Чи багатьом аматорам подорожей рідною країною відома назва «Корець» із наголосом на першому складі, по-польськи? Напевно, ні. Хіба що православні паломники завітають сюди до Свято-Троїцького монастиря. Інших подорожуючих одиниці, хоч у Корці, колишній князівській вотчині, дотепер збереглося чимало найрізноманітніших пам’яток.
Допитливий турист довго шукатиме бодай якусь інформацію про містечко. Проте віднайти його на мапі дуже легко: Корець, нині райцентр Рівненської області, лежить прямо на шляху Київ—Львів. З траси добре видно золоті бані церков, які краще за дороговказ приведуть до центру міста. Туди ми й вирушимо, а перш за все відшукаємо дитинець замку — серце середньовічного Корця. Тут, серед каміння і трави, відкриємо старий добрий путівник Петра Ричкова «Шляхами південної Ровенщини» і спробуємо уявити, яким було містечко в часи свого розквіту. Назва поселення вперше згадується в Іпатіївському літописі 1150 р. Бачив Корець багатенько князів: і Данила Галицького, і Федора Острозького, який, власне, і звелів поставити добре укріплений замок на місці старого городища. З XV ст. містечко перебувало у власності князів Корецьких, Лещинських, Чарторийських. Останній із володарів, Юзеф Чарторийський, наприкінці XVIII ст. зробив Корець одним із найгарніших і найбільш промислових міст Волині. Він заснував тут меблеву фабрику, мистецька традиція якої тривала до середини ХІХ ст., а головне — збудував у передмісті Юзефін порцелянову фабрику, вироби якої були дуже популярні далеко за межами краю. Порцеляна, над якою працювало близько тисячі робітників під керівництвом французьких майстрів Мезерів, не поступалася саксонській і була кращою за віденську. Але в 1796 р. пожежа знищила підприємство, а після смерті Юзефа Чарторийського вже ніхто не зміг відродити колишньої слави корецької порцеляни. Та й саме містечко протягом наступних двох століть поступово втратило своє значення.
Корецький замок, як і належить справжній твердині, стоїть на стратегічно вигідному місці. Він намертво зрісся з суворими гранітними скелями, що височать на кілька десятків метрів понад долиною річечки із симпатичною назвою Корчик. На цьому місці ще Острозький свого часу спорудив дерев’яний замок, а волинський воєвода Богуш Корецький у першій половині XVI ст. укріпив його мурами. Регулярний, бастіонної системи замок із боку материка був оточений глибоким ровом, через який вів до фортеці підйомний міст. У XVII—XVIII ст. замок суттєво перебудовували. Останню, найбільшу перебудову здійснили у 1780-ті рр. князі Чарторийські, в результаті чого замок був пристосований під княжий палац із модним на той час бароковим декором. Саме з того часу дійшли до нас залишки зовнішніх цегляних стін і чудовий арочний кам’яний міст. Частково збереглися й підземелля — обов’язкова багатофункціональна частина середньовічного замку. У 1832 р. корецький замок спіткала пожежа, і відтоді його більше не відбудовували.
Із замкової гори відкривається фантастичний краєвид. Далеко внизу видно смужку Корчика. З протилежного боку з-за дерев виглядає приземкуватий півсферичний купол Миколаївської церкви 1834 р. На іншому боці каньйону, понад гранітними скелями, стоїть дерев’яна церква Косьми і Даміана, збудована на честь коронації Олександра III у 1897 р. Трохи північніше розмістився найстаріший храм містечка — костел св. Антонія, заснований князями Корецькими ще у 1533 р.
Але головна святиня Корця — це, звичайно, Свято-Троїцький жіночий монастир. Він був заснований 1620 року як францисканський кляштор. Тоді спорудили барокові костел та корпус келій. Після політичних збурень 1830 року костел скасовують і переосвячують як Троїцьку церкву, а отже, з’являється потреба надати йому православних рис. Тому у другій половині XIX ст. західний фасад колишнього костелу надбудовується дерев’яною баштою з високим шатром, а в східній частині над середнім нефом зводиться четверик з п’ятьма главами, непропорційно маленькими, порівняно з суцільним об’ємом храму. У 1863 р. весь кляштор передається Свято-Троїцькому монастирю. На початку ХХ ст. з’являються тепла Іоанно-Предтечинська церква і надбрамна дзвіниця, збудовані в російському «теремному» стилі. Сьогодні в монастирі вирує життя.
Доглянута й могила на монастирському подвір’ї. Тут поховано Анну Олексіївну Андро (Оленіну), яка надихнула 29-річного Пушкіна на цілу низку поезій. Поет був настільки палко закоханий в юну Аннет, що вперше у житті вирішив одружитися. Але отримав категоричну відмову батьків Оленіних. Від’їжджаючи, він записав Анні до альбому безсмертні рядки: «Я Вас любил…».
Анна Оленіна вийшла заміж за графа Андро де Ланжерона, а після його смерті у 1885 р. переїхала у маєток сина на Рівненщину. В останні роки побожне життя і була покровителькою корецького монастиря, де її й поховали. На гранітному надгробку — портрет молодої жінки.
Звичайно, Корець не може конкурувати за кількістю пам’яток із такими велетнями, як, наприклад, Кам’янець-Подільський, та й шедеврів архітектури світового масштабу тут немає. Але кожен може знайти собі щось до душі — величний монастир чи маленьку дерев’яну церковку, мальовничі руїни чи навіть символічний автомобільний міст, який обривається якраз посередині річки. Навряд чи Корець колись стане центром комерційного туризму. Але, стоячи над стрімкими скелями каньйону серед дивовижного простору і спокою, під звуки дзвонів, що скликають на вечірню, розумієш — може, це й на краще. Адже саме в таких «забутих» історичних містечках іноді ховається справжній дух старовини — треба тільки вміти його відчути.
На фото: Замок князів Корецьких-Острозьких XV—XVIII ст. стоїть на гранітних скелях каньйону р.Корчик