Реформи, які належить провести у країні, стосуються всіх аспектів життя людей. Вони мають позначитися на сферах бізнесу, суспільства, держави й побуту, тобто політики як відображення стану власності та діалогу, який ведеться в країні.
Ефективність реформ безпосередньо залежить від ідеології, що їх об'єднує, вірності її вибору. Якщо такої немає, ми одержимо "розпальцьовку" або, ще гірше, різне розуміння сенсу секторальних змін.
Такою ідеологією, загальною базою відліку має стати створення динамічного соціального статусу трудових ресурсів.
Чому це важливо?
Видатний фізик, математик, інженер, механік, винахідник Герон Александрійський серед безлічі своїх винаходів зробив і іграшку, яка оберталася завдяки енергії пари (паровий двигун), що виривалася з сопла (реактивний рух). Фактичний розвиток металургії та технологій дозволяв створити Герону паровий двигун. Але цього не сталося, і серед головних причин учені вважають наявність дармової рабської сили. Створення парової машини було не затребуване й відкладене на тисячоліття.
Доки в нас в Україні робоча сила, трудові ресурси будуть недооцінені, про якусь модернізацію годі й говорити. Доки життя та здоров'я людини нічого не варті, нічого не варті і її права. Реалізацію таких прав ніхто не захищає: їх вульгарно купують і продають за гречку чи лампочку в під'їзді.
Якби було потрібно вмістити в одну фразу ідеологію реформ, то визначити її можна було б так: створення динамічного соціального статусу трудових ресурсів.
Трудові ресурси слід розуміти у найширшому сенсі. Це не тільки наймані працівники, зарплата, освіта, здоров'я, професійна та правова захищеність. Трудові ресурси - органічна складова всіх супероснов: вони є і "капіталом", і частиною "капіталістів", вони також формують ряди "споживачів".
Реформи стануть реформами, якщо ми поставимо якість перед насущною доцільністю. Бо навіть досягши ситуативного успіху у смислах спотвореної доцільності, в перспективі ми неминуче отримаємо антиреформи.
Саме нова якість має сформувати нову доцільність. А вона, своєю чергою, - знайти формальне відображення у податковій, адміністративній, судовій та іншій реформах.
Повноваження й посадові інструкції, взаємні права та обов'язки можна сформулювати довільним чином і під будь-яке завдання: чи то наповнення бюджету, чи то подолання дефіциту Пенсійного фонду, чи то на користь експортерів, чи то - імпортерів тощо. Але це буде тільки насущна необхідність, а країні потрібна нова якість.
Саме динамічний соціальний статус трудових ресурсів як мета дасть можливість сформуватися новій доцільності, від якої потрібно буде наповнювати змістом перелічені зміни.
Але насамперед трудові ресурси, їхню підприємницьку складову треба не тільки вивести з полону виснажливих податків, а й звільнити від кріпацтва податків корупційних. До того ж це взаємозалежно.
Наразі маємо ситуацію, коли будь-яка спроба громадянина змінити свій соціальний статус коштує йому вкрай дорого: хабарів, зволікання та виснажливої невпевненості, бо повністю залежить від свавілля чиновника. У цих сенсах має бути сформоване нове правове поле і будуватися судова реформа.
Здобуття освіти і спеціальності як достойна мета має відбитися в тарифній сітці як достойна зарплата.
Пріоритет здоров'я людей, їхній сталий добробут, змістовне дозвілля - такою має бути формула нових посадових інструкцій чиновника.
Мінімальна зарплата повинна забезпечувати покриття умовно-постійних витрат життя громадянина, домоволодіння.
Якщо ми зрозуміємо, що ключ до реформ лежить через переоцінку трудових ресурсів, то далі постане нове запитання: як проводити ці зміни?
Характерною особливістю країни є велика питома вага найманих працівників, які отримують мінімальну зарплату, і величезна різниця між цією зарплатою та її максимальними значеннями.
