Українське суспільство нині в стані кризи. Вийти з неї країна може лише шляхом реформ. Що це означає? Для відповіді на запитання доведеться подолати псевдореформаторські ілюзії, зокрема й таку поширену, що начебто для успішності реформ достатньо проявити "політичну волю".
Але, як показує історичний досвід, так звана політична воля, що не узгоджується із законами соціогенезу (тобто з природними законами, за якими виникає й існує суспільне життя людей), неодмінно перетворюється на політичну сваволю. А будь-які спроби реформ, засновані на політичній сваволі, приводять не до соціального прогресу, а, навпаки, - до нових соціальних деформацій. Саме це й відбувалося досі в Україні. Про це свідчить, наприклад, факт безуспішності "антикорупційних реформ".
Отже, проблема полягає в тому, щоб реформи в Україні були концептуально узгоджені із законами соціогенезу. А для цього мусимо ці закони належно усвідомити.
Реформа - це завжди зміна суспільства. Суспільство виникає, існує і змінюється в результаті виникнення, існування і зміни певного соціогенного (такого, що створює суспільство) чинника. Іншими словами, для того щоб виникало, існувало і змінювалося суспільство, потрібно, щоб виникав, існував і змінювався соціогенний чинник. А отже, реформувати суспільство - означає змінити певним чином соціогенний чинник, зокрема розвинувши його до певного рівня. А щоб його змінити, мусимо цей чинник відкрити (пізнати) для себе.
При найближчому розгляді виявляється, що соціогенним є так званий людський чинник, який складається з: 1) соціальної культури людей, під якою розуміємо міру узгодженості волі і свідомості людей із законами соціальної природи; 2) соціальної поведінки людей, що є проявом їхньої соціальної культури. Соціальна культура людей включає в себе, зокрема, політичну, економічну, правову, моральну, релігійну, наукову, технологічну, санаційну та інші види культури людини. Відповідно, соціальна поведінка людей - це політична, економічна, правова, моральна, релігійна, наукова, технологічна, санаційна та інші види поведінки людини. А отже, те, яким є життя людей у суспільстві, визначає "людський чинник", що складається з "соціальної культури людей" і "соціальної поведінки" людей.
От і виходить, що будь-яка справжня реформа - це, власне кажучи, зміна соціальної культури людей, яка й забезпечує зміну їхньої соціальної поведінки, а відтак - зміни в суспільстві.
Закон соціальної природи, яким слід керуватися при здійсненні будь-яких реформ, може бути сформульований так: без зміни соціальної культури людей, що забезпечує зміну їхньої соціальної поведінки, не може бути успішно здійснена жодна реформа. Справжньою реформою може бути лише діяльність, що сприяє розвиткові соціальної культури людей. Діяльність, що не має цієї властивості, є псевдореформаторською.
Якщо у світлі викладеного вище закону соціальної природи проаналізувати досвід реформи, здійсненої, наприклад, Франкліном Делано Рузвельтом, що забезпечила подолання Великої депресії у США, то виявиться, що вона привела саме до зміни соціогенного чинника - соціальної (політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури громадян США. А цей чинник, у свою чергу, спричинив прогрес в американському суспільстві.
Рушійною силою "японського дива", виявляється, так само став сформований реформаторами новий соціогенний чинник - прогресивна соціальна культура японців.
Історія загалом надає достатньо доказів того, що існує закономірність: соціальний прогрес завжди забезпечується розвитком соціогенного чинника, тобто соціальної культури громадян (іншими словами, цю закономірність можна сформулювати ще й так: рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку соціальної культури його членів). Тому можемо стверджувати, що реформатори у своїй реформаторській діяльності повинні керуватися принципом верховенства соціальної культури громадян, яка є основою так званого людського чинника. Саме вона є найвищою соціальною цінністю, тим визначальним чинником, якщоий забезпечує благополуччя життя людей у суспільстві.
Як показує історичний досвід, спроби різних реформаторів запровадити демократію, свободу, справедливість, права людини, правову державу, ефективну економіку та інші соціальні цінності без органічного зв'язку з процесом формування у суспільстві соціальної культури громадян успіху не мають. Очевидно, є закономірність: лише за наявності в суспільстві розвиненої соціальної культури громадян можлива реалізація в ньому таких соціальних цінностей, як демократія, свобода, справедливість, права людини, правова держава, ефективна економіка тощо.
