Щойно видана монографічна розвідка Ігоря та Родіона Винниченків «Німці в історії Київського університету (ХІХ—половина ХХ ст.)» (К.: Геопринт, 2009. — 420 с.) фактично охоплює набагато ширше коло питань, ніж це задекларовано в назві видання.
Автори надзвичайно скрупульозно підійшли до висвітлення теми і, з усього видно, намагалися зібрати якнайбільший обсяг інформації про діяльність численних представників німецької нації та їхніх національних громадських, культурних та наукових осередків в історичному просторі України загалом та Києва зосібна — від часів Київської Русі та готських племен до сучасності. Ця велика пошукова робота увінчалася написанням змістовної, фактографічно насиченої праці, що ґрунтується головно на архівних джерелах. Вона становить неабиякий інтерес для широкого кола читачів, які цікавляться історією міжнаціональних стосунків, університетської освіти, персоналіями осіб німецького походження, котрі залишили на українських землях помітний слід у промисловості, сільському господарстві, культурі, науці та освіті.
Синтетичних праць такого рівня в українській історіографії досі не було, а тому можна стверджувати, що це видання є першою і до того ж вдалою спробою розкрити місце і роль німецького етнокомпоненту в історії нашої країни. Україна стала для багатьох німців другою материзною, і вони вірою й правдою, із дійсно німецьким сумлінням працювали заради її блага.
Втім, тему «Німці в Україні» у виданні висвітлено лапідарно, в загальних рисах — задля ознайомлення з рушійними чинниками переселення німців на українські землі та їхньою роллю в суспільному житті нової батьківщини. Основне ж місце у монографії відведено розкриттю впливу німецького чинника на створення, становлення і розвиток Київського національного університету імені Тараса Шевченка протягом майже 120 років — від часу його заснування до середини ХХ століття. З огляду на різний ступінь впливу на університетське життя представників професури та студентства, автори цілком слушно згрупували відомості про них за їхнім суспільним становищем: ректори і проректори; декани; професори, доценти, лектори; науково-допоміжний персонал, інспектори та ін.; студенти німецького походження; почесні члени і доктори університету з числа етнічних німців. Відповідно й ступінь розкриття окремих персоналій також різниться, що теж виправдано.
Цілком доречними і корисними видаються кілька додатків до монографії: статистичні відомості щодо німецької людності на теренах України за переписами 1897, 1926, 1939 та 2001 років; перелік німецьких національних сільських рад в УСРР; матеріали до біографій. Пошук окремих персоналій полегшує покажчик імен. Достатньо представницькою є й бібліографія з теми.
Зазначене видання, безперечно, стане помітним внеском у розвиток української германістики (у найбільш широкому тлумаченні цього терміна) та біографістики; сприятиме генеалогічним розшукам, зміцненню українсько-німецької наукової та гуманітарної співпраці, поглибленому пізнанню та взаємовпливу двох великих європейських народів.
Показово, що автори, безпосередньо пов’язані з Шевченковим університетом, присвятили свою працю 175-річчю alma mater, яке врочисто відзначалося у жовтні минулого року.