Капітанам ображатися не можна

«На курсі фордевінд передні вітрила можуть бути винесені «на метелика», а їхні шкоти попущені настільки, щоб вітром їх винесло ВПЕРЕД».

«Організація служби
на навчально-спортивній яхті «Лейтенант Шмидт»

Шкода, що генерацію невибагливих командирів-безсрібників повністю винищено. Ми тужимо за загубленим поспіхом флотом ЧМП із 330 одиниць, який зникав в Аланзі під газовим різаком індійського робітника, розчинявся в аврально заснованих «офшорках» Кіпру та Лондона. Однак серійний балкер можна побудувати поточно-секційним методом за три місяці, повноцінного ж капітана, не скороспілку-вискочку, треба ростити років п’ятнадцять, а то й двадцять — раніше по десятку років на шеврон витрачалося.

На танкері-серійнику «М.Горь­кий» (не плутати з лайнером «Максим Горький») п’ятикурсник Щиплєцов плавав уже старшим рульовим. Капітан Стуруа довіряв курсанту маневрування в лабіринтах заморських портів.

...Володимир не з морської династії, які особливо буйно розгалузилися в ЧМП у сімдесяті. Народився в Москві в третьому пологовому будинку на Арбаті, там же побачили цей світ і двоє його братів. Сім’я жила в однокімнатній квартирі, тоді багато хто жив щільно. Після закінчення школи сказав:

— Мама, поїду в Одесу на держзабезпечення. І тобі легше буде.

На місце в Одеському вищому інженерному морському училищі (ОВІМУ) претендували 30 чоловік. Половину відсіяла мандатна комісія, інших забракували прискіпливі медики.

Мине п’ятдесят п’ять років (!), і в найважчі часи наприкінці дев’яностих капітан Щиплєцов приведе зі Стамбула до Ново­російська «бичевіз» «Шаталово» із «вантажем жуйки». На колишньому «бееремте», великому рибоморозильному траулері, немилосердно обкатаному атлантичними штормами, заварили сліп і перепрофілювали його під перевезення ширвжитку — ото й усе. Оглядова влада висловить невдоволення щодо бідності навігаційного обладнання на ходовому містку. Та коли з’ясується, що один із суворих контролерів теж уперше подав голос у третьому пологовому будинку на Арбаті, претензії будуть зняті «за представницькою чаркою чаю».

Араби називали його Хорошов

До труднощів морської служби, які слід покірно зносити, належать і невмотивовані призначення, викликані сьогохвилинною потребою.

Прийшов Щиплєцов після закінчення «бурси» на вантажопасажир «Белоостров» третім штурманом, а його поставили пасажирським помічником. Ходили в Албанію на Дуррес, була така пасажирська лінія. На пароплаві вирушав до Ялти на лікування генсек компартії Франції Моріс Торез із дружиною і соратницею Жанеттою Вермеєрш.

Потім потрапив на «Латвию». Прибув для проходження подальшої служби третім помічником, проте капітан Гогетідзе призначив, як і на «Белоострове», пасажирським. Відпрацювали навігацію, і Володимира підвищили до другого помічника. Другий, «секонд», як відомо, відповідає за вантаж, але оскільки неживого попутного вантажу було мало, основний живий вантаж фактично становили пасажири, якими йому й доводилось опікуватися. При цьому стояв одну ходову вахту з 16.00 до 20.00.

Навесні вже наступного року пливуть за розкладом, як «дисци­плінований трамвай». Прийшли в Ялту. Капітан викликає й каже:

— Отримали РДО. Тобі наказано терміново з Ялти прибути до Одеси.

— Я що, валіза? — йоржиться Щиплєцов. — У мене в каюті дружина, дитина!

— Я старий, а ти молодий, тобі сваритися не можна, — застерігає капітан.

Речі залишили на судні, а дру­жина й дитина полетіли з ним. Прибув до начальника пасажир­ського управління Івана Андрійовича Сидорова.

— Прибула з Вісмара «Литва», — повідомив Сидоров. — На «Литве» є басейн, хоча й схожий він на ночви. А на «Латвии» немає, тому «Латвия» не може обслуговувати експресну марсельську лінію. Ти знайомий із «Латвией», тепер підеш на однотипну «Литву».