Умовно перед реформаторами відразу формуються дві версії: перша - поступове підвищення мінімального рівня зарплати; друга - зменшення кількості найманих працівників, які отримують мінімальну зарплату.
Вибір принциповий. У першому випадку відразу виникають спокуси компенсувати низький темп зростання зарплати різноманітними субсидіями, пільгами та преференціями, - це відступ від позначеної ідеології реформ, екстенсивний варіант. У другому випадку, коли метою стає індивідуальне зростання винагороди за працю, необхідно впровадити стимулюючі зміни в оподаткування - як роботодавця, так і найманого працівника.
Схоже, влада вибрала перший варіант. Відразу уточнимо: субсидії в економіці неминучі. Але вони мають бути смислом вибору людини, а не усвідомлення нею безвиході свого становища. Субсидія - ефективний соціальний інструмент на доповнення до динамічного соціального статусу трудових ресурсів. Однак їй не належить бути економічним інструментом бізнесу, як це відбувається тепер.
Удосконалення інструмента субсидій без системних змін виявиться все тим-таки наповненням старих корупційних схем "бюджетної олігархії".
Підвищення (а не зростання) цін і тарифів неминуче й необхідне, бо без нього неможлива модернізація економіки і величезна кількість насущних інновацій залишаються незатребуваними. Але підвищенню має передувати підняття зарплат і пенсій. Інакше ми одержимо шок без терапії.
Будь-які пільги, субсидії й преференції - це кошти з кишені споживача, тільки її бюджетної складової. До того ж вони спотворюють мотиваційну картину бізнесу. Замість пошуку нових ідей бізнес шукає "потрібних людей", які "займаються" субсидіями.
Якщо субсидії не забезпечені як альтернативою можливостями динамічного соціального статусу, то призводять до закріпачення трудових ресурсів.
Галузеві субсидії та преференції, без подальшої модернізації й поліпшення якості трудових ресурсів, в умовах монополізації ведуть до утворення "бюджетної олігархії". Головним джерелом збільшення її капіталів стає присутність у владі. Це створює передумови для виникнення територіально-галузевого сепаратизму, згубні наслідки якого переживає Україна на Сході.
Тільки там, де трудові ресурси оцінюються дорого, з'являється висока цінність життя та прав людини.
Без зазначених змін ми ніколи не повернемо "заробітчан" і будемо приречені на експорт робочої сили. В таких умовах пропозиції "адмініструвати" грошові потоки "заробітчан", оподаткувати їх суперечать ідеології динамічного соціального статусу і є прикладом відсутності цілісного уявлення про реформи. Так, такі заходи тимчасово можуть поповнити бюджет і збільшити обсяг субсидування. Але в перспективі призведуть до протилежного - збільшення кількості субсидованих і зменшення доходів у бюджет.
З недооціненими трудовими ресурсами ми ніколи не вирішимо питання швидкого зростання ВВП. Вартість трудових ресурсів - невід'ємна його складова. Трудові ресурси - це такі самі капітали, як заводи, фабрики, руда і вугілля. Вони потребують чіткого інституційного поля, без загроз рейдерських захоплень або вимушених банкрутств у вигляді безробіття.
Трудові ресурси - це ті-таки малий, середній і великий бізнес, лише в іншому соціальному статусі. Тому вони зацікавлені в чітких, прозорих та однозначних "правилах гри", єдиних для всіх, без винятків і вилучень, які дають підстави для формування відповідальних прогнозів і побудови обґрунтованої перспективи.
Трудові ресурси - це, нарешті, споживачі, які забезпечують попит, отже розвиток і капіталів, і капіталістів.
Передумови реформ
У співвідношенні супероснов "капітали"-"капіталісти"-"споживачі" формується напруга.
Капітали, через соціальний популізм, спотворений пільгами та преференціями попиту, розвиваються гіпертрофовано, стають дегенеративними. Їхня складова, яка відображає трудові ресурси, - слабка. Наукоємні технологічні виробництва деградують, тому затребувані такі, в яких експлуатується дешева робоча сила. Це передумови кризи.
