Сільський зелений туризм на Тернопіллі перебуває навіть не в зародковому стані. Його просто немає. Жодного зареєстрованого підприємця — власника садиби, який би приймав туристів. Якщо люди у наддністрянських, надзбручанських селах й поселяють у себе мандрівників, то роблять це нелегально. А можливості для розвитку зеленого туризму в регіоні, без перебільшення, — необмежені. Їх створила сама природа: на Тернопіллі є десятки унікальних карстових печер, джерела мінеральних вод, мальовничий Дністровський каньйон, Кременецькі гори, Медобори (Товтри). Серед природного розмаїття неповторні сліди залишила історія: понад тридцять замків, Почаївська лавра, Духовний центр у Зарваниці та безліч пам’яток народної архітектури. А які талановиті люди тут живуть! Але всі ці скарби поки що не запрацювали на регіон.
Не законодавство, а знущання
Сільські мешканці на Тернопільщині ще не готові легально приймати туристів. У державі досі не створено завершену правову базу для «зеленотуристичної» діяльності. Закон «Про сільський зелений туризм», який передбачає спрощену систему оподаткування і навіть звільнення від сплати податків тих сільських господарів, які приймають до восьми туристів, ще не прийнятий. А подібні правові норми давно діють у сусідніх державах, наприклад, у Польщі, Угорщині, Болгарії… В минулому році в Україні вступив у дію інший закон — «Про особисте селянське господарство», за яким заняття сільським зеленим туризмом вважається підсобною, а не підприємницькою діяльністю, і тому не оподатковується. Але законодавець, зробивши селянам благородний жест, не дав визначення самого терміна «сільський зелений туризм». І ця норма зависла в повітрі, не діє. Не врегульовані також питання, пов’язані із страхуванням туристів, які приїжджають до сільських господарів самостійно, а не від туристичної фірми.
Туристи, які відвідують Тернопілля, нарікають на брак інформації про регіон. Уже з’явилися туристичні карти області та її історичних місць, видані під егідою Національної туристичної організації. Однак досі немає бодай маленького довідника про людей, які хочуть приймати туристів. Зібрати інформацію про власників агроосель та видати згаданий довідник, організувати навчання «зеленотуристичних» підприємців має на меті проект «Відкриємо Західне Поділля для туризму», підтриманий посольством Канади в Україні. Та він, можна сказати, лише стартує.
У деяких навчальних закладах, як-от відокремленому підрозділі Європейського університету в Тернополі, уже готують фахівців, яких потребує туристична галузь, — менеджерів туристичної діяльності, екскурсоводів та інших. Випускники переважно залишаються працювати у тих фірмах, де проходили практику. Але ж ті фірми у містах! А сільський зелений туризм в регіоні скоро відчуватиме гостру нестачу таких фахівців.
Показати є що!
Наддністрянські села — одні з найбагатших на Тернопіллі. Хоч промислові та сільськогосподарські підприємства розвалені, та м’який субтропічний клімат дає зросту і сили овочам, а селянам — пристойну копійку. Люди тяжко працюють з весни до осені, а взимку вволю відпочивають. На відсутність художніх талантів села не скаржаться — є тут і майстри вишивки, і різьбярі, і маляри. Наприклад, у селі Горошовій, що над Дністром, святкують Великдень і гуляють весілля у дорогому національному одязі, який шиють свої умільці.
А в ніч з 13 на 14 січня, на свято Маланки в цьому селі відбувається справжній фестиваль, парад казкових персонажів. Трьохметрова Маланка, яку несуть кілька людей, — це лише візитка незвичайного дійства. Свято відзначають у селі з давніх-давен, але карнавального типу воно набуло у 20-х роках минулого століття. І яка б влада у селі не була — польська, радянська, — жодна не змогла заборонити «Маланію». Спочатку селяни перевдягалися в традиційних персонажів вертепу, а також козаків, циганів. Але сучасні події підказали нові образи — президентів, вождів, популярних артистів... Горошова вже бачила Леніна, Горбачова, бін Ладена, багатьох політичних діячів України. Кожна компанія, група хоче продемонструвати свою композицію, яку готує задовго до свята.
Цього року в карнавальну ніч Горошову відвідали майже дві тисячі українських та іноземних туристів. І гості знову переконалися: фантазія місцевих селян безмежна, але впорядкування інфраструктури села, щоб побачити весь хід фестивальних подій зміг кожен бажаючий, досі залишається проблемою. Потребує розширення сільський майдан з облаштуванням місць для глядачів, недобудовано будинок культури. А де ж легально і гонорово зупинитися туристам, чималий потік яких заполонює село? Більшість людей у Горошовій та сусідніх селах вже мають сучасні, двох- і трьохповерхові оселі з усіма зручностями, а от зареєструватися як підприємець і приймати людей на відпочинок не наважився поки що ніхто.
Сусідні регіони в розвитку туризму на селі просунулися відчутно. І здавалося б, навчилися заробляти гроші там, де для цього й немає умов.
Нехай навчать сусіди?
Селище Гриців на Хмельниччині не оточують казкові гори, моря і ріки. Це звичайний населений пункт, хоча добре відомий як в Україні, так і за її межами.
П’ять років тому декілька ентузіастів включно із головою селищної ради вирішили почати з найпростішого: зібрали схід селища і громадою навели порядок, посадили дерева, почистили річку. А потім звернулися до односельців, які вміють шити, в’язати, малювати, різьбити… Свято села перетворилося на виставку незвичайних робіт, яка вже стала традиційною. Згуртування односельців відбувалося ще й в іншому напряму — у рамках одного з проектів розвитку місцевих громад група грицівчан побувала на навчанні у Словаччині. Подільці побачили ошатні, з усіма зручностями сільські садиби для туристів. «Для нас це лише перспектива», — сказали собі гості з України. А за отримані міні-гранти у Грицеві відремонтували криниці, осучаснили будинок школяра, облаштували дитячий майданчик. У селі налагоджувалася певна інфраструктура для відпочинку. І тоді найбільш відважні мешканці вирішили, що настав час приймати туристів у своїх оселях … Зареєструвалися як підприємці, почали сплачувати єдиний податок. Кредитами ніхто з власників садиб не користувався, поліпшували житло поступово власним коштом — за рахунок зростаючого потоку туристів. Турист знаходить тут не просто елементарні побутові зручності, він занурюється в теплу та щиру атмосферу.
У Гриців тепер їдуть і дорослі, і діти з різних куточків України — на вихідні дні, на канікули, а той просто відпочити сім-десять днів. Які ж розваги в селі їм пропонують місцеві жителі? Відпочинок на річці (катання на човні, рибальство), похід до лісу за грибами та травами, кінну їзду, дійства на традиційні українські свята — Різдво, Великдень. Та незабутні враження туристи отримують не від самих розваг, а від сільського побуту. Гості, а вони переважно з міста, можуть навчитися готувати рідкісні страви, прилучитися до мистецтва вишивки, в’язання, різьблення і т.п. Грицівські господарі знаходять підхід до кожного відвідувача – все тут за індивідуальними замовленнями: і страви, і екскурсії, і рукоділля.
Понад рік тому у селищі виник кластер сільського туризму. Здавалося б, такого бути не може. Бо на Тернопіллі не можуть об’єднатися у кластер виробничі та сервісні підприємства навіть у містах. А у Грицеві, як виявилося, можуть. Голова правління кластеру Лідія Мацюк переконує: «Ця форма кооперації та співпраці походить із самої специфіки життя у сільській місцевості: у селі туриста приймає не одна особа, а вся громада. Наприклад, у грицівському кластері з 51 учасника лише десять власників садиб, а решта — майстри-умільці, екскурсоводи та інші підприємці»…
Досвід Хмельницької області у розвитку сільського зеленого туризму для можновладців Тернопільщини та туристичних організацій справді повчальний. Одними розмовами про екзотику краю важко подолати консерватизм сільських мешканців. І кому ж, запитаєте, як не органам місцевого самоврядування та державної влади виявити і підштовхнути тих першопрохідців у селі, які хочуть приймати туристів та частково мають кошти для поліпшення побутових умов?!.. Наступний крок закономірний — організувати навчання і разом із майбутніми сільськими підприємцями шукати можливості для пільгового кредитування. У
2004-му в місцевих бюджетах області на підтримку малого та середнього бізнесу закладено майже вдвічі бльше коштів, ніж торік— 380 тисяч гривень. Зрештою, зелений туризм не потребує значних капіталовкладень, зате віддачу може принести відчутну.
* * *
За інформацією Головного управління туризму та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрації, упродовж 2003 року в області побувало на 13 тисяч більше туристів українських та на 1500 — іноземних, ніж за відповідний минулорічний період. Збільшилися і доходи до бюджету від туристичної галузі — майже на 200 тисяч гривень. Начальник Головного управління економіки облдержадміністрації Петро Хома не помилився у передбаченні: «Туризм на Тернопіллі буде розвиватися за будь-яких обставин. І якщо до нього не залучимо жителів нашої області, то прийдуть люди з інших і використають багатства краю з користю для себе…» Ця думка — наче останнє попередження. Самим собі.