий французький льотчик і письменник Антуан де Сент-Екзюпері, котрий побував на борту цього літака.
Якийсь час вирушити в невеличку повітряну подорож на дивовижній машині збирався навіть сам «Батько народів». Невдовзі, втім, Сталін від свого задуму відмовився. Більше того — настійливо порекомендував утримуватися від польотів на туполєвському аеробусі й іншим членам ЦК. На жаль, у даному випадку побоювання відомого своєю помисливістю генсека виявилися цілком виправданими...
18 травня 1935 р. «Максим Горький» готувався до чергового демонстраційного польоту. Цього разу пасажирами велетенського аероплана мали стати його безпосередні творці — співробітники Центрального аерогідродинамічного інституту (ЦАГІ). Найкращі конструктори й виробничники прийшли на аеродром разом із своїми родинами — адже очікувалася захоплююча небесна прогулянка на найнадійнішому і найбезпечнішому літаку в СРСР. На борт «Максима Горького» піднялися 38 пасажирів, зокрема — шестеро дітей. Екіпаж того дня було доведено до 11 чоловік.
Близько 12.00 крилатий велетень стартував із Центрального аеродрому під Москвою. Разом із «Максимом Горьким», підкреслюючи колосальні габарити в небо злетіли ще два літаки: двомісний аероплан Р-5 із кінооператором на борту й винищувач І-5, пілотований льотчиком ЦАГІ Миколою Благіним.
Спочатку все складалося нібито непогано. «Максим Горький» поступово набрав висоту, зробив коло над аеродромом. З борту Р-5 політ небесного велетня фіксувався на кіноплівку.
Несподівано винищувач Благіна, що летів праворуч від величезного аероплана, збільшив швидкість і приготувався до сміливого маневру. Пілот вирішив описати навколо крила «Максима Горького» петлю Нестерова. Сотні наземних глядачів зачаїли подих, спостерігаючи ефектний повітряний трюк. І в цю мить сталося щось жахливе. На виході з петлі винищувач врізався в праве крило велетенського літака. Від страшної сили удару маленький І-5, ясна річ, рознесло. Але й «Максиму Горькому» залишалося недовго жити: велетень із напівзруйнованим крилом пролетів по інерції ще 10 —15 секунд, після чого перейшов у стрімке піке й почав розвалюватися на частини просто в повітрі. Уламки літака засіяли територію підмосковного селища Сокіл. За свідченням очевидців, понівечені шматки металу, падаючи з 700-метрової висоти, зносили під корінь величезні багатовікові сосни.
На місце катастрофи прибули пожежні й лікарі «швидкої допомоги». Але допомогти вони вже нікому не могли. З 49 пасажирів і членів екіпажа «Максима Горького» не вцілів ніхто. Загинув і пілот винищувача І-5 Микола Благін.
Хто винен?
Це незмінне запитання постало відразу після драматичного інциденту в московському небі. А вже наступного дня радянська спільнота одержала на нього цілком однозначну відповідь. У газеті «Правда» за 19 травня 1935 р. було опубліковано «Повідомлення ТАРС про катастрофу літака «Максим Горький», у якому всю відповідальність за трагедію було покладено на льотчика М.Благіна. Мовляв, попри «категоричну заборону виконувати будь-які фігури вищого пілотажу» поблизу аероплана-велетня, Благін самовільно вирішив виконати «мертву петлю», чим і спровокував страшну катастрофу. Повідомленню ТАРС вторувала передова стаття того ж номера «Правди». «Максим Горький», вказувалося в передовиці, «загинув від недисциплінованості льотчика, від того самого повітряного бешкетництва».
Версія про «повітряне хуліганство» льотчика Благіна (яка, до речі, фігурувала в довідковій і науково-популярній літературі аж до останнього часу) цілком задовольнила основну масу радянських громадян. Проте фахівці — співробітники ЦАГІ, авіаконструктори, колеги загиблого пілота — дивувалися. До моменту катастрофи льотний стаж Миколи Благіна становив 15 років. Ніяких дисциплінарних стягнень він за цей час не мав. А.Туполєв не раз довіряв йому випробування своїх нових машин. Чи можна допустити, щоб такий досвідчений льотчик заради простої бравади пішов на небезпечний маневр, порушуючи наказ начальства й ризикуючи життям десятків людей? Абсурд!
Тож не дивно, що невдовзі з’явилося інше тлумачення драматичних подій 18 травня 1935 р. Правда, не в СРСР, а за кордоном. Польська газета «Меч» повідомила своїх читачів, що «Максим Горький» загинув у результаті тарана, свідомо скоєного пілотом винищувача І-5. М.Благін був ніби-то переконаним супротивником радянської влади й наважився на такий відчайдушний учинок, розраховуючи знищити членів ЦК ВКП(б), котрі, за його даними, перебували на борту велетенського літака. На шпальтах газети наводився передсмертний лист льотчика-камікадзе, в якому він викривав антинародну політику більшовицького режиму. Але хто міг поручитися, що інформація в польській пресі не була звичайнісінькою побрехенькою, покликаною дискредитувати Радянський Союз?
До того ж була ще одна дуже дивна деталь. Члени родини льотчика Благіна не тільки не зазнали переслідувань із боку влади, а навіть одержали від уряду серйозні пільги, на рівні з рідними решти жертв авіакатастрофи. Милосердя, абсолютно не притаманне сталінській добі. Навряд чи воно могло мати місце, якби справді йшлося про сім’ю безвідповідального «небесного хулігана» чи, тим паче, антирадянського терориста.
І лише порівняно недавно з’явилася можливість пролити світло на цю й інші незвичайні обставини. Доба гласності дозволила оприлюднити раніше недоступні матеріали про травневу драму 1935 р. Як з’ясувалося, «об’єктивне» повідомлення ТАРС слід читати з точністю до навпаки. Льотчик Благін одержав не заборону, а суворе розпорядження виконати навколо «Максима Горького» кілька фігур вищого пілотажу. Карколомний повітряний атракціон планували зняти на кіноплівку й потім роздзвонити на весь світ про чергове досягнення соціалістичної авіації. М.Благін чудово розумів, наскільки небезпечні такі небесні фортелі. У розмовах із близькими напередодні фатального польоту він висловлював невдоволення ризикованим завданням, але порушити наказ не міг.
Коли спроба влаштувати в московському небі надзвичайне шоу скінчилася трагедією, вище авіаційне начальство замислилося: що ж тепер робити? Про оголошення справдешніх причин катастрофи не могло бути й мови. Визнати, що флагман радянського повітряного флоту загинув через некомпетентні вказівки керівництва, через потяг до дешевих ефектів — це либонь кине тінь на Країну Рад в очах світової громадськості! Отут і народилася щаслива ідея — оголосити винуватцем «стрілочника» в особі пілота Благіна. Тим паче що загиблий льотчик не міг спростувати обвинувачення в «повітряному бешкетництві».
Отака сумна історія «Максима Горького» — крилатого «Титаніка» 30-х років. Створений спеціально для того, щоб пропагувати переваги суспільно-політичного ладу СРСР, він, за гіркою іронією долі, став жертвою пороків радянської системи.