До речі, припустивши існування цієї закономірності і використавши її для соціального прогнозування, можна сформулювати прогностичне правило: якщо рівень соціальної культури громадян у країні "Х" дуже низький, то ця країна неодмінно стає джерелом небезпеки для інших країн. Наприклад, Росія, в якій згаданий соціогенний чинник (тобто політична, економічна, правова і моральна культура громадян) є нині критичним, стала живильним ґрунтом для різноманітних загроз безпеці світового співтовариства.
В Україні, на відміну від Росії, має місце інспірований Майданом процес розвитку (хоч і стихійного!) соціальної культури громадян. Очевидно, він і спровокував конфлікт між Росією та Україною.
Нині в Україні історично склалися надзвичайно сприятливі умови для розвитку соціальної культури громадян. І реформатори повинні їх використати для забезпечення успішності реформ (політичних, економічних, правових, моральних тощо), які виведуть країну на шлях соціального прогресу. Українські реформатори поки що зводять суть будь-якого реформування до оперування інституціональними чинниками, тобто до маніпуляцій законодавством і адміністративними інструментами. Але ці чинники здатні впливати лише на крону всього "дерева" наших суспільних проблем, а його корінь при цьому залишається ураженим. І як тут не згадати біблійну метафору: "Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем". Соціальна культура громадян і є тим "людським чинником", який досі зневажали українські будівничі-реформатори і який має бути покладений в основу реформування України. Маємо позбутися реформаторської ілюзії щодо можливості успішних інституціональних реформ в Україні без удосконалення зазначеного "людського чинника", в основі якого соціальна культура громадян!
Проте не ототожнюймо соціальну культуру громадян з їхньою поінформованістю. Це різні речі. Проблема їх розрізнення особливо актуалізується нині, у зв'язку з поширенням у суспільстві ілюзії про визначальну роль інформації, яка начебто визначає соціальний прогрес. Насправді це не так! Інформація - лише інструмент, що його люди використовують так чи інакше залежно від стану їхньої соціальної культури, з допомогою якої вони інтерпретують отримувану ними інформацію. Звідси випливає, що не можна соціальну культуру громадян підміняти поінформованістю, а тому, не ЗМІ як засоби, що мають просто поширювати, доносити інформацію до громадян, вирішують долю народів, а університети й інші просвітницькі заклади, що мають формувати соціальну культуру громадян. А отже, джерелом соціального прогресу в Україні мають бути визнані університети-просвітителі, що формують соціальну культуру громадян, а не ЗМІ, що поширюють інформацію. Бо останню громадяни мають інтерпретувати у світлі їхньої соціальної культури і використовувати лише як інструмент для забезпечення соціального прогресу в країні.
Суспільний прогрес в тій чи іншій країні має місце тоді, коли в суспільстві є прогресивна еліта, яка веде за собою народні маси шляхом прогресу. Однак за нерозвиненості соціальної культури громадян у них відсутня потреба в прогресивній еліті. І, очевидно, звідси соціальний закон: кожен народ має ту еліту, яку він заслуговує.
Як показує досвід інших країн, для розвитку соціальної культури громадян в українському суспільстві доцільно було би: відряджати на навчання за кордон українських юнаків і дівчат, які після закінчення навчання "імпортуватимуть" звідти в Україну соціальну культуру; залучати до державного управління громадян України (або іноземних) з розвинутою соціальною культурою; направляти українських фахівців на стажування в країни з розвиненою соціальною культурою громадян; реформувати зміст освіти таким чином, щоб освіта сприяла формуванню у громадян прогресивної соціальної (політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури
і т.п.
Лише реформаторська діяльність, яка супроводжуватиметься розвитком соціальної культури громадян, що є основою "людського чинника", здатна зробити будь-які реформи успішними і забезпечити соціальний прогрес в Україні. Справжні реформи - ті, що сприяють розвитку "людського чинника", інакше - це псевдореформи.