«Литвою» командував Дондуа, теж легендарний капітан, згодом відзначений званням Героя Соціалістичної Праці.

Відпрацював навігацію. Знову пасажирським помічником. Щиплєцов покірно ніс «пасажирський» хрест, хоча це гальмувало кар’єрне зростання.

Коли капітан вигнав бухгалтера, який запив, Щиплєцова нарешті призначили третім помічником. Щотижня отримував сповіщен­ня мореплавцям, виправляв карти невідомих морів: де який буй зірвало, де косу намило, де пароплав знайшов «меляку», перетворившись на картах на без­імен­ний затонулий об’єкт. І раз на тиждень видавав зарплату у валюті — адже рейс лише одинадцять днів. Двічі обрахував себе. Італійсь­кі ліри, звісно, не повернули.

На «Литву» знову підсів Моріс Торез із трьома синами — Жаном, Полем і П’єром. П’єр, до речі, закінчив одеську мореходку. Французький генсек упізнав Щиплєцова і сказав Дондуа, мовляв, бачив того хлопця на «Белоострове».

Експресна лінія «Литвы» передбачала й близькосхідне плече з заходами в Бейрут, Александрію, іноді Латакію. Пасажирському помічнику доводилося вирішувати головоломки з паспортними неузгодженостями. Скажімо, у сірійського пасажира паспорт громадянина Об’єднаної Араб­ської Республіки, а такої дер­жави вже немає. Що робити?

— Хорошо, — кидав на ходу Щиплєцов, літаючи палубами з паспортами, де на фотографіях громадяни переважно з вусами.

Араби прозвали його Хорошов.

Якось у Бейруті взяли на борт до Одеси православних священиків, вони прямували на якийсь Собор, здається, до Загорська. Щиплєцов помітив, що один із святих отців не дуже чорнобородий. Перед приходом в Одесу «священик» і зовсім поголився, зняв рясу та вдягнувся в цивільне. Капітан потім прохопився, що з допомогою такого маскараду врятували після провалу розвідника Філбі.

Якось викликав капітан «Армении» Дмитро Васильович Кнаб і сказав:

— Іду на пенсію, здоров’я гіршає, а ти залишишся капітаном. Я домовився в пароплавстві.

Щоправда, у відділі кадрів зар­плату Щиплєцову поклали старпомівську.

Якби не в’ялився в пасажирських помічниках, можливо, доріс би до капітанських шевронів і раніше. Втім, Кнаб повернувся з відпустки, і Щиплєцова чомусь перевели на річковий пароплав «Онега». За що немилість?

— Ти маєш вивчити річку Дунай, — сказали в службі мореплавання.

Навіщо Дунай, коли він уже вивчив Близький Схід? Колись капітанів щорічно запрошували в ЦК висловити свої міркування стосовно розвитку пасажирського флоту, але згодом від колегіаль­ності відмовилися. Вже відчутними стали плоди командно-адміністративного керівництва, капітанський корпус втрачав кадри. Так, на заміну капітана «России» Сороки привезли до борта в Но­воросійську молодого капітана. Со­року не проводжали з почестями і пам’ятними адресами, а жорст­ко поставили перед фактом звільнення за віком. Капітанові було за сімдесят. Через півроку він помер.

Розпорядження не обговорюються. Весну і літо Щиплєцов проплавав на «Онеге». Багатий на обмілини підступний бар каналу «Прорва» проходив без лоцмана, а лоцманам тільки робив позначки на паперах, мовляв, проводку виконали успішно — всі хочуть їсти.

Пароплавські репресії

Якщо розібратися, мало кого з капітанів обминули адміністративні репресії. Приводів для стягнень було предосить: аварії, перелив палива, копійчана контрабанда, господарські ініціативи, скажімо, ризиковане преміювання валютою матросів за перенесення багажу чи за доставку пасажирів із рейду на берег мотоботом. Піс­ля цькування, як це сталося, наприклад, із Вадимом Нікітіним, Олександром Назаренком чи з Ми­хайлом Григором, відлученим від «Івана Франка», опальні стернові зазвичай пропадали з ореолом мучеників у тумані окраїнних водних просторів держави. Щиплєцов же після незаслужених доган або дивних призначень не просто відновлявся: йому довіряли штурвали найважливіших суден.

