Колесо долі Ісаака Бабеля

13 липня 2009 року виповниться 115 років із дня народження видатного письменника Ісаака Бабеля. Ця не особливо кругла дата зростає у своєму значенні, якщо взяти до уваги, що до дня відкриття в Одесі пам’ятника письменникові залишився рівно рік.

А не так давно, з ініціативи Всесвітнього клубу одеситів, почався всенародний збір коштів на пам’ятник письменникові. Ініціативу клубу миттю підтримала міська влада. Працівники міського архітектурного управління спільно з представниками громадськості визначили місце, де буде споруджено пам’ятник. Він стоятиме в історичній частині міста на невеличкій площі на розі вулиць Рішельєвської та Жуковського, прямо навпроти будинку, в якому останніми роками перед від’їздом до Москви жила родина Бабеля. Крім того, за рішенням міськвиконкому, було відкрито рахунки для збору коштів і оголошено міжнародний конкурс на найкращий проект пам’ятника. Коли зібрали необхідну для преміального фонду суму, конкурс відбувся. У ньому взяли участь одесити, а також скульптори з Росії, США, Ізраїлю, Німеччини, Білорусі. Було розглянуто 24 проекти, подані 21 автором. Першого місця, на думку журі та громадськості міста, заслужила композиція відомого московського скульптора Георгія Франгуляна (архітектор проекту — відомий одеський скульптор і дизайнер Михайло Рева).

Пам’ятник Ісааку Бабелю передбачається встановити у 2010 році до дня народження письменника. До того ж у 2010 році виповнюється 70 років із дня його передчасної загибелі…

Описувати тут його життя, викладати біографію — сенсу немає: книжки про нього у вільному доступі, листування опубліковане, його талант очевидний і перевірений часом. Його оповідання такі ж свіжі й читаються з таким же захопленням, як і на початку минулого століття. Це велика література, за словами Фазіля Іскандера — проза, що стала поезією високого класу.

І якщо Олександр Пушкін, за словами його одеського друга поета Василя Туманського, дав Одесі «Грамоту на безсмертя», то Ісаак Бабель створив її невмирущу легенду.

* * *

Є автори, які описують життя, а є письменники, котрі творять його. Ісаак Бабель, ще в дитинстві всотавши Одесу, якою вона тоді була, створив світ, якого до нього не було: світ зі своїми законами, ладом та ієрархією, зі своєю етикою, зі своїми традиціями і своєю мовою, створив свій світ і населив його нахабними й жовіальними персонажами, шахраюватими романтиками й малоповажними негідниками, мрійниками й маргіналами. Світ під тією ж назвою — Одеса, але пропущений крізь особистість, веселу жадібну цікавість і доброзичливий талант самого Бабеля — яскравий, соковитий і пряний. Зусиллями великого майстра звичайні побутові історії стали мудрими притчами, фрази — литими афоризмами, місто Одеса — вічною легендою. Бабель створив пам’ятник своєму місту, пам’ятник Одесі, яку з його оповідань знають у всьому світі. Тепер місто вирішило повернути своєму співцю борг. Просто раптом відчулася якась вібрація в повітрі: давно пора, і нетерпіння, тепер, саме тепер, і добре було б не спізнитися, бо настав час.

Валерій ХАЇТ, автор ідеї всенародного збору коштів на пам’ятник Ісааку Бабелю, віце-президент Всесвітнього клубу одеситів:

— Усе було майже випадково. Я прогулювався нашим Олександ­рівсь­ким проспектом і побачив удалині новий пам’ятник, якого ще вчора ніби не було. Підійшов ближче, дивлюся — Іван Франко. І підпис «До 150-річчя поета». Ну, думаю, все правильно, Іван Франко — видатний поет, мислитель, громадський діяч. Зле, що в Одесі він був, здається, всього один раз, та й то проїздом. Фран­ко — один із символів України, і встановлення пам’ятника йому — новий крок у зміцненні української державності. Що, до речі, я всіляко вітаю... Міркую далі. «А ось, скажімо, Ісаак Бабель — теж велика особистість, але якщо йому влада не ставить пам’ятника, то, певно, він точно не є символом української державності... Але ж пам’ятника він заслуговує не менше, ніж Іван Франко! Тим більше в Одесі...»