Споживача не влаштовує низька оцінка його внеску як найманого працівника у створеному ВВП, його невротизує залежність від дотацій та пільг замість достойної зарплати і гарантованих прав. Це передумови соціальної напруги.
Капіталістів адміністративна система ціноутворення дезорієнтує, отже виробничі ризики зростають, стають непрогнозованими, а ця обставина компенсується за рахунок низьких зарплат. Ризики ведення бізнесу покриваються за рахунок найманого працівника. Це передумови конфлікту.
Чому це відбувається?
Тому, що основним олігархічним групам, які сформувалися в Україні, це не потрібно.
Частина їх - експортери, отже внутрішній попит їх не цікавить, оскільки тут не житимуть їхні діти. Їм цікава дешева робоча сила.
Ще одна група олігархів - імпортери. Вони вирішують ці питання простіше - через присутність у владі. Недостатню купівельну спроможність населення вони компенсують із бюджету через різноманітні пільги, субсидії тощо.
Здавалося б, у високих зарплатах населення зацікавлене аграрне лобі, оскільки це підвищує його купівельну спроможність. Але лобі на те й лобі, що вирішує питання через протекціонізм, а не організацію виробництва. Наших аграрних баронів цікавить не висока ціна всередині країни (за рахунок пільг і субсидій вони її мають), а валютна ціна за кордоном! Отже, і дешева робоча сила.
Може, достойна зарплата, висока вартість трудових ресурсів є предметом особливої уваги наших партій? Відповідь полягає в риторичному запитанні: "А яка з наших партій може похвалитися тим, що не має у своїх лавах експортерів, імпортерів чи представників аграрного лобі?".
Наймані працівники втомилися чекати відповідальних кроків бізнесу, вони вже не чекають від політиків обіцяної Європи в Україні. В таких умовах вони вибирають експорт праці. І, перш ніж "свої Форди" з'являться в Україні, вони їдуть до "Фордів чужих".
Реформи - це екзистенційний вибір
Коли ми говоримо про трудові ресурси як про зміст реформ, це передбачає, що саме широкий діалог визначить їхню нову якість - потужну переговірну силу.
Наслідком реформ, проведених у цій ідеології, має стати установка, яку відіб'є новий суспільний договір: "Нерівність вигідна всім". Але вона не повинна залишатися фіксованою.
Якщо невдало проведені "реформи" зафіксують соціальний статус трудових ресурсів, позбавлять їх учасників перспективи зростання, це загрожує цілим комплексом проблем у всіх сферах життя держави. І найбільш безневинною з них буде тотальна еміграція капіталів та робочої сили: ініціативної, освіченої, професійної. У країні залишиться деморалізована частина населення, яка погоджується на будь-які подальші дії влади, але не здатна їх реалізувати. Тоді про себе заявить інша ситуативна доцільність - жахлива й невідворотна. Підозри, ненависть і заздрість заполонять увесь простір суспільного договору, і в країну прийдуть лихо та зневіра. Людина опиниться на межі розпаду морального світу. А з розпадом настане час різночитань і розбіжностей у визначенні смислу понять.
Ми стоїмо перед його порогом. У таких умовах виникає реальна загроза нав'язування чужих уявлень про міру буття та установки морального світу. Віроломна агресія "русского мира" - зловісне цього підтвердження. Таким чином, стає очевидно, що питання оцінки-недооцінки якості трудових ресурсів прямо пов'язане з питанням забезпечення суверенітету країни.
Реформи мають бути "заточені" на це питання: динамічному соціальному статусу належить стати концептом, базисом відліку змін у всіх сферах - економічній, адміністративній, суспільній та побутовій.
Формальне втілення його створить передумови до змін неформальних, ментальних установок суспільного договору. У нас з'явиться можливість реально перейти від стану "захопленого рабства" до стану усвідомленої відповідальності за свою долю, яка більше не складатиметься без нашої участі.