Контейнеровоз нового покоління «Сальвадор Альенде» наприкінці вісімдесятих сприймався як технологічний прорив. На «С.Альенде» Щиплєцов обслуговував швидкісну лінію Неаполь—Генуя—Ліворно—Нью-Йорк—Філадельфія—Балтимор—Сус. У Сус із вини капітана ліхтеровоз ніколи не спізнювався. Пароплав, за конструкцією наближений до середнього плавдока, Щиплєцов заводив із філігранною точністю. І сміливо. На заздрість капітанам, які панічно бояться, що «причал навалиться на них». А про таку лінію мріяв багато хто! Уже в новітній історії «С.Альенде» потонув в Атлантиці, дивом врятувалося лише двоє, оскільки були в гідрокостюмах. Якби Щиплєцов затримався на «С.Альенде», гадаю, уникнув би штормової негоди та зберіг людей і судно.

Якось «С.Альенде» відхилився від наїждженої американської лінії та повіз трактор «Кировец» на Карачі. Машини вивантажили, прийшли назад на рейд Суеца, де формується південний караван для проходження каналу. На борт з’явилася морська поліція та представники капітанії порту.

— Ви втопили єгипетський катер із пасажирами, — заявив старший офіцер. — Де вахтовий журнал? Забираємо капітана на берег.

Залишати борт навідріз відмовився, інакше дотепер годував би бліх у ямі.

Терміново запитали пароплавство. З пароплавства відповіли, що місцева влада обвинувачує його, Щиплєцова, у затопленні єгипетського катера з біженцями, які прямували на заробітки в благополучний Кувейт. З допомогою штурманської лінійки Щиплєцов довів, що в момент зіткнення катера «С.Альенде» перебував за 100 миль від місця події. Обвинувачення було зняте, судно відпустили. Проте минуло кілька місяців, і єгипетська влада все-таки визнала капітана винним в інциденті й зажадала, щоб він постав перед судом у Каїрі. Щиплєцову призначили восьмизначний штраф у єгипетських фунтах, і він повернувся на знайому до болю «Кримсько-Колимську» лінію — недаремно, напевно, її так охрестили моряки, серед яких було чимало бідолах, обмежених у правах.

Кримська — це монотонність, сьогодні Сухумі, завтра Сочі. «Увага, теплохід «Колхида» вирушає на двогодинну прогулянку». До програми прогулянки входить відвідування містка, де капітанові ставлять запитання одне дурніше за інше. А він мусить на них відповідати. Дами при двох балах стають блідими.

Через п’ять років штраф чомусь скинуть до десяти тисяч доларів. І тільки через вісім років начальник пасажирської служби ЧМП Владислав Сергійович Пєтухов пришле нарочного з хорошою звісткою: всі обвинувачення зняті.

Однак лихо в тому, що безпідставні обвинувачення ініціюють не тільки з-за моря-океана, де тамтешні суворі органи, як і на батьківщині, демонструють видимість пошукової роботи. Тільки на батьківщині обвинувачення знімають частіше посмертно. Анонімкою вжалили Щиплєцова, коли він працював на вантажопасажирі «Кооперация». Пароплав цей, збудований в 1929 році, колись навіть перевозив літак Чкалова з Америки. У шістдесяті релікт не вберегли, розморозили головний двигун на судноремонт­ному заводі. Добрали за розміром і параметрами двигун із танкера-серійника. Знайшовся тільки один движок, причому з лівим обертанням гвинта, що не характерно для одногвинтових суден. Ходив ветеран-шульга на одному гвинті, тобто, коли під час маневрів потрібно було ставити машинний телеграф у положення «Малий назад», Щиплєцов фіксував ручку на «Малий уперед» і ніколи не плутав.

Хто ж кляузничав на «Кооперации»? Старпом попросив Щиплєцова дати йому подання на капітана. Володимир Васильович у проханні чемно відмовив, адже старпом перебував на судні менш ніж півроку, а за положенням рекомендація видається тільки після закінчення цього терміну.

— Якби він відверто пояснив, що «під нього» готують недавно придбане судно, то я не відмовив би, — зізнається Володимир Васильович.