І тут сама собою спала мені на думку формула природного й розумного ставлення держави до болісної теми російського і українського в нашій країні. Політика держави має бути, на мій погляд, така: українському — допомагати, російському — не перешкоджати. Тим більше що чекати рішень з будь-якого приводу від влади — це забобони радянського минулого. Треба виявляти більше ініціативи знизу. Тим більше коли йдеться про рідне місто! Зібрали ж колись одесити кошти на пам’ятник Пушкіну, чому б не оголосити всенародний збір коштів на пам’ятник такому видатному одеському письменникові як Ісаак Бабель? Ось із такими думками я й прийшов у Клуб одеситів, де розповів про свою ідею.

Заклик Всесвітнього клубу одеситів був почутий. На нього відгукнулися не тільки громадяни Одеси, не тільки одесити всього світу, а й просто ті, хто любить наше місто і його велику літературу. На рахунки, відкриті Одеським міськвиконкомом, почали надходити гроші, філії Всесвітнього клубу одеситів у різних країнах почали акумулювати кошти охочих взяти участь в акції, та й у сам клуб в Одесі зачастили відвідувачі…

Леонід РУКМАН, директор Всесвітнього клубу одеситів:

— Кошти на пам’ятник І.Ба­белю збираються цілком прозоро. Для одеситів, які живуть, так би мовити, в Одесі, навіть існує своєрідний ритуал внесення коштів. Кожен, хто готовий зробити це, приходить до нас у клуб. Доки його пригощають чаєм або кавою та ознайомлюють із новинками нашої «Одеської книжкової полиці», представник клубу вирушає в найближчий банк, вносить гроші, повертається й видає гостеві квитанцію. Крім того, дарувальник відразу отримує іменне свідоцтво з подякою за участь у цій шляхетній справі. На нашу думку, це дуже важливо. Можливо, хтось захоче вставити це свідоцтво в рамочку й повісити вдома, щоб діти й онуки знали, що, скажімо, їхні тато, мама або дідусь колись дали гроші на пам’ятник великому письменникові. Хоча слід зазначити, що в клуб для внесення грошей «на Бабеля» звертаються не тільки одесити. На сьогодні у зборі коштів узяли участь і гості нашого міста — громадяни Росії, США, Ізраїлю, Німеччини, Австралії, Швеції, Грузії, Естонії, Латвії... І кожен із них отримав відповідне іменне свідоцтво. А пов­ний список дарувальників опубліковано на сайті Всесвітнього клубу одеситів (www.odessitclub.org).

І ще про важливе. Коли клуб вирішив збирати гроші на пам’ят­ник Бабелю, ми зв’язалися з нашими знайомими в Нью-Йорку, які багато років дружать із дружиною, дочкою та внуком Бабеля, що живуть у США. І коли дружи­на Бабеля Антоніна Миколаївна Пи­рож­кова (до речі, їй буквально кілька днів тому, на початку липня, виповнилося рівно сто років) дізна­лася, що в Одесі стоятиме пам’ят­ник Бабелю, вона сказала: «Я щаслива, що дожила до цього дня…»

Бабель жив у дуже складний час, намагаючись його осмислити і в нього вписатися, балансуючи між помилковими істинами й чесною неправдою, намагаючись своєю літературною діяльністю залатати пропуски в розумінні чи нерозумінні того, що відбувається, поринаючи в роботу з головою. Він казав: «Треба постійно болісно думати. Над темою, над словом, над сюжетом». І, звісно, над життям, як ми тепер розуміємо...

