Овації, тисячі троянд від шанувальників... Cтрунка білява красуня дивує своєю грацією. Визнання, слава, успіх. Та кар’єра гімнасток закінчується у доволі ранньому віці. Що далі: депресія чи... Про життя після великого спорту ми розмовляли з Катериною Серебрянською.
Катерина народилася у сім’ї спортсменів (батько Олег Васильович — у минулому відомий футболіст). В художню гімнастику прийшла 1982 року. Маленькою її ні з ким було залишити, тому брали на тренування. З маминого «хвостика» Серебрянська перетворилася на перспективну гімнастку, а згодом стала заслуженим майстром спорту, абсолютною чемпіонкою Олімпійських ігор, восьмикратною чемпіонкою світу і дев’ятикратною чемпіонкою Європи, переможницею найпрестижніших міжнародних турнірів з художньої гімнастики. Сьогодні вона відома ще й як засновник та директор Центру фізичного та естетичного виховання дітей і молоді «Студія Серебрянських».
Катерина вважає, що всі її досягнення — це заслуга мами. Мрії Любові Овсіївни матеріалізувалися в доньці.
Великий спорт для Катерини Серебрянської — перегорнута сторінка. Вона не афішує свого олімпійського «золота», це просто символ, ключик до нинішнього життя, в якому головне кредо — допомагати людям, особливо дітям. Тому всі сили сконцентровано на «Студії Серебрянських».
Знайти себе
— У нас із мамою, — розповідає Катерина, — була мета: поєднати у «Студії Серебрянських» гармонійний розвиток і навчання. В Україні філіалів центрів уже шість. Система виховання базується на двадцятирічному досвіді роботи Любові Серебрянської з професіональними спортсменами та власному досвіді чемпіонки. Студія дає можливість гармонійного розвитку дитини, починаючи з трирічного віку, з урахуванням індивідуальних здібностей, інтересів і рівня підготовки. Гармонія має бути у всьому. У нас особливий, нестандартний для спортивних центрів підхід: комплексне навчання. Раніше, коли батьки збиралися віддати дитину до секції, поставала дилема: спортивна секція (а це вже професійний спорт, він цілком поглинає дитину) чи танці? У справжньому спорті вільного часу не залишається не те що на ігри, дозвілля, а й на школу. У великому спорті — великі психічні та фізичні навантаження, але й висока мета — бути першим, бути чемпіоном. Погодьтеся, далеко не кожному потрібні такі перспективи.
Ми орієнтуємося на те, щоб компенсувати недоліки програм шкіл та дитсадків. Застосовуємо мотиваційні методи: після заняття кожна дитина отримує подарунок, після закінчення семестру найуспішнішим вручаємо призи. У програмі навчання шість основних і багато додаткових дисциплін. Основні: художня гімнастика, спортивна акробатика, класична хореографія, народний і сучасний танці, фітнес. Додаткові предмети — акторська майстерність, уроки краси: візаж та дефіле, пантоміма, плавання, лекції психологів та педіатрів про здоровий спосіб життя. А також заняття з батьками. В інших клубах, якщо тренуються дорослі — діти бавляться під наглядом няньок, а якщо тренуються діти — батьки п’ють каву. А в нас є секції для різних вікових груп. Це клуб з викладанням на професійному рівні. Цього року йому виповнилося п’ять років.
Завдання студії — сприяти всебічному гармонійному розвиткові дитини. А це фізичне здоров’я і краса, дисципліна й обов’язковість, здатність імпровізувати. Ми не ставимо за мету досягнення спортивних вершин. Студія — це клуб, у який ходять з радістю, щоб погратися, відпочити, розважитися і водночас удосконалити себе фізично та духовно.
Життя після Олімпу
Після того, як Катерина пішла з великого спорту, вона почала писати книжку. Про дитинство та кар’єру спортсменки, про гучний скандал із мамою і донькою Дерюгіними, який виявився нікому не потрібним.
— Усе це була просто гра. Якби не цей конфлікт, — говорить спортсменка, — я досягла б значно більших результатів, та й загалом життя склалося б інакше. Сьогодні гімнастика стала нецікавою: втратила грацію, жіночність, індивідуальність. Усі виступи дуже схожі. Нудно на таке дивитися. Хоча мені подобається Ганна Безсонова, із задоволенням дивлюся її виступи та ще кількох гімнасток.
Я беруся за все, що мені цікаво: спробувала себе в ролі фотомоделі, телеведучої, організовувала модельну агенцію, благодійний фонд. Кожна нова справа — це нова перемога над собою. Маю велике задоволення від того, що можу розвиватися в чомусь новому для мене, і найголовніше — це спілкування з сином.
До речі, у квартирі Серебрянських немає традиційного спортивного куточка з дипломами та медалями. Катерина вважає, що виставляти нагороди напоказ — зайве хизування:
— Олімпійське «золото» для мене — не вінець усього життя, а обов’язок використовувати свої можливості для досягнення цілей заради майбутнього дітей. Справді, адаптуватися після великого спорту дуже важко. Мені допомогло народження сина. Я повністю присвятила себе його вихованню, тому було не до депресій. Він уже понад рік ходить до студії. Вважаю, що така підготовка допоможе йому утвердитися в житті та обрати свій шлях, бути успішним і не обов’язково у професійному спорті. Зі спортивних часів у мене залишилася звичка бути завжди в формі. Я швидко збираюся на будь-яку подію чи в подорож.