Куплене британське судно, куди мав іти старпом, готувалося для роботи на австралійській лінії. У цих далеких краях на борт сідає багато емігрантів з українським корінням, і тому заздалегідь добирали молодого фактурного капітана, кольорову фотографію якого охоче куплять літні співвітчизниці. Прізвище претендента теж були українським, він відпо­відав усім вимогам, до того ж про­йшов річну підготовку в КДБ. У цю грізну установу претендент і настрочив анонімку, звинувачуючи капітана Щиплєцова в усіх смерт­них гріхах. На доноси реагу­вали чуйно. Щиплєцова з пароплава-інваліда списали, і він досить довго борознив чорноморські акваторії на «Молдавии».

Та за обмеженням у морських правах маячив новий кар’єрний злет. Після чергового каботажу Щиплєцов капітанив на балкері «Совфрахт». При тоннажності в 60 тисяч тонн і довжині 212 метрів «Совфрахт» був найбільшим судном пароплавства.

А потім Володимиру Васильовичу довірили «Россию» з екіпажем у 700 душ, ту саму «Россию», де багато років капітанив згадуваний вже Сорока.

Плавав Щиплєцов і другим помічником на урядовій «Башкирии». Хоча й серійний був пароплав, але будувався з індивідуальними забаганками, наприклад, передбачили відособлений танк питної води для Хрущова. У рейсі по Скандинавії крутив кіно для єдиного глядача — Микити Сергійовича (Володимир Васильович ще й кіномеханік). А для такого спецпароплава екіпаж добирали, ого, який. Була потрібна не тільки стерильність анкети, яку перевіряли та перевіряли вкотре. Враховувалися і професійні можливості, і досвід роботи пасажирським помічником, комунікабельність, зрештою. З людьми, а точніше, із потоком людей не кожний впорається. До речі, «Башкирия» — єдиний пароплав, який він приймав на верфях.

Вперед і тільки вперед

Багато хто в його ситуації починали заглядати в чарку і назавжди зникали з морських обріїв, як хвилею змивало. Щиплєцов же під час чергового відлучення від Світового океану не озлоблявся, не замикався в образі, а брався до роботи з іще більшим завзяттям. Відбувалася своєрідна реінкарнація — переселення його морської душі в іншу «плавоболонку». При такому одуховленні абсолютно байдуже, куди переходити, на щабель вище чи нижче. Важливо шкоти попустити настільки, щоб вітром вітрила винесло вперед і тільки вперед. Як зазначено в методичці плавань на кечі «Лейтенант Шмидт».

Можна з награною наснагою розмірковувати про наступність традицій і навичок, горезвісну естафету морських поколінь. Та, по-перше, у цю надуману естафету сам Щиплєцов не дуже вірить. Адже й споконвіку так було, і через наш менталітет зокрема, не прислуховуємося до порад старших. А по-друге, яка ж естафета без підкріплення матеріальною базою, коли немає на чому плавати? У XXI столітті, аж до 2002 року, Щиплєцов плавав на човникових розвалюхах, нашвидку приведених у сумнівний робочий стан («Поиск», «Шаталово», «Бриз» («Волна»), «Юность» («Абрау-Дюрсо»). До речі, за чутками, «Юность» продали для третього життя в Болгарію ледь не за 20 тисяч доларів.

Остання точка докладання зусиль капітана Щиплєцова з при­в’яз­кою до дикого ринку — спорядження та оснащення комерційного пароплава «Бриз». Я бачив, із яким ентузіазмом він приводив у робочий стан колишній НДС, науково-дослідне судно. Проте в останній момент влада в Одесі зарубала все на корені й заарештувала пароплав. Влас­ники були в розпачі. До крайніх заходів їх спонукав аванс, отриманий у партнерів, турецької бункерувальної компанії, і заарештований «Бриз» все-таки пішов із Прак­тичної гавані — вчинок досить зухвалий. Щоправда, по надбудові не стріляли бойовими на ураження, прикордонники взагалі його не переслідували, можливо, не запаслися паливом. Володимира Васильовича, на щастя, тоді на борту вже не було — інакше сидіти б йому в слідчому ізоляторі. Можливо, за нього молився капелан отець Василь, який плавав на «Поиске» матросом.