І знаменитий персонаж Бабе­ля мудрець Ар’є Лейб із оповідання «Як це робилося в Одесі» у певному сенсі — сам автор. У кожному разі в сентенціях, які він проголошує, вчуваються не тільки голос та інтонації самого Бабеля, а й його заповітні думки. Наприкінці оповідання Ар’є Лейб каже: «Тепер ви знаєте все… Але яка користь, якщо на носі у вас, як і раніше, окуляри, а в душі — осінь…»

Ось таким Георгій Франгулян і побачив Ісаака Бабеля: сидить він, сутулий короткозорий, голова втягнута в плечі, Бабель, із вузькими грудьми астматика, і спина його незахищена, як писав хтось із його друзів, злегка круглиться, сидить, болісно розмірковуючи, а на душі — осінь.

* * *

Георгій Вартанович приїхав в Одесу представляти мерії і Всесвітньому клубу уточнений макет пам’ятника. Ми в майстерні Михайла Реви, і я дивлюся, як сильні пальці Майстра мнуть пластилін, що ним заповнюється місце майбутньої бруківки на планшеті, підготовленому архітектором. І ось воно вже заповнене; кілька рухів залізного пензлика — й ми вже бачимо цю одеську бруківку, яка хвилями перекочується на планшеті. Весь простір навколо пам’ятника стає єдиним, площа набуває цілісності, бронзовий Бабель природно виступає як її центр. Змах ножиців — на планшеті поруч із Бабе­лем, що сидить, з’являються паперові фігурки людей, і я розумію: в такий спосіб можна відчути висоту пам’ятника. Виявляється, він усього в півтора разу вищий за людський зріст…

Георгій ФРАНГУЛЯН:

Час високих п’єдесталів залишився позаду, канув у минуле. Художня цінність монумента ж не від розміру залежить, не від висоти, а від думки, в нього вкладеної. Я мав на увазі, що Бабель завжди поруч, але він завжди вищий. Я багато років його читав і думав про нього. І коли дізнався, що в Одесі планують поставити пам’ятник і що вже оголошено конкурс, то миттю вирішив у ньому брати участь. Бабель — не тільки велика, а й багато в чому таємнича постать. Як у кожного мудреця і філософа, в нього багато загадок. У своєму проекті я спробував передати його суть, як її розумію. Трагізм його долі, мені здається, відповідав його трагічному світовідчуттю. Він жив не в найкращі часи, і підстав для такого погляду на світ у нього було більш ніж достатньо…

Фотографії макета пам’ятника Бабелю роботи Георгія Франгуляна надіслали сім’ї Бабеля, яка живе у США. Ось відповідь дочки письменника Лідії Ісааківни БАБЕЛЬ:

«Шановні панове!

Дякую за ваш лист і прошу вибачення за затримку з відповіддю: треба було звикнути до представленого зображення, не піддатися першому враженню.

Я дуже вдячна Клубові одеси­тів за ініціативу спорудження пам’ятника моєму батькові в Одесі. Вдячна й усім, хто сприяє втіленню цієї ініціативи в життя.

Одеса — рідне місто Бабеля, яке він дуже любив і в якому мріяв жити у старості. На жаль, цій мрії не судилося збутися. І ось через багато років Бабель знову з’явиться у своїй любимій Одесі...

Я розумію прагнення скульптора показати різні аспекти жит­тя письменника, його зв’язок із містом, із дитинством, із Кін­ною Армією, його сприйняття епохи, всього сущого і майбутнього.

Чи зможе нове покоління зрозуміти все це — чи воно просто побачить сутулу, самотню, сумну людину?

А Бабель же був справжнім одеситом — веселим, життєрадіс­ним, з іскринкою в очах і з незвичайним почуттям гумору...

Не сприймайте мої слова як критику; це просто розмірковування. Макет мені сподобався, крім того, я абсолютно довіряю професіоналізмові автора (який очевидний) і його небайдужості до об’єкта творчості. Довіряю я також і вашій, панове, думці...

Із найкращими побажаннями, Л.Бабель».

Георгій ФРАНГУЛЯН:

Для мене думка дочки Бабеля надзвичайно важлива. Я вдячний їй за добрі слова і розумію її сумніви. Але скульптура — не фотопортрет, а образ, певний символ. У макеті для мене головною була постать Бабеля, я намагався запам’ятати суть, головне в Бабелі — трагізм людини, котра завдала на свої плечі всі біди світу... А якщо говорити про «іскринку в очах» і властиве йому почуття гумору, то коли готуватиметься форма для остаточної виливки, в обличчі все це проявиться.

