UA / RU
Підтримати ZN.ua

Іван Стрельбицький — видатний європейський картограф XIX століття

Серед видатних географів, картографів та геодезистів Росії і України особливе місце по праву належить синові українського народу, картографові, генералу від інфантерії Івану Панасовичу Стрельбицькому (1828—1900)...

Автори: Віталій Чепак, Галина Чепак

Серед видатних географів, картографів та геодезистів Росії і України особливе місце по праву належить синові українського народу, картографові, генералу від інфантерії Івану Панасовичу Стрельбицькому (1828—1900). Рід Стрельбицьких неодноразово прославляв Україну: у Києві, Почаєві та Чернігові творили гравер Іван Стрельбицький (відомі портрети гетьманів і митрополитів його роботи, 1707 р.), гравер Федір Стрельбицький (Почаївська біблія, 1798 р.), золотих справ майстер Самсон Стрельбицький (срібні оклади і німби для ікон Києво-Печерської лаври, 1828 р.).

З 1792 по 1799 рік французькі геодезисти П.Ф.А.Мешен і Ж.Б.Ж.Деламбр виміряли дугу меридіана від Дюнкерка до Барселони. Ця робота знадобилася для встановлення довжини метра як 1/10000000 частки чверті земного меридіана, оскільки 1793 року декретом Конвенту Франції було прийнято метричну систему мір, якою тепер користується все людство. Геодезичні партії найрозвиненіших європейських країн продовжили аналогічні виміри. Робота з вимірювання земної поверхні дуже трудомістка. Для її виконання потрібно мати точні геодезичні прилади — теодоліти, нівеліри, мензули, кіпрегели... Саме через Україну в 1816—1852 роках зусиллями геодезистів трьох країн (Росії, Швеції і Норвегії) проводилися вимірювання дуги меридіана від річки Дунай до Північного Льодовитого океану — понад 25 градусів! На згадку про виконане вимірювання у селі Старо-Некрасівка поблизу Ізмаїла встановлено гранітний монумент, напис на якому гласить: «Південну межу Дуги меридіана... від річки Дунаю до Океану Льодовитого через Росію, Швецію і Норвегію... постійно трудячись з 1816 по 1852 виміряли геометри трьох народів...»

У Російській імперії геодезичні роботи провадилися ще з 1765 року з метою складання планів землеволодінь. Саме ці фрагментарні плани й становили матеріал для подальшого картографування. Безліч фрагментів вивірених планів з’єднати в одній великій карті держави під силу лише вченому, здатному опрацювати великий масив інформації, вченому, який володіє спеціальними розділами багатьох галузей знань — математичною картографією, практичною астрономією, гравіметрією, гіпсометрією... Коли Європі знадобилася точна карта «поверхні» королівств, князівств, республік, погляди європейських картографів звернулися у бік Росії, де вже стали популярними картографічні роботи нашого талановитого співвітчизника Івана Стрельбицького. 1869 року Гаазький міжнародний статистичний конгрес запропонував Росії створити карту Європи.

Офіцер Генерального штабу І.Стрельбицький із 1865 року очолив роботи зі складання «Спеціальної карти Європейської Росії» на 152 аркушах у масштабі 10 верст в одному дюймі. Ця карта охоплювала не лише Європейську Росію, а й значну частину Німеччини, Австрійської імперії, Балкан та Малої Азії. Роботу було завершено у 1871 році. Карта відповідала не лише вимогам військового відомства, а й запитам інших відомств. Особливе значення праці Стрельбицького полягало ще й у спростуванні думки західних картографів про відставання Росії в картографії. Річ у тому, що Франція, Великобританія, Австрія і Швейцарія до 70-х років ХІХ ст. завершили повне картографування територій своїх країн, а Росія закінчила картографувати лише європейську частину своєї території. Проте площа європейської Росії істотно перевершувала площу Франції, Великобританії, Австрії і Швейцарії разом узятих! Цю частину імперії охоплено точними зйомками. Думка західних картографів змінилася завдяки працям Стрельбицького.

До 1869 року наш співвітчизник випустив дві важливі праці — «Карта Європейської Росії, складена відповідно до Височайше затвердженого 19 лютого 1861 року «Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності» (1861 р.) і «Карта Донецького кам’яновугільного кряжу» (1869 р.) — топографічний опис Донбасу. Ці фундаментальні праці І.Стрельбицького не лише стали вагомим внеском у розвиток вітчизняної картографії та геодезії, а й принесли йому європейську славу.

У 1869-му 40-річний офіцер військово-топографічного відділу І.Стрельбицький став членом Російського географічного товариства. Це членство вважалося надзвичайно почесним. Головою географічного товариства був брат імператора великий князь Костянтин Миколайович, віце-головою — знаменитий географ, президент Петербурзької академії наук, адмірал граф Ф.Літке, були членами товариства і провадили дослідження на його завдання географ, сенатор і почесний член Петербурзької АН П.Семенов-Тянь-Шанський, дослідник екваторіальних країн, також наш земляк М.Міклухо-Маклай, дослідник Центральної Азії генерал-майор і почесний член Петербурзької АН М.Пржевальський...

