UA / RU
Підтримати ZN.ua

Комунізм: подолання міфу

У наш час досить поширеною є думка, що постмодерна парадигма глобального розвитку із притаманною ...

Автор: Петро Вознюк

У наш час досить поширеною є думка, що постмодерна парадигма глобального розвитку із притаманною їй тенденцією до тотальної деконструкції ледь не усіх суспільно значущих феноменів минулого веде до поступового, але неухильного занепаду будь-яких політичних ідеологій. Однак, незважаючи на цей об’єктивний процес, інертна по суті масова свідомість досі схильна перебувати в полоні колишніх стереотипів та ілюзій. Однією з найнебезпечніших є комуністична ілюзія, в основі якої лежить хибне уявлення про можливість досягнення соціальної рівності шляхом усунення приватної власності та товарно-грошових відносин. Небезпека цього міфу полягає насамперед у його надзвичайному впливові на громадську думку та політичне життя посткомуністичних суспільств, що неабияк гальмує їх адаптацію до суворих реалій сьогодення. Справді, залишаючись під владою утопії, дуже важко знаходити адекватні відповіді на виклики часу.

Власне, намагання дослідити комуністичну ідеологію саме як уто­пію аж ніяк не є чимось новим. Утім, чергова спроба розвінчання цього небезпечного міфу, здійснена Віктором Бідненком у своїй книжці «В плену у призрака коммунизма», заслуговує на нашу безумовну увагу вже хоча б тому, що дозволяє оцінити цілісну авторську концепцію спростування ключових положень марксизму, хронологічно тотожну непростому періодові трансформації пострадянського суспільства. Влас­не, книжка — це збірник матеріалів, у яких з’ясовується сутність соціалістичної системи та деяких подальших подій, що відбува­лися на «одній шостій суходолу».

Своє дослідження комуністичного експерименту автор розпочав у 1970-ті роки — час «золотої осені» СРСР, коли ще мало хто пов’язував причини неефективності тодішньої соціальної моделі із неправильним вибором вис­хідних ідейних орієнтирів. У першій і найґрунтовнішій із вміщених у збірнику робіт — «Ме­таморфоза соціалізму» — на підставі глибокого аналізу радянського досвіду економічного будівництва доводиться принципова неможливість практичної реалізації марксистського вчення. Автор стверджує, що саме уто­пічність комуністичного ідеалу як такого зумовила злоякісне переродження всіх суспільств так званого соціалістичного табору. Оскільки скасувати товарно-грошові відносини на нинішньому етапі соціального розвитку неможливо (що досить переконливо доведено в зазначеній роботі), то радянська система мусила піти на пристосування до вимог господарської доцільності.

Врешті-решт в СРСР було побудовано не соціалізм, а саме капіталізм у його найодіознішому варіанті. Сам автор кваліфікує такий суспільний лад як державний капіталізм у гіпертрофованій фор­мі. Тут можна простежити чітку паралель із визначенням, наведеним в одній, менш відомій вітчизняній праці аналогічного спрямування (Нижник А. С. Ги­бель мифа (Антитоталитарный манифест). — К., 2000.) — «панування акціонерного капіталу зі 100-відсотковою участю держави». Така тер­мінологічна характеристика видається авторові цих рядків більш вдалою, ніж уживана В.Бід­нен­ком, що, втім, жодним чином не знижує наукової цінності проведеного ним дослідження. Адже, хоч би як ми означували радянську економічну систему, її сутність однаково полягає в тому, що робоча сила продовжувала залишатися товаром (як і за класичного капіталізму), просто єдиним, абсолютно позбавленим конкуренції роботодавцем стала держава.

Загалом, вміщені у збірнику роботи містять критичний аналіз багатьох сторін побудованої у «Країні Рад» соціальної моделі — як у суто господарській, так і в політико-управлінській сферах. Автор, зокрема, зупиняється на неприпустимості монополізації політичної влади в руках партійно-господарської номенклатури (лист «Генеральному Секретарю ЦК КПСС») та крайній неефективності практикованої радянською олігархією жорсткої централізації управління державою («После съезда — к новому мышлению»). У статті «Выбор Литвы и выбор Москвы» показано закономірність і принципову незмінність експансіоністського зовнішньополітичного курсу «країни переможного соціалізму» (насправді — державно-монополістичного капіталізму) — від сталінських до «перебудовних» часів.

Незаперечним виграшним моментом книжки є вихід у ній на проблематику вітчизняного громадсько-політичного життя періоду незалежності. Саме сучасним болісним процесам державотворення присвячено вісім статей автора, вміщених у другому її розділі. Всі вони є живою реакцією на актуальні політичні події останнього десятиліття і водночас — спробою осмислити глибинні витоки наших «негараздів», які досі стримують модернізацію української влади та суспільства. У центрі уваги автора опинилися типові для України як для перехідного суспільства колізії: важкий «демократичний транзит», ідейне протистояння, поступове звільнення від ілюзій. Необхідність їх подолання, на думку В. Бідненка, є ключовою умовою подальших змін. Справді, чи не туга за патерналістською централізованою моделлю управління, притаманною державному капіталізмові радянського зразка, лежить в основі як очікувань частиною спільноти «сильної руки», так і — насамперед — вождистських рефлексів окремих політиків?

Тим більш вартісний авторський підхід до спростування великого комуністичного міфу, який досі міцно тримає у своїх обіймах цілі соціальні верстви на пострадянському просторі. Адже автор принципово стоїть на позиціях наукової неспроможності марксистського суспільного ідеалу «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». На відміну від поширених у певних колах переконань, що марксизм в СРСР був фатально «викривлений» або розвалений виключно внаслідок підривної діяльності Заходу (прибічниками останньої версії є такі популярні нині автори, як Сергій Кара-Мурза й Олек­сандр Дугін), — Віктор Бідненко викриває висхідні внутрішні суперечності комунізму. Чим, до речі, парадоксальним чином реабілітує його, позбавляючи статусу всесильного ідеологічного міфу та повертаючи натомість законне місце в ряду гарних, але нездійсненних утопій.

Віктор Бідненко. В полоні у привида комунізму: Науково-просвітницький збірник (рос. мовою). — К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2008. — 152 с.