За останні півроку Товариство Червоного Хреста відзначилося в українській пресі, мабуть, у кілька разів більше, ніж за всі попередні роки незалежності країни. За малий період представники організації, яка вже тривалий час здавалася "нафталіновою", перетворилися на вітчизняних героїв.
Зимові події в Києві дали поштовх формуванню на базі київського офісу "Червоного Хреста" кількох волонтерських груп з числа програмістів, менеджерів, директорів компаній, піарників, журналістів, фінансистів тощо. Це люди, які не були готові цілодобово стояти на барикадах, але хотіли допомогти здійснитися демократичним змінам у країні.
Пройшовши інтенсивні курси, вони набули знань та навичок парамедиків, готових надавати першу долікарську допомогу в екстрених умовах. Удень проходили тренінги, а вечорами - практика на Майдані.
З березня 2014-го, коли "гарячою точкою" став не тільки Київ, групи київських волонтерів почали виїжджати в регіони, щоб допомогти місцевим представництвам "Червоного Хреста" налагодити ефективну роботу.
"Святковий" виїзд
Оскільки все суспільство перебувало в очікуванні провокацій на травневі свята (особливо 9 травня), і в багатьох "критичних" регіонах було заплановано публічні заходи, групи київських волонтерів роз'їхалися по регіонах для надання допомоги місцевим відділенням "Червоного Хреста" - в Одесу, Запоріжжя, Миколаїв та Донецьк.
Перед чотирма волонтерами, котрі виїхали 8 травня з Києва в Донецьк, стояло кілька завдань - доправити медикаменти місцевим працівникам "Червоного Хреста", допомогти патрулювати центральні вулиці міста, де проходили маніфестації та мітинг проросійськи налаштованого населення, а також перегнати в Київ два автомобілі (швидку допомогу й мінібус для транспортування гуманітарки), отримані з Німеччини.
Треба сказати, що в "Червоного Хреста", заснованого ще 1864 р., напрацьовано досить багато політик і правил роботи. Забезпечення безпеки своїх співробітників і волонтерів серед них - правило номер один. І тому, коли організація починає роботу на території конфлікту (особливо військового), перш ніж туди виїжджають співробітники та волонтери, керівництво "Червоного Хреста" домовляється з усіма без винятку (!) сторонами конфлікту про гарантії безпеки для своїх людей.
Таких домовленостей було досягнуто в Донецьку заступником голови місії Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні французом Жаком Барберісом, який до того 6 років керував місією в Чечні і добре володіє російською мовою. Вдень 9 травня керівництво так званої Донецької народної республіки, що розмістилося в будинку Донецької облради, пообіцяло не перешкоджати роботі міжнародної місії в Донецьку та Донецькій області, а також сприяти доставці гуманітарної допомоги в Слов'янськ, Краматорськ і Маріуполь. Але вже о 7-й вечора 9 київських і донецьких співробітників та волонтерів благодійної організації разом із Жаком опинилися зі зв'язаними руками в підвалі тієї ж таки облради.
Домовленості по-донецьки
Історія розвивалася, як у гостросюжетному бойовику. Повернувшись із денного патрулювання центральних вулиць міста в офіс "Червоного Хреста", волонтери виявили, що 2 автомобілі, які треба було перегнати в Київ, зникли. Ще вранці вони перебували на стоянці, а на вечір їх не стало. Про інцидент сповістили міліцію. Згодом представники Київського РВВС м. Донецька повідомили, що машини виявлено біля Донецької обладміністрації. Їх забрали представники ДНР, вирішивши, що саме в цих машинах "Правий сектор" перевозив зброю. Представники "Червоного Хреста" пояснили, що машини тільки днями було отримано як гуманітарний вантаж. Є всі необхідні документи, а ключі від автомобілів перебувають у сейфі офісу.
Ознайомившись із документацією, "представники закону" запропонували двом київським волонтерам, Ігорю Сімутіну та Василю Журавлю, які мали переганяти техніку, поїхати з ними й забрати машини. При цьому заїхати в готель по водійські права їм не дозволили, сказавши, що назад супроводять із блимавками.
"Коли через 30 хвилин я безуспішно спробував додзвонитися Васі, то зрозумів, що все зле", - ділиться спогадами ще один київський волонтер Віталій Головатий. Після енної спроби на дзвінок таки відповіли, але не Вася. А ще через годину 7 озброєних представників ДНР увірвалися в офіс "Червоного Хреста" у пошуках доказів проти "Правого сектора". Внаслідок розбірок 9 людей (4 волонтери з Києва, 4 - з Донецька і Жак Барберіс) опинилися в підвалі облради.
Оскільки одним із київських волонтерів був мій чоловік Олександр Черниш, то мені досі страшно описувати те, що відбувалося далі. Та й випитувати подробиці я так і не змогла себе примусити. Якщо стисло, то зізнання про те, що волонтери є представниками "Правого сектора", вибивалися під дулами автоматів із роздяганням та всіма іншими супровідними "ефектами". Тим часом у підвал доправили хлопця. Оскільки він був страшно побитий і майже непритомний, то вияснити його ім'я не вдалося. Загарбники згадували, що він з Одеси. На очах у представників "Червоного Хреста" йому відрізали вухо і під прицілом вимагали у волонтерів, щоб ті зупинили кровотечу.
Після "спілкування" в обладміністрації донецького волонтера Олександра, для якого патрулювання того дня було першим, доправили в лікарню з черепно-мозковою травмою…
Керівник волонтерської групи "Червоного Хреста" України Тарас Логгінов особисто звертається до Сергія Тарути і Ріната Ахметова: "Я прошу забезпечити безпеку роботи волонтерів і співробітників "Червоного Хреста" у Донецьку та області, а також сприяти у поверненні вкрадених рацій та автомобілів організації, якщо ви справді піклуєтеся про жителів регіону і хочете, аби їм оперативно надавалася необхідна гуманітарна допомога".
Від себе додам, що найщасливішою фразою, яку я почула від чоловіка, був дзвінок о 6:30 ранку 10 травня: "Поїзд рушив, ми повертаємося до Києва". А напередодні, 9 травня, я почула горезвісний "голос Донбасу". Почула дуже добре. І навряд чи зможу його забути…