Цими вченими захоплювалися сучасники. Їхні імена увічнені на географічній мапі світу: острів Літке в архіпелагах Землі Франца-Йосифа і Норденшельда, мис Літке, півострів Літке, протока Літке тощо; гірський хребет Пржевальського в системі Куень-Луня, льодовик Пржевальського на Алтаї, кілька мисів його імені і навіть кінь Пржевальського; гірський хребет Семенова-Тянь-Шанського в Наньшані, льодовик Семенова-Тянь-Шанського і пік Семенова-Тянь-Шанського в Тянь-Шані, гори Семенова-Тянь-Шанського на Алясці тощо; Берег Маклая в Новій Гвінеї...

Значення цих імен для географічної науки, без перебільшення, величезне. Вони відлиті в золоті та сріблі. Про це свідчать засновані на їхню честь нагородні настільні медалі Російського географічного товариства: Золота Костянтинівська медаль, Велика золота медаль ім. Ф.П.Літке, Велика срібна медаль ім. М.М.Пржевальського, Золота і Срібна медалі ім. П.П.Семенова. Медалі, засновані в ХІХ столітті, вручали і в радянські часи — до 1931 року. 1946-го Географічне товариство СРСР заснувало Золоті медалі ім. П.П.Семенова-Тянь-Шанського, ім.М.М.Пржевальського, ім. Ф.П.Літке, фактично продовживши традицію нагородження тими ж медалями імені видатних географів.

Створення І.Стрельбицьким спеціальної праці «Поверхня Європи», що вийшла у Парижі (1882 р.) французькою мовою, стало вершиною творчості талановитого сина України. 1883 року Лондонський конгрес обрав генерал-лейтенанта І.Стрельбицького дійсним членом Міжнародного статистичного інституту. (У ХІХ ст. картографія стала тісно стикатися зі статистикою; в інтересах військових топографів видавалися географо-статистичні довідники окремих країн.) 1891 року Стрельбицького обирають членом Російського астрономічного товариства, а 1899 року він отримує найвищий військовий чин імперії — генерала від інфантерії.

Іван Панасович Стрельбицький народився 18 липня 1828 року в селі Галенки нині Роменського району Сумської області. Освіту і професію землеміра він здобув у школі землемірів при Київському університеті Святого Володимира й 1849 року розпочав службу в Межовому корпусі. 1852 року Стрельбицькому присвоюють перший офіцерський чин прапорщика і звання межового топографа. (До 1867 року чиновники гірничого, залізничного, телеграфного, лісового і межового відомств мали військові чини.) 1859 року він закінчив Миколаївську академію Генерального штабу й отримав призначення у військово-топографічний відділ Генштабу. Саме тут і виконав свою першу значну роботу, що відчинила йому двері в Російське географічне товариство, — карту селянських наділів, отриманих у результаті скасування кріпосного права.

Ще 1798 року імператор Павло І, який у листопаді того ж року заснував Почет Його Величності з квартирмейстерської частини, іменним указом наказав мати у Почті Й.В. з квартирмейстерської частини Власне Його Величності депо карт. На початок ХІХ ст. депо карт, кероване інженером-підполковником Опперманом, склало 10-верстні і 20-верстні карти Росії та прикордонних територій Прусії і Туреччини. Причому на картах було показано поштові і головні дороги.

До 1812 року чітко окреслилася потреба в підготовці кадрів професійних військових топографів. Тоді було засновано Фінляндський топографічний корпус зі щорічним набором шести курсантів. За 10 років Фінляндський топографічний корпус зі спеціалізованого військово-навчального закладу перетворився на загальновійськовий навчальний корпус зі щорічним набором 60 курсантів, де топографія стала одним із 20 предметів. Тому при Головному штабі 1822 року було відкрито Школу топографів, два відділення якої готували офіцерів-топографів і унтер-офіцерів — граверів та літографів. До 50-річного ювілею військово-топографічної служби І.Стрельбицький отримав довічний пенсіон як нагороду за «Спеціальну карту Європейської Росії». За неї ж 1875 року на Міжнародному географічному конгресі в Парижі українцю Стрельбицькому було присуджено медаль цього конгресу.

10-верстна «Спеціальна карта Європейської Росії» Стрельбицького зберегла цінність до 30-х років ХХ століття. На її основі складали карти областей Радянського Союзу через 60 років після видання! У 1876 році талановитий картограф видав 60-верстну «Генеральну карту Європейської Росії з прикордонними частинами Західної Європи, Туреччини, Персії, Сибіру та Туркестану». А 1874 року видав фундаментальну працю «Обрахунок поверхні Російської імперії в загальному її складі в царювання імператора Олександра ІІ», за яку Іван Панасович здобув найвищу нагороду Російського географічного товариства — Золоту Костянтинівську медаль.

Помер Іван Стрельбицький 15 липня 1900 року у своєму рідному селі Галенки на Сумщині, там і похований. 1967 року на могилі встановлено пам’ятник, на будинку вченого відкрито меморіальну дошку. Українці ніколи не були в ар’єргарді військово-технічної творчості. Найчастіше вони задавали нові орієнтири європейському і світовому військово-технічному та військово-стратегічному мистецтву.