Повертаючись же до теми сим­воліки, хочу наголосити, що в моєму макеті поруч із постаттю Бабеля — неначе колесо в русі. Кожен прочитає в цьому символі те, що відчує сам. Хтось побачить у ньому символ тачанки Кінармії; хтось — колесо історії, що в той жорстокий час перемелювало долі; хтось почує стукіт коліс по бруківці одного з транспортних засобів «Извозопромыш­ленного предприятия «Мендель Крик и Сыновья».

До речі, весь комплекс стоятиме на справжній одеській бруківці. Це буде рельєф старої бабелівської Одеси, ніби піднятої з минулого — такий своєрідний куточок пам’яті, яку, як відомо, дуже легко втратити. Але саме такими речами вона, пам’ять, і закріплюється...

На високій стіні будинку, за спиною бронзової постаті Бабеля, Георгій Франгулян і Михайло Рева планують посадити дикий виноград. Крім того, що це створюватиме відчуття старого одеського двору, вона, ця жива кучерява стіна, як душа Бабеля, змінюватиме колір і настрій із кожною порою року.

* * *

І в самому процесі збору коштів на пам’ятник теж є багато символічного. Так сталося, що першим гроші на пам’ятник Бабелю вніс знаменитий одесит, почесний громадянин міста й Герой України, творець і керівник «Будинку з ангелом» Борис Давидович Литвак. «Убий його іронією!..» — одна з бабелівських фраз, яку найчастіше промовляє Борис Давидович. Але далеко не єдина...

* * *

Сталося так, що в березні нинішнього року мене запросили на відкриття другої черги Центру Литвака — пансіонату для хворих дітей і їхніх батьків. Про це вже докладно йшлося у статті «Людина на всі часи» («ДТ», №5 від 14—20 лютого 2008 р.) Серед гостей було багато відомих людей — друзів Бори­са Давидовича. Вони висловлювали жартівливе занепокоєння з приводу того, чим тепер, після здачі в експлуатацію пансіонату, займатиметься Литвак. Адже він не може не творити, не будувати. «Не хвилюйтеся, тепер у мене на черзі пам’ятник Бабелю. І доки він не стоятиме в Одесі, я не заспокоюся!..»

Природно, що однією з важливих тем, які обговорювалися в такій зоряній компанії, була й тема спорудження в Одесі пам’ятника Ісааку Бабелю.

Ось уривки з цих розмов.

Михайло МІШИН, драматург, письменник (Москва):

— Пам’ять у людей повільна. Вони зазвичай пророків своїх не визнають, не люблять і згадують завжди з запізненням і переважно не за їхнього життя. Чомусь людям здається, що попереду — вічність, тому можна не поспішати. Але про тих, хто цієї вічності заслуговує, вони могли б із вдячністю згадати й швидше. Одесити, на мій погляд, саме й роблять такий шляхетний і важливий крок. Проект Г.Франгуляна змістовний і простий у найкращому сенсі цього слова. Це ті простота й лаконічність, у яких багато що можна побачити. І кожен може побачити своє.

Юрій РОСТ, журналіст, фотохудожник (Москва):

— Те, що пам’ятника Бабелю в Одесі досі не було, — нонсенс. Кажуть, що пам’ятники, якщо вони споруджуються, завжди з’являються вчасно. Саме коли той, кому ставлять пам’ятник, нарешті «дозріває» до цього. Отож, що стосується нашого випадку, це не Бабель «дозрів» до пам’ятника — він давно сам собі його збудував, створивши квінтесенцію свого любимого міста. Ні, це ми всі нарешті дозріли до розуміння його, Бабеля, як легенди цього міста, його — у вигляді бронзової постаті на століття.

Проект Георгія Франгуляна приголомшливий. Дивна пластика. І обличчя… Трагедія людини, залежної від суспільства, в якому вона жила, залежної й невільної… Можливо, тепер, коли буде споруджено пам’ятник, Ісаак Бабель нарешті звільниться?

