Влітку частіше навідують думки про гігієну, особливо чужу, особливо в спекотні дні, особливо в переповненому транспорті. Митися чи не митися - запитання, на перший погляд, дивне, але бували часи, коли не милися. Точніше, ставлення до чистоти в різні часи було різне.
Відома любов стародавніх греків до індивідуальних купелей. І стародавніх римлян - до громадських. Перші терми з’явилися тут у III столітті до н.е. У величезних залах, куди мав доступ кожен, за символічну плату можна було не тільки попітніти, скупатися, а й зайнятися спортом, почитати, зустрітися з приятелями, скористатися послугами масажистки тощо. Серед голих тіл не мав значення соціальний стан, захоплювала краса тіла, а відгодовані черевця викликали добродушні глузування.
Однак культ лазень із поширенням християнства став співвідноситися з язичництвом і гріхом. Християнський світ став думати про чистоту душі й ігнорувати тіло. Починаючи з III століття, тіла крайніх аскетів не бачили води взагалі. Геронім, що жив на межі IV і V століть, стверджував: той, кого очистив хрест, не повинен митися знову. Крім ритуального змочування пальців у святій воді на вході в храм, єдиним контактом людини з водою було омивання покійника перед похованням. Про це, зокрема, пише у книжці «Історія бруду» Катрін Ашенбург. Однак історик зазначає, що остаточний кінець водним задоволенням поклала не церква, а чума, яка в XIV-XV століттях знищила третину населення Європи. 1348 року король Філіпп IV наказав паризьким ученим дослідити причини напасті. На їхню думку, винне було миття. Заявили, що особливо тепла вода загрожує тяжкими болістями: розм’якшує тіло, і до людини сильніше чіпляється зараза. Лазні закривалися, а «бліда смерть» тим часом косила людей. 1538 року Еразм Роттердамський писав: «Це чума навчила нас обходитися без води». Настав найбрудніший період у Європі. З середини XVI століття по середину XVIII навіть у багатих європейських резиденціях, оснащених розкішними фонтанами, вода не контактувала зі шкірою людини.
Їду до тебе - не мийся
Аристократія тих часів була так само брудна, як і селяни. Генріх IV, подейкують, «пахнув» нестерпно, втім, як і його син, Людовік XIII. Рясно пітнів Людовік XIV, який до того ж надзвичайно любив фізичні вправи. Але він знайшов спосіб мати чистий вигляд: просто міняв сорочки кілька разів на день і полоскав рот вином. Король-Сонце (так його називали) вважався в чистоті педантом, із його подачі білосніжна сорочка стала символом свіжості. Увійшли в моду білі комірці та манжети. У живописі, особливо голландському, найпопулярнішим сюжетом стали сюжети з білизною, розвішаною на мотузках.
У цей період на головах і в чоловіків, і в пань під перуками, що приховували немите волосся, водилися найрізноманітніші комахи. Ця обставина породжувала безглузді манери. Так, увійшло в моду носити на грудях медальйони з вошами з голови коханих.
Оскільки пахли всі, не смердів ніхто. В Європі натуральний запах довго вважали природним і навіть необхідним. Учені й лікарі доводили, що від купання чоловіки перетворюються на євнухів, а жінкам водні процедури загрожують безпліддям. Усі мали пахнути, як пахнуть, і чим сильніше, тим краще. Вважалося, що застояні жіночі й чоловічі виділення мали особливу звабливу силу.
Жінки все ж таки вдавалися й до інших ароматів. Насамперед пижми та мускусу, який виділяють залози деяких тварин. Це були важкі запахи, всепроникні, але й вони не могли заглушити свої, природні.
Аматоркою мускусу була Жозефіна Бонапарт. Її будуар наскрізь пропахнув ним, і, кажуть, цей запах зберігався після її смерті протягом 60 років. Але Жозефіна, якщо й не милася, інколи все ж таки протиралася рисовим борошном (ним очищали і тіло, і волосся). Зберігся лист великого Бонапарта, який писав Жозефіні з дороги: «Їду до тебе, не мийся».
Повернення води
У XVIII столітті почали входити в моду морські купання та питні мінеральні курорти в Англії, Франції, Сілезії. Гідротерапію проводив такий собі Вінсент Прісніц (від його імені походить польське «пришніц» - душ). Ці курорти сприяли тому, що вода повернулася до людей, спочатку, правда, холодна. Крижаний басейн, вважалося, мав лікувальні й виховні функції.
Першим у власній ванні викупався Людовік XV, а його коханка мадам де Помпадур, крім ванни, обзавелася власним будуаром з туалетом і біде. Ванну кімнату з водогоном одним із перших у своєму будинку обладнав Чарльз Діккенс. Тепер стало поширюватися нове бачення: шкіра має бути чистою, отже - дихати, а купання допомагає зберегти здоров’я та красу. Поступово чистота ставала ознакою хорошого походження, бідність почала «смердіти».
