Сергій і Наталя здавалися просто ідеальною парою: симпатичні, товариські, забезпечені. Познайомившись на вечірці в спільних друзів, молоді люди закохалися один в одного, що називається, з першого погляду. Роман дуже швидко завершився весіллям. Та безхмарне щастя тривало недовго...
Медовий місяць ще не закінчився, а Наталя вже стала помічати, що коханий, схоже, втрачає до неї інтерес. Те, що колись подобалося, раптом стало викликати в нього дратівливість. Дедалі рідше вона чула від Сергія ніжне слово, усе менше часу вони проводили разом. Не минуло й двох місяців від дня весілля, а Сергій пішов спати до іншої кімнати. Боязкі спроби молодої дружини з’ясувати, чим викликане це незрозуміле охолодження, ні до чого не призвели. «Ти ні в чому не винна, просто... мені більше з тобою не цікаво, — плутано пояснив Сергій. — Давай поки що поживемо як друзі!» Приголомшена Наталя вирішила поступитися: сподівалася, що згодом усе владнається. Вони не сварилися, не з’ясовували стосунків — просто жили під одним дахом, як зовсім чужі люди. І, схоже, Сергія таке цілком улаштовувало. Нарешті, стомившись бути «фіктивною дружиною», Наталя поставила питання руба: або вони відновлюють нормальне подружнє життя, або — розлучення. Вона через силу умовила чоловіка прийти на консультацію до фахівця із сімейних стосунків.
— Відразу було ясно, що цей шлюб — на межі руйнації, а стосунки молодих людей переживають серйозну кризу. Та я довго не могла визначити причину такого стану речей. Наталя дуже переживала і в усьому звинувачувала себе, а Сергій майже весь час мовчав. Відчувалося: він щось приховує. Та під час індивідуального сеансу мені вдалося викликати його на відвертість, — розповіла лікар-психотерапевт Олена Голоцван. — З’ясувалося, що подібні метаморфози відбуваються із Сергієм не вперше. Симпатичний, життєрадісний хлопець завжди мав успіх у жінок, але стосунки, як правило, розвивалися за одним сценарієм: знайомство, бурхливий роман і — на найвищому злеті почуттів — раптове охолодження до обраниці. Дівчата не могли зрозуміти: чим же ми його так розчарували? Та він і сам не міг цього пояснити. Здавалося, річ в тому, що він ще не зустрів свою єдину. Сергій сподівався, що з Наталею все буде інакше, вони зможуть створити гарну сім’ю. Проте сталося те ж саме.
«Лікарю, я не розумію, що зі мною коїться! — зізнавався Сергій. — Я, як і раніше, люблю свою дружину, поважаю її як чуйного і надійного друга, але... зовсім не сприймаю як жінку». Діагноз Сергія — «сексуальна аверсія», тобто сексуальне відторгнення партнера. І річ не в тому, що партнер його чимось не влаштовує. Просто постійна близькість із тією самою людиною викликає в нього негативну реакцію. Аверсія найчастіше є одним із проявів складного психологічного комплексу, який фахівці називають інтимофобією. Дослівно цей термін означає страх перед близькими стосунками. Вилікувати інтимофобію дуже важко, потрібна довга та кропітка робота з таким пацієнтом, глибокий аналіз усього його попереднього життя. Адже корені багатьох психологічних проблем звичайно закладаються ще в ранньому дитинстві.
Як з’ясувалося, Сергій виріс у неповній сім’ї: батьки розлучилися, коли хлопчик був зовсім маленьким. Сильна владна мати припиняла всі спроби колишнього чоловіка зустрітися із сином, вважаючи, що зможе сама його виховати. Вона то надмірно опікала його, то «відпускала віжці» і надавала повну свободу. Сергій зізнавався, що ніколи не знав, чого чекати від матері: похвали, пестощів, бурхливого гніву чи повної байдужості. Бували періоди, коли вона раптом немов забувала про його існування, віддана своїм справам. А «забуте маля» переживало, що мама його не любить. Поступово у свідомості дитини закріпилася недовіра до жінок узагалі — як до істот вередливих, непередбачених, здатних нізащо образити. Звідси й цілком зрозуміле бажання триматися від них на відстані, щоб уникнути розчарувань і душевних мук. Сучасні дослідження підтверджують, що хлопчики, в яких у дитинстві були складні стосунки з мамами, ризикують у майбутньому мати проблеми з протилежною статтю і, зокрема, інтимофобію.
