Його називали «галицьким Мікеланджело». Скульптор Іоанн Георг Пінзель жив і творив у ХVIII ст. у провінційному містечку Бучачі на Тернопільщині. Припускають, що народився він 1707 року, саме тому три західні області — Івано-Франківська, Львівська й Тернопільська — оголосили 2007-й Роком Іоанна Пінзеля. І от під час фотозйомки робіт майстра для ювілейного каталогу науковий співробітник Тернопільського краєзнавчого музею Віра Стецько виявила роботу, яку вважає автопортретом Пінзеля. Скривлене від болю обличчя вона побачила на правому плечі скульптури «Алегорія Мужності», свого часу встановленої в бічному вівтарі церкви Покрови в Бучачі.
— Я підняла голову — на мене дивився Пінзель. Побачила скривлене від болю обличчя, яке більше нагадувало маску, — розповідає Віра Стецько. — У ХV ст. Мікеланджело Буонаротті в сцені Страшного суду на фресках Сикстинської капели зобразив себе в образі грішника, чию шкіру тримає Св. Варфоломій. От і Пінзель зобразив не застигле обличчя, а скривлене від болю.
Віра Іллівна майже двадцять років вивчає творчість скульптора, ще за радянських часів вони з львівським істориком, ініціатором створення музею І.Пінзеля Борисом Возницьким врятували не один твір майстра. Часом шедеври знаходили під шаром вапна або в напівзруйнованих церквах. Нині відомо 62 твори, з них 40 знаходяться у Львівській галереї мистецтв, 15 — у Тернопільському краєзнавчому й шість — в Івано-Франківському художньому музеї.
А от про життя й творчість Іоанна Георга відомо небагато. Так і не встановлено, звідки він родом, як опинився на Поділлі, на околиці Речі Посполитої. Залишається загадкою, де й коли він помер. Дослідники навіть не беруться стверджувати, чи то справжнє прізвище Пінзель. У різних архівних документах воно звучить по-різному: Пілзень — Пінзель — Пілце. Проте скульптури ставлять його поряд з визначними європейськими майстрами епохи бароко, а творчу манеру порівнюють із роботами видатного чеського майстра Матея Брауна, італійського скульптора й архітектора Лоренцо Берніні. Кам’яні постаті Львівської ратуші своїм динамізмом, темпераментом, потужною напористістю нагадують барельєф «Битва кентаврів» великого Мікеланджело.
— Уперше про Пінзеля згадується в знайденій 1906 року книжці витрат за 1750—1778 рр., де сказано, що авторові скульптури Св. Георгія Змієборця, встановленої на аттику собору Св. Юра у Львові, й постатей Леона й Танасія виплачено майже 37 тисяч золотих, причому остаточний розрахунок провадився з вдовою Пілзновою, вочевидь, самого автора вже не було серед живих. Доцільно нагадати, це були перші роботи Пінзеля, виконані в камені, — зазначає Віра Стецько.
Згадку про Пінзеля 1995 року виявили польські дослідники Петро Красник і Ян Островський в архівах Варшави, там знайдено церковні книги Бучацького приходу із записом: «13 травня 1751 р. у Бучачі укладено шлюб між шляхетним Іоанном Георгом Пінзе, молодшим скульптором, і Маріанною Елізабетою Кейтовою, удовою, дівоче прізвище по першому шлюбі Маєвська».
Через рік, 1752-го, подружжя охрестило свого первістка Бернарда, названого на честь товариша Пінзеля — архітектора Бернарда Меретина, разом із яким вони спорудили ратушу в Бучачі, церкву в м. Монастириська (нині райцентр Тернопільської області), храм у с. Годовиця й собор Св. Юра у Львівській області. Мабуть, художник і архітектор були знайомі раніше, і саме Меретин міг рекомендувати скульптора нащадкові герба «Пілава» графові Миколі Потоцькому. При дворі графа було організовано фабрики, де жили й працювали відомі європейські скульптори й художники. Тут майстри навчали підмайстрів і творили самі. Потоцький не жалкував грошей на церкви, в архівах згадується, що на будівництво й оздоблення Почаївської лаври він дав два мільйони золотих.
Сім років по тому, практично день у день, зазначає німецький дослідник професор Пітер Фольк, 3 червня 1759 р. подружжя Пінзель хрестило другого сина, Антонія. А вже через два роки, 24 жовтня 1762 р., вдова Елізабета Пілзнова втретє виходить заміж за Іоанна Береншдорфа й переїжджає з ним до Баварії з усім сімейним архівом.
— За звичаями, які на той час існували, жінка мала рік носити траур. Інакше церква не дала б дозвіл на новий шлюб, — пояснила Віра Іллівна. — Саме тому ми встановили приблизно рік смерті майстра — не пізніше кінця 1761 р. Одначе могилу майстра в Бучачі не знайшли.
Творчість І.Пінзеля свідчить про те, що він одержав хорошу освіту. Напевно, він навчався в Італії й бачив роботи Мікеланджело. Знав міфологію стародавньої Греції, історію, зокрема Росії й України (скульптура «Невільник, що розриває пута» явно натякає на розгром Запорізької Січі, адже Потоцький, хоча й прийняв уніатство, спілкувався українською мовою, ходив у шароварах, носив оселедець, курив люльку, а на засідання польського сейму міг приїхати в розшитому перлами жупані).
Відповідно до церковних канонів, майстри не мали підписувати свої твори. Художник міг лише непрямо залишити «автограф». Символічно, що Пінзель обрав саме «Алегорію Мужності»: портрет може свідчити про мінливість його долі.
Кілька років тому в с. Рукомиш під Бучачем на арці місцевої церковки знайшли одну з найкращих робіт майстра — постать Св. Онуфрія. Нині її реставрують. Відновлюють Бучацьку ратушу й вісім кам’яних скульптур із фронтону будинку. От уже десять років дослідники пропонують зняти їх і встановити в місцевому музеї, а на даху поставити копії. За цей час постаті «Нептуна», «Геракла, що вбиває гідру» й «Козака з люлькою» втратили окремі фрагменти, десь відвалилися голови, так що відновлювати їх доведеться за фотографіями 20-х років ХХ ст., досі невідома доля пришляхових статуй Св. Яна Непомуки й Богородиці, царських врат Покровської церкви (м. Бучач), інших творів, фото яких виявлено в архівах.
У рамках Року Пінзеля у Львові відкрилася виставка творів скульптора, які зберігаються в музеях Галичини. Експозицію побачать у Києві, Тернополі, Івано-Франківську. У Тернополі видано альбом робіт скульптора.