Тетяна ПРАВДІНА-ГЕРДТ, удова Зиновія Гердта, упорядник книжки спогадів про нього (Москва):

— Зиновій Юхимович Гердт був людиною, котра жила поезією. Для нього Ісаак Бабель був серед поетів. І я з ним не можу не погодитися. Зиновій Гердт читав Бабеля, і це було захоплююче й натхненно. Він мріяв — не встиг — зробити моноспектакль «Захід». Його Ар’є Лейб із фільму «Біндюжник і король» — це прекрасна удача в кіно, яке знімалося тут, в Одесі. Щастя — що Одеса вирішила вшанувати пам’ять свого видатного земляка й робить цю велику справу.

Олександра ІЛЬФ, редактор, перекладач, дослідник творчої спадщини Ільфа й Петрова, дочка Іллі Ільфа (Москва):

— Де ж бути пам’ятникові Бабелю, як не в Одесі! Адже, крім Пушкіна й Катерини, в Одесі немає пам’ятників людям, котрі її прославили: ні Катаєву, ні Багрицькому, ні Олеші… Ільф і Петров із минулого року представлені в саду міні-скульптур Літературного музею, але це навряд чи можна назвати пам’ятником. У давні часи все це пояснювалося очевидним небажанням радянської партійної влади увіковічувати пам’ять достойних, нині ж Одеса виправляє помилки минулого.

Володимир МОСТОВИЙ, редактор тижневика «Дзеркало тижня»:

— А ви знаєте, що пам’ятник Бабелю вже є? Не-ру-ко-твор-ний!

Мій добрий товариш альпініст В.Симоненко розповідав, що, лаштуючись на підкорення піку в Киргизії, він узяв із собою томик оповідань І.Бабеля. По поверненні додому група альпіністів звернулася у Федерацію альпінізму з пропозицією назвати безіменний пік, який вони підкорили, ім’ям Ісаака Бабеля. На що їм відповіли: мовляв, ви при здоровому глузді? Погляньте на карту — ось пік Карла Маркса, ось пік Фрідріха Енгельса, а між ними ви хочете пік Бабеля?! Правда, хлопці виявилися настирливими, підключили достойних людей, до думки яких прислухалися всі, наприклад академіка Капіцу, й домоглися свого. Минуло багато часу, й ось президент Киргизії Аскар Акаєв приймає в себе Валентина Симоненка і дарує йому новий атлас Паміру, де на одній зі сторінок три знайомих гірських піки — з одного боку пік Безіменний, з другого — пік Безіменний, а між ними… А між ними — пік Ісаака Бабеля, 6007 метрів!

Прагнення пропустити той підступний час через своє серце, через свій талант стало прокляттям для самого Бабеля і благословенням для міста, яке він оспівав. Тепер люди частенько граються у світ Бабеля, топчуться на поверхні, вульгарно експлуатуючи й утрируючи акцент, видаючи це за світ під назвою одеська Молдаванка й не розуміючи, не усвідомлюючи, що створена Бабелем тендітна конструкція Одеси — жива, дзвінка, розумна, тонка й добра — це глибока вселенська мудрість. Але мудрість весела, хоча й настояна на біблейській печалі.

* * *

Ісаак Еммануїлович писав: «…Час залишити чужі міста… повернутися додому, в Одесу, найняти будиночок на ближніх Млинах, складати там історії, старіти…»

Так хотів Бабель. А тепер і одеси­ти палко підключилися до здійснення бабелівської мрії про повернення. Турбуючись про збереження минулого свого міста, вони передусім думають про його майбутнє.

Тішить і те, що, як у жодному іншому місті, одеська міська влада в питаннях збереження культурного минулого разом з одеситами по один бік барикад.

Едуард ГУРВІЦ, голова Одеської міської ради:

— Криза підкосила економіку міста, і якщо два роки тому бізнес охоче допомагав владі і багато що в місті було створене без бюджетних коштів (реконструкція Міського саду та Приморського бульвару, відновлення пам’ятника засновникам Одеси й усієї Євро­пейської площі), то тепер усі просять відстрочки. Але навіть при такому дефіциті коштів, при непевності нашого завтра спорудження пам’ятника Ісааку Емма­нуїловичу Бабелю я вважаю одним із першочергових завдань. Я абсолютно впевнений у тому, що цей проект відкладати не можна. Звісно, робота нас чекає нелег­ка. Якщо видимий для всіх бік проекту — оголошений конкурс на проект пам’ятника, збір коштів на його створення і встановлення — такий нелегкий, то невидимий бік справи, яка нас чекає, ще складніший. Проект передбачає створення цілого комплексу — куточка старої Одеси. Але, щоб встановити пам’ятник на старій бруківці, посадити там дерева й дикий виноград, створити затишну площу й декларувати її як місце паломництва туристів, відпочинку містян, — треба буде виконати гігантську роботу — під вулицею, під землею й навколо цієї майбутньої площі. Але всі ці проблеми ми постараємося вирішити. І пам’ятник неодмінно відкриємо в місті у 2010 році. Цим, я впевнений, ми зробимо серйозний крок до повернення Одесі гідного статусу в Європі, якого вона, безумовно, заслуговує…

І ось ще приклад того, що все — не випадкове. Прес-конференцію, присвячену стартові практичного здійснення проекту «Па­м’ятник Бабелю», було призначено на 15 травня 2009 року. І це теж був знак. Уже під час неї хтось із присутніх згадав, що саме 15 травня 1939 року, тобто рівно 70 років тому, Ісаака Еммануїловича заарештували. І відразу виникла сумна думка, що тепер щодня до 27 січня 2010 року — дня, коли виповниться 70 років із дня загибелі письменника, — це своєрідні трагічні ювілеї його страждань, його болю, круглі дати вибивання з нього зізнань, знущань над ним. Бабель і його людська трагедія наблизилися до нас, ще раз підкресливши потребу не тільки знати, а й пам’ятати — про тих, хто пройшов свій хресний шлях, причому пройшов лише тому, що народився раніше й мимоволі потрапив у цю ленінсь­ко-сталінську м’ясорубку, яка з самого початку була налаштована так, щоб знищувати най­кра­щих, найталановитіших, най­яскравіших... Вони пройшли цей шлях не тільки до нас, а й замість нас. І своїм благополучним, мирним та вільним життям ми зобов’язані, зокрема, і їм. Без їхнього трагічного досвіду світ і життя були б зовсім іншими. І ця страшна діалектика, на превеликий жаль, існувала в усі часи: люди гинули в концтаборах і тюрем­них катівнях недаремно — вони приймали смерть заради тих, хто прийде після них, заради того, щоб майбутні покоління цього досвіду ніколи не зазнали.

Що ми можемо зробити для них?

Тільки пам’ятати.

Пам’ятати й поклонятися...

Бажаючі внести кошти на пам’ятник Ісааку Бабелю в Одесі можуть звертатися у Всесвітній клуб одеситів або перераховувати їх на відповідні рахунки.

У гривнях:

Одержувач: УДК у м. Одесі

Рахунок: 31519931700002

Банк ГУДКУ в Одеській області код ЕДРПОУ 23862106

Код бюджетної класифікації 50110000

«Цільовий фонд Одеської міської ради»

Призначення платежу Фінансова допомога на спорудження пам’ятника І.Е. Бабелю.

У USD:

Beneficiary DEPARTMENT OF MUNICIPAL DEBTS AND SECURITIES ODESSA ZHUKOVSKOGO STR 13 UKRAINE

Bank PIVDENNYI BANK Odessa, Ukraine

SWIFT code: PIVDUA22

Account 25421311332802

Correspondent Bank THE BANK OF NEW YORK MELLON

New York, USA

SWIFT code : IRVTUS3N

or

Standard Chartered Bank New York, US A

SWIFT code: AEIBUS33

Details of payment

Фінансова допомога на спорудження пам’ятника І.Е. Бабелю.