За даними зарубіжних фахівців, 30% чоловіків так званого шлюбного віку тією чи іншою мірою страждають на інтимофобію. Більшість із них прагнуть залишатися холостяками, деякі намагаються створити сім’ю, але незабаром розлучаються. При цьому зовні такі люди цілком благополучні: як правило, вони інтелектуальні, роблять непогану кар’єру. До речі, і прекрасної статі вони не цураються, навпаки, за сексуальною активністю чимало холостяків навіть перевершують одружених. Та далі коротких інтрижок і романів справа не йде: тільки-но стосунки стають занадто серйозними, й вчорашня кохана починає претендувати на роль дружини — із нею відразу розлучаються. Якщо від таких зв’язків народжуються діти, інтимофоби можуть підтримувати їх матеріально, але жити під одним дахом — не приведи, Господи!
Тривалий час таких людей вважали егоїстами, пояснювали їхні вчинки поганим характером і неправильним вихованням. Вважалося, що будь-який із них легко може змінити свій стиль життя, якщо «візьметься за розум». Проте сучасна наука дотримується іншої точки зору: інтимофобія — зовсім не примха, а серйозне явище, викликане багатьма причинами — соціальними, психологічними, сексуальними. Позбутися її самостійно практично неможливо. При цьому страждає і сам чоловік, і жінка, яку він мимоволі обманює. Тому після кількох безрезультатних спроб улаштувати сімейне життя інтимофоби вдаються до своєрідного способу психологічного захисту: починають розглядати жінку лише як короткочасного сексуального партнера. Часом вони чесно попереджають подруг: «У нас буде прекрасний секс, та на більше не розраховуй!» До речі, не виключено, що й легендарний Казанова страждав інтимофобією. Саме ця недуга, а зовсім не невтримний сексуальний апетит, можливо, змушував його весь час змінювати партнерок. Справді, адже простіше мати короткі та необтяжливі зв’язки, ніж роками терпляче будувати стосунки з однією людиною.
Проте не варто думати, що інтимофобія — суто чоловіча проблема. Як свідчать фахівці, подібні відхилення зустрічаються й у «прекрасної половини».
— Сьогодні жінки страждають на інтимофобію не рідше, ніж чоловіки. Можливо, позначається емансипація, виховання в неповній родині. Чимало жінок не поспішають зв’язувати себе узами шлюбу, думаючи навіщо, мовляв, їй чоловік, коли вона і сама зможе виховати дитину. Та попри всі зусилля матері, дитина в неповній сім’ї ризикує отримати однобоке виховання. Вже підтверджено наукою і статистикою, що якщо в самотньої жінки народжується дочка, то вона ризикує в майбутньому повторити долю матері. З дитинства людині краще засвоїти певну схему життя і поведінки: приміром, що в сім’ї повинні бути мама й тато, розподіл обов’язків, турбота і т.п. Якщо цього немає, дівчинка може вирости з твердим переконанням: «Коли вже мама зуміла обійтися без чоловіка, то й мені він ні до чого», — говорить Олена Голоцван.
Деякі фахівці дотримуються думки, що «переробити» інтимофоба практично неможливо. Тому краще не витрачати на нього часу і душевних сил, а переключитися на «нормального». Проте існує й інша точка зору. Є безліч прикладів, коли «закінчені» інтимофоби повністю задоволені своїм життям і нічого не хочуть змінювати. Таких справді не варто переробляти — адже змінити характер і звички людини проти її волі неможливо. Та якщо людина сама хоче позбутися проблеми, у цьому випадку під керівництвом досвідченого фахівця вона цілком може домогтися успіху. Бували випадки, коли начебто б безнадійні інтимофоби (як чоловіки, так і жінки) раптом виліковувалися самі по собі, без допомоги психотерапевта, коли зустрічали справжнє кохання. Найчастіше виліковуються коханням жінки. Можливо, тому що в будь-якій із них є підсвідоме бажання зустріти коли-небудь «сильне чоловіче плече».