Другий рік поспіль, вже без Лобановського, київське «Динамо» досягає основної сітки групового турніру Ліги чемпіонів. Це, безумовно, радує і певною мірою підтверджує слова керівництва клубу про те, що його улюблене дітище, як стверджує все те ж керівництво, перебуває на вірному шляху. Щоправда, кінцевий пункт цього шляху поки оприлюднений не був. Але, здається, програма-мінімум — вихід із групового турніру в наступну фазу змагань.
Якщо під таким кутом спробувати проаналізувати поєдинок «Динамо» із лондонським «Арсеналом», то так і хочеться сказати: «Шлях наш — у мороку». Ні, я жодною мірою не бажаю поставити під сумнів, одягнувшись у тогу песиміста, і якось затьмарити важку перемогу киян над лідером англійської прем’єр-ліги: до перерви господарі трималися впевнено. Вже в чому, а в бойовитості, граничній самовіддачі й інших морально-вольових якостях, модно іменованих нині словом «мотивація», їм не відмовиш. З майстерністю, щоправда, є проблеми. І суперників киян у міжнародних матчах, на превеликий жаль, не так часто вилучають із поля, як у внутрішньому чемпіонаті.
Важко уявити собі сьогоднішнє «Динамо» без його головного «мислителя» — Валентина Белькевича. Його тонкі, розумні маневри та передачі, що іскряться ігровою зрілістю, є, безсумнівно, головною зброєю біло-блакитних. Якщо говорити мовою мистецтва, то Валентин — єдиний у київській дружині творець. Інші, нехай дарують мені за порівняння, у кращому разі — мускулисті орачі. Як показав поєдинок, фізичні сили все ж убувають порівняно швидше, аніж техніко-тактичний потенціал: у другому таймі, програючи 0:2, «каноніри», немов багатотонним пресом, притиснули господарів до власних воріт. Гостям не вдалося зрівняти рахунок лише через як героїчну, так і майстерну гру Шовковського, проте, більшою мірою, через неточні удари арсенальців. Останні двадцять хвилин, як кажуть боксери, «Динамо» «попливли» на очах 82-тисячної аудиторії. Після того, як на 80-й хвилині невтомний Анрі відіграв один м’яч, у чаші «Олімпійського», здавалося, визріло загальне бажання — швидше б австрієць Плаутц підбив підсумок протистоянню українців та англійців.
Мудрий наставник «канонірів» Арсен Венгер перед вильотом у Київ зауважив, що найважливішим відрізком у грядущому поєдинку будуть його перші 30 хвилин. Усього лише 72 години було відпущено його вихованцям для повного відновлення сил після виснажливого матчу внутрішнього чемпіонату із земляками з «Челсі». Киянам у цьому плані було легше, оскільки перед лігівським матчем вони, не особливо напружуючись, провели два м’ячі у ворота маріупольського «Іллічівця». Венгер пішов на екстрений захід, щоб зберегти сили втомлених «канонірів»: відмовився від наданої господарями проби поля, передбаченої регламентом УЄФА. Тож лондонцям у буквальному сенсі довелося прямо з повітряного корабля вирушити на футбольний бал.
Французький тренер не помилився: кияни з перших хвилин змусили гостей ледь не з піною на устах гасати по всьому полю. Розуміючи сакраментальну істину, що в складі «Динамо» немає гравців калібру Піреса, Анрі, Вільтора, Вієра, Люнгберга, наставник динамівців Олексій Михайличенко вирішив «по-кутузовськи» спочатку вимотати суперника, а потім завдати йому вирішального удару. Такий задум спрацював. Щоправда, не стільки завдяки діям господарів, як «його величності випадку»: на 27-й хвилині Леко з-за меж штрафного майданчика «Арсеналу» завдавав удару. М’яч, двічі зрикошетивши, ліг прямо на підйом Шацьких — 1:0.
Хто знає, за яким сценарієм пройшов би весь поєдинок, якби на 64-й хвилині не опинився не на своєму місці — за межами власного штрафного майданчика — голкіпер гостей Леманн. Нерозторопність німця призвела до другого м’яча в ворота «Арсеналу» — Белькевич показав, хто в хаті хазяїн. Так, завдяки прихильності фортуни, про яку після матчу в унісон говорили Михайличенко і Венгер, господарям вдалося переграти грізний «Арсенал». Втім, кажуть, що удача прихильна до сильних, тож 5 листопада в поєдинку четвертого туру в Лондоні ми зможемо переконатися в слушності такого висловлювання.