Світова соціологія і статистика спростовують звичні уявлення про сильну та слабку стать. Відповідно до їхніх даних, чоловік уразливіший для більшості хвороб і частіше, ніж жінка, стає жертвою нещасного випадку. За всіх часів чоловікові доводилося виконувати функції, пов’язані з великим ступенем ризику — він годувальник, мисливець, захисник, воїн. Але, з іншого боку, виконання цих функцій дозволяло бути незаперечним авторитетом у родині, де він міг знайти душевний спокій і розуміння...
Часи змінюються. Зріс темп життя, зменшився час перебування людини в стані душевного спокою, перед людством постала актуальна проблема емоційної перенапруги — стресу, причини невротичних, серцево-судинних та інших порушень. Із настанням рівноправності, зростанням кількості так званих ділових жінок, котрі знають собі ціну й вимогливих до чоловіків, авторитет чоловіків похитнувся: їм стало важче відповідати сподіванням. І страх перед можливою невдачею — як у роботі, так і в особистому житті — також найчастіше спричиняє хронічний стрес...
Істинну причину стресу визначити досить важко. Психотерапевти, працюючи з людьми, котрі перебувають у стані стресу, запевняють: висловлена проблема іноді не зовсім відповідає справжній, а іноді взагалі не збігається з нею. Найчастіше це відбувається тому, що людині самій важко визначити, в який саме момент депресія чи навіть просто поганий настрій переріс у тривалий стрес і що викликало це. Проте одна з найпоширеніших причин стресу — пригнічені емоції.
Багатьох із нас ще в дитинстві навчають приховувати свої емоції, завжди їх контролювати. Але щоб стрес втратив актуальність, він має знайти вихід. І в цьому випадку жінки виявляються у виграшній ситуації — вони можуть поділитися наболілим із близькими подругами, рідними, скористатися корисною порадою та, як істоти емоційніші, просто поплакати, не боючись завдати цим серйозної шкоди своїй репутації. Адже сльози — найдоступніші й одні з найефективніших ліків проти стресу. А сильній статі подолати цю проблему набагато складніше. «Чоловіки не плачуть, чоловіки засмучуються…» — ця знаменита фраза одного з героїв відомого фільму якнайкраще відбиває чоловічий погляд на прояв емоцій. Для чоловіків зізнаватися у своїх проблемах, а тим паче плакати — це ознака слабкості. Не схильні вони й до лікарів звертатися — особливо психотерапевтів. Навіть близькі друзі, котрі охоче діляться радістю, не часто розповідають одне одному про свої проблеми, боячись втратити повагу товариша.
«Не плач, ти ж мужчина!» — каже мати синові, котрий розбив колінце. Насправді чоловіки, навіть найсильніші, іноді плачуть. Але, звісно, не від фізичного болю, досади чи безсилля. У разі звичайних життєвих невдач або невезіння справжні чоловіки не плачуть і не ображаються на долю — вони аналізують ситуацію й роблять висновки, які дозволяють надалі подібного уникнути. Але зі стресової ситуації неможливо вийти, не випустивши негативні емоції. Адже просто «засмучуватися» означає носити в собі проблему, що в результаті такого «дбайливого» до неї ставлення лише зростає та збільшується. Людина в стані стресу наражає на небезпеку не лише власне здоров’я, ризикуючи роздобути цілий «букет» супутніх проблем — від порушень сну і пам’яті до інфаркту. Фахівці стверджують: насправді такі люди несуть у собі й реальну небезпеку для оточуючих, бо тривала нервова напруга, досягнувши своєї межі, рано чи пізно мимоволі вийде з-під контролю свого «хазяїна». І постраждають ті, хто опиниться поруч. Адже в стані афекту людина здатна на все що завгодно, навіть на злочин. Отож, надмірний контроль над своїми емоціями парадоксальним чином призводить до неконтрольованості вчинків. А тим часом засіб, дарований людині самою природою для зняття емоційної напруги, нікому не заборонений. Усупереч існуючій думці, сльози в даному випадку засвідчують не слабкість, а те, що людина успішно справляється зі стресовою ситуацією, і те, що криза минула. Близькі люди охочіше вибачать главі родини «плач у жилетку», ніж постійну замкнутість і дратівливість. «Виходити з себе» також треба вміти.