Коли команда українських гімнастів ще тільки починала цього року в Кончі-Заспі цілеспрямовану підготовку до Олімпійських ігор, мені доводилося часто зустрічатися з легендарним володарем семи золотих олімпійських медалей Мельбурна, Рима й Токіо Борисом Анфіяновичем Шахліним. Він виконував роль позаштатного консультанта збірної команди з найважливішої проблеми — суддівства, що в цьому виді спорту має визначальне значення. А Шахлін після закінчення спортивної кар’єри став авторитетним арбітром міжнародної категорії і займався суддівством на всіх наступних Олімпіадах, чемпіонатах світу й Європи. Він переконаний в тому, що в гімнастиці немає дрібниць, що нині будь-який невдалий поворот кисті або рух ноги можуть відібрати кілька сотих бала чи навіть тисячних, що часто призводить до непоправної втрати призового місця, як це трапилося з нинішнім лідером українських гімнастів Олександром Берешем на чемпіонаті світу в Китаї. Чукарін, Шахлін, Титов свого часу працювали зовсім на інших снарядах, від яких нині залишилася, мабуть, лише назва і деяка зовнішня подібність. Від нього я дізнався, як, виступаючи в Римі 1960-го року під відкритим небом у жахливу спеку в термах Каракали, він відчував долонями шкіру гімнастичного коня, що буквально обпікала. І про те, що зараз покриття коня зовсім інше, шорсткувате, зручніше, оскільки помахи й оберти роблять не лише на ручках, а й на самому «тілі» снаряда, що має тепер лише дві «ноги».
На жаль, українським олімпійцям не вдалося на базі в Кончі-Заспі потренуватися на олімпійському устаткуванні, яке прибуло з Німеччини і було розмитнене вже перед самим відльотом до Сіднея.
Наша збірна налаштувалася на те, щоб повторити командний успіх, досягнутий в Атланті, знову отримати бронзові медалі чи виступити ще краще. І чоловічий, і жіночий склади настільки оновилися за чотири роки, що з героїв Атланти у чоловічій збірній залишився лише Олександр Світличний, а в жінок — Любов Шеремета. На них покладали особливі надії перед Іграми, серйозними змаганнями — чемпіонатом Європи, де репетиція виявилася дуже вдалою, а Береш отримав сенсаційну перемогу в абсолютній першості.
Суперники були добре відомі. Головними вважалися росіяни, китайці, японці. Американців якось не брали до уваги, що, загалом, підтвердилося в австралійській реальності. Сучасна гімнастика являє собою органічну суміш неймовірної складності з грацією, пластичністю і чистотою виконання. Головною тезою Шахліна, наскільки я зрозумів, було те, що треба виступати на повну силу, показати все, що добре вмієш. А спроби «вилізти із шкіри», зробити краще, ніж у тебе звичайно виходить, закінчуються падінням і поразкою.
Треба відразу сказати, що останні чотири роки працювали з чоловічим складом нашої збірної Ігор Коробчинський і Анатолій Шемякін, що в складі збірної, крім уже названих спеціалістів, були вихованці тренерів Бориса Барона, Андрія Левіта, Миколи Назаренка, Олега Яровинського, Євгена Москвіна, Леоніда Гурова, Олександра Бабенка, Юлія Куксенкова, Ігоря Писаренка. Зрозуміло, нечасто одна людина у великому спорті може вести гімнаста від дитячих років до олімпійського п’єдесталу, а тому визнаного лідера збірної Береша готували в різний час і разом Гуров, Бабенко, Писаренко і Коробчинський.
У збірній Росії найяскравіша і відома постать — легендарний Леонід Аркаєв, добре відомий багато років як старший тренер збірної СРСР. Його команда, яка перемогла в Атланті, теж сильно оновилася, але в ній залишився принаймні один незламний борець, срібний призер в абсолютній першості та чемпіон в опорному стрибку Олексій Нємов, який, зрештою, і врятував Росію від ганьби.
Боротьба на сіднейському помості була насичена драматичними моментами, калейдоскопічною зміною ситуації після кожного із шести видів багатоборства. І тільки коли останній виступаючий китаєць після найскладнішого стрибка закляк на поверхні гімнастичного мата, його товариші почали радісно обніматися.
А дружня українська шістка — Олександр Береш, Олександр Світличний, Роман Зозуля, Валерій Гончаров, Валерій Перешкура і Руслан Мезенцев самовіддано боролися до останньої секунди й отримали в нагороду подарунок долі — стали срібними призерами.
Як я вже сказав, долю перемоги росіян врятував Олексій Нємов, який показав найвищий результат на всіх снарядах. Він після комбінації на брусах вивів команду на третє місце попереду японців.
А ось що сказав після змагань засмучений Леонід Аркаєв: «Самі винні. Дурні! Я попереджав: не читайте газет, не слухайте журналістів — пошкодуєте. Так ні, все одно вже заздалегідь купалися в променях слави. Що на них найшло? Чому дозволили собі розслабитися завчасно — не розумію. А заодно зайвий раз переконуєшся, яку роль можуть зіграти журналістські репортажі. З іншого боку, так їм і треба, гарний урок буде».
Отже, зрештою, головний тренер знайшов «винних» — це все ті ж таки журналісти, як завжди винні в землетрусах, катастрофах, війні в Чечні, всіх життєвих негараздах. Що ж залишається лише пишатися: якщо наші виграли срібло, то, виходить, це й наша заслуга. А, колеги?!