У середині XIX століття стали будувати громадські лазні та пральні й для «простих смертних», - відсутність гігієни серед робітників спричиняла епідемії черевного тифу та холери. А невдовзі почалася ера пропаганди загальної гігієни. 1910 року в Європі офіційно було заведено всі будинки споруджувати з ванними кімнатами. Правда, в народі тоді купання вважалося справою ризикованою, милися більше за рекомендацією лікаря. Волосся все ще частіше чистили сухим рушником або висівками. Однак часи й звичаї бурхливо змінювалися, і настала ера мила та дезодорантів.
Епоха боротьби з потом
Перший дезодорант з’явився у США 1888 року, назвали його MUM 12. Незрозумілість назви пояснювалася тим, що предмет цей вважався з категорії «встидливих». І аерозольний, і кульковий дезодоранти - також винахід «найохайнішої нації» - американців. Спочатку ці предмети гігієни, що вважалися дуже інтимними, мали позбавити людину запаху її природних виділень. Користувалися при цьому дезодорантом на немите тіло. На мите почали наносити його тільки в середині ХХ століття. Нині, мабуть, немає жодної людини, котру б не переконали в непристойності власного природного запаху. Сприяв цьому, звісно, бурхливий розвиток галузі мийних засобів і штучних запахів.
З’явилося й щось особливе, здатне нині відрізнити заможних людей від звичайних, «дезодорантних», - шляхетні та неповторні вишукані парфуми.
Чистоті - так, хімії - ні
Турбота про здоров’я в окремих людей перетворюється на настирливу ідею. Наразі спостерігається інша крайність - невиправдане затикання пор різною хімією. Зростає кількість людей, котрі страждають на алергію, особливо в багатому й цивілізованому світі. Дерматологи дедалі більше виступають проти частого миття, наслідком якого стає сухість шкіри. Багато запашних мил містять антибактеріальні препарати. Особливо підступні вони для інтимної гігієни. Відомий український імунолог Георгій Драник зазначив, що рекламні кампанії антибактеріальних засобів додають лікарям пацієнтів. Людина має «носити» на шкірі певну кількість бактерій, бо вони виконують захисні функції. Святе місце порожнім не буває: забери їх - і їхнє місце займуть грибки та алергени. Небажані також пілінги та обтирання грубими рушниками, - ці процедури викликають мікротравми шкіри, позбавляють нас захисного епідермісу, полегшують вторгнення в організм мікробів, які нам не загрожують, коли шкіра не ушкоджена.
У хаосі реклам, що рясно пропонують різноманітну продукцію косметичної промисловості, дедалі виразніше звучать голоси прихильників повернення до природи. Йдеться не про відмову від миття або чищення зубів узагалі, а про надмірне захоплення хімією, косметичними засобами, які призводять до порушення захисних функцій шкіри і, як наслідок, до різних захворювань.
Межа чистоти
Широка реклама мийних засобів провокує серед народу страх бруду і бактерій, частішають випадки мізофобії - нав’язливого страху забруднення й зараження, що виражається в боязні найменшого контакту з навколишніми людьми. Дехто, боячись заразитися, не може потиснути іншій людині руку, миє свої руки двадцять разів на день, приймає по кілька разів душ.
- У мене, приміром, є пацієнтка, жінка похилого віку, - розповідає київський психолог Марія Ляхова, - вона не пускає своїх дітей на поріг. Відчинить їм двері, дуже рада їх бачити, вони її повністю утримують, носять продукти. Але на поріг не пустить і навіть ту ганчірочку, на якій діти стояли, коли вони підуть, ретельно витрусить. Цілими днями вона миє й чистить. Цей страх у таких людей постійний, вони живуть із відчуттям, що коли не зроблять (не приберуть, не помиють), то просто помруть.
Усі манії, вважає Марія Миколаївна, починаються від внутрішнього дискомфорту. «Завжди це починається з проблем якогось кола спілкування: батьки, брат, сестра, друзі. Мене не сприймають, я почуваюся не так: у школі, на роботі, в суспільстві. Людина в такому стані не може відчути любов до себе і любов свою до світу.
- Якщо людина любить чистоту, любить себе поніжити, - зазначає Марія Ляхова, - у цьому нічого страшного немає - просте сибаритство. До того ж і тіло треба «балувати», інакше воно довго не служитиме. Що стосується легкого «заїзду» - надмірну в чистоті педантичність, виглядає це інколи неприємно, але терпимо. Однак якщо охайність переступає всі межі й перетворюється на ситуацію «я не люблю людину, яка навіть просто проходить повз мене», таке може перерости у тяжкі розлади. Наразі побільшало фобій у контексті легкої шизофренії. Такі стани стають особливо частими, коли підвищується